Гідроенергетичні ресурси річок

Стрий та Дністер
Гідроенергоресурси на всій земній кулі величезні, а освоєні вони неоднаково. Користуються популярністю малі гідроелектростанції (МГЕС), особливо у Норвегії, США, Канаді, Японії. У Швейцарії відсоток виробництва електроенергії на малих ГЕС становить 8,3%, в Іспанії — 2,8, у Швеції — майже 3, а в Австрії — 10%. У Китаї близько 18–20% усієї електроенергії виробляють на більш ніж 80 тисячах малих ГЕС.
«Інтерес до енергетичних ресурсів річок Карпат виник ще в першій половині минулого століття. Було побудовано Оноківську та Ужгородську МГЕС — 2,65 МВт та 1,9 МВт і відповідно, які працюють уже понад 70 років без реконструкції. Зазначені каскадні електростанції мало змінюють гідрологічний режим річки Уж і практично не впливають на стан довкілля та гідробіонтів водотоку, дозволяють використовувати річку для активних видів водного відпочинку», — розповіла науковий співробітник Інституту геології і геохімії горючих копалин НАН України Ëþä­ìè­ëà Êóëü­÷èöü­êà-Æè­ãàé­ëî.
Відповідно до існуючої класифікації до малих гідроелектростанцій відносять гідроелектростанції потужністю від 1 до 10 МВт, від 200 до 1000 кВт і не більше 200 кВт. Станом на 2015 рік в Україні діяло 102 МГЕС із загальною встановленою потужністю близько 80 МВт, якими вироблено у 2014 році 251 млн кВт/год. При цьому слід відзначити, що у 1948 році в Україні діяло близько 800 МГЕС, у середині 60-х років ХХ століття — до 1000. Проте у 80-х ХХ ст. відбулася значна концентрація виробництва електроенергії на теплових та атомних електростанціях, унаслідок чого на початку 90-х років в Україні залишилося діючих усього 49. Деякі з колись побудованих МГЕС можна відновити.
Загальний гідроенергетичний потенціал України становить понад 44 млрд кВт/год, у тому числі малих ГЕС — приблизно 3 млрд кВт/год. Нині економічно ефективний потенціал становить близько 17,5 млрд кВт/год., із них уже використовується близько 11 млрд кВт/год., тобто більш як 60%. Отже, невикористаний ефективний потенціал становить близько 6,5 млрд кВт/год.
Водна енергетика в Україні охоплює 9,7% сектора енергопостачання. Відсоток виробництва електроенергії на малих ГЕС становить 0,16%. Для ефективного використання гідропотенціалу в паливно-енергетичному балансі регіону необхідна глибока інвентаризація місцевих ресурсів, дослідження передових ефективних технологій та їх використання, проведення техніко-економічних аналізів доцільності використання місцевих ресурсів з урахуванням нинішніх цін на ті чи інші види палива, електричну та теплову енергію.
Проекти малих ГЕС розробляються зараз у багатьох районах Карпат. У басейні річки Стрий запроектовано їх три. Ухвалений у 2008 році Закон України про «зелений» тариф, який діє для електроенергії, що виробляється гідроелектростанціями потужністю до 10 МВт, створив надзвичайно сприятливі умови для будівництва малих ГЕС.
Позитивним прикладом щодо використання малих ГЕС можуть слугувати країни ЄС, зокрема Польща, де на сьогодні діє 242 мініГЕС, 19 проектовано в курортній гірській місцевості. Недалеко від кордону з Україною (гміна Радимно) на річці Вишня, притоці Сяну, працює з 1998 р. ГЕС потужністю 250 кВт. У гірській місцевості в районі курорту Закопане на потоці Бистрий працює ГЕС. На р. Мрувці, притоці р. Закопанки, — ГЕС загальною потужністю 320 кВт. У Західних Татрах в Хохоловській долині — МГЕС потужністю 50 кВт.
Згідно з класифікацією, до малих ГЕС у Польщі і більшості країн ЄС належать гідроенергетичні установки встановленої потужності до 5 МВт, що вдвічі менше, ніж в Україні. Беручи до уваги досвід країн ЄС та насамперед власні наукові розробки щодо будівництва об’єктів малої гідроенергетики, у кожному конкретному випадку мають ухвалюватися рішення з урахуванням потенційних екологічних ризиків і наслідків. Тому, враховуючи можливі загрози для довкілля, слід при проектуванні, будівництві та експлуатації малих ГЕС оцінювати не лише технічний та економічний гідроенергетичний потенціал, а й екологічні обмеження. Вони містяться як у загальнодержавних нормативних документах, так і у висновках екологічної експертизи проектів будівництва конкретних станцій.
«Ухвалення рішення про використання гідропотенціалу річок на місці має базуватися на системі інтегрованого управління водними ресурсами за басейновим принципом. Басейновий принцип — це такий спосіб управління водними ресурсами, за яким основною одиницею управління є територія річкового басейну», — розповіла Людмила Кульчицька-Жигайло.

Оцін­ка якос­ті мі­не­раль­них вод
На території України міститься велика частина існуючого в природі типового різноманіття мінеральних вод. Родовища мінеральних вод — це золотий фонд України, і значну частину його зосереджено в Карпатському регіоні. Використання мінеральних вод здійснюється в санаторно-курортній сфері та промисловому фасуванні. Оцінка якості мінеральних вод має проводитися відповідно до напряму їх практичного використання та на всьому шляху до споживача — видобування мінеральної води, виведення її на поверхню, транспортування від водопункту, подачі на лікувальні процедури або завод із фасування.
Комплекс доклінічних досліджень дозволяє науково обґрунтувати диференційовані рекомендації для подальших клінічних випробувань мінеральної води, в результаті яких розробляється Інструкція щодо практичного використання мінеральних вод. У медичному висновку зазначаються показання та протипоказання щодо застосування води. Як показує практика, значна кількість виробників саме Карпатського регіону при практичному використанні мінеральних вод не має оформлених бальнеологічних висновків або використовує мінеральні води не за призначенням, зазначеним у висновку.

Методи захисту навколишнього середовища
«Вода стала середовищем для еволюції життя і входить до складу всіх живих організмів. Вода — це просторий регулятор глобальних хімічних потоків речовин, а також клімату. Воду можна вважати найдорогоціннішим ресурсом, який забезпечує існування людства»,— зазначив науковець Одеського національного університету імені Мечнікова Володимир БАКЛАН.
Україна в екологічному плані претендує на роль найнеблагонадійнішої країни Європи, що обумовлено високим рівнем концентрації населення, промисловості, сільського господарства та транспорту на відносно обмеженій території при відсутності обов’язкової уваги до природоохоронних ресурсозберігаючих технологій.
Практика будівництва підприємств проводилася без урахування того, скільки може витримати та чи інша територія і, як наслідок, чи може людина витримати таке навантаження забрудненням. Отож і виникають дивовижні істотні агломерації, де забруднення середовища, і насамперед водних ресурсів, перевищує допустимі межі. Це, зокрема, Південь України — Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Маріуполь, Донбас, Одеса. Рівень забруднення тут величезний. Екологічна ємність території давно підвищена, що завдає непоправної шкоди і біосфері, і ґрунтовим покривам, і врешті-решт, елементу цієї біосфери — людині. Скорочується довготривалість життя в забруднених районах, збільшується частота респіраторних, серцево-судинних та ракових захворювань.
Україна, її території та водоймища зараз є зоною екологічного лиха, а з іншого боку — синдромом глобальних змін. Те, що раніше було окремими випадками відносно шкоди, тепер перетворюється на фактор, який впливає на декілька поколінь. Це проблема поховання хімічних та радіоактивних відходів. Це велика кількість важких металів і органічних забруднень, що накопичуються на дні водосховищ. Це звалища токсичних хімічних відходів на суші, небезпечні джерела зараження ґрунтових і поверхневих вод. Це величезні обсяги промислових стічних вод, які утримують важкі метали, радіонукліди, пестициди, нафтопродукти, нітрати та різноманітні синтетичні хімічні речовини.
Особливого значення для Одеського регіону набуває екологічна проблема, адже Одеса входить до першої десятки найбільш ненадійних у цьому відношенні міст. Згубно діють могутні стоки великих річок (Дунай, Дніпро, Дністер, Південний Буг), які несуть у південно-західну частину Чорного моря велику кількість відходів різноманітної діяльності, мінеральних добрив, пестицидів, гербіцидів тощо. У регіоні постійно зростає динаміка захворювань, збільшується рівень смертності різних груп населення, змінюється характер захворювань, типових для Одеси.
«Вирішення цих проблем не може бути виконаним без приваблення інтелектуального потенціалу регіону, впровадження прогресивних технологій у промисловість, медицину, транспорт, сільське господарство, а також без впровадження прогресивних методів очищення промислових стічних вод та утилізації відходів»,— прокоментував Володимир Баклан.

Вплив по­бу­то­вих відхо­дів на еко­ло­гію
Зараз людство постало перед новою глобальною проблемою — відходами. Це питання є актуальним, адже все, що виробляється людством для задоволення його потреб у продуктах харчування, одязі, меблях, машинах — тобто все, що видобувається, будується, випускається промисловістю і вирощується сільським господарством, рано чи пізно перетворюється на відходи. Частина їх зноситься стічними водами, інша частина у вигляді газів, парів і пилу потрапляє в атмосферу, але більшість залишається у вигляді твердих відходів.
«Актуальною та досі не вирішеною є проблема експлуатування Львівського полігону твердих побутових відходів у с. Великі Грибовичі. Переважна більшість міських сміттєзвалищ не відповідає елементарним вимогам до їхнього влаштування та експлуатації. Особливо це стосується старих сміттєзвалищ, створених у 60–70-х роках ХХ ст., до яких і належить полігон ТПВ, який експлуатує Львівське комунальне підприємство «Збиранка», — розповів науковець Національного університету «Львівська політехніка» Іван ПОДОЛЬЧАК.
Площа земельної ділянки, на якій розміщено відходи на полігоні, має 26,5 га. Львівський міський полігон ТПВ розміщений на землях Грибовицької та Малехівської сільських рад Жовківського району. Поверхневі води у районі сміттєзвалища, завдяки його вододільному положенню, представлені системою меліоративних каналів, а також невеликими струмками, прокладеними у внутрішньопасмових та міжпасмових долинах.
Навколо тіла полігону облаштовано обвідну дренажну канаву, прокладену уздовж дороги завдовжки по 200 м на сміттєзвалище, призначену для недопущення проникнення інфільтрату за його межі. Цією обвалувальною канавою збираються і транспортуються дренажні і дощові води у збірники інфільтрату (п’ять ґрунтових із глиняною завісою збірники) загальним об’ємом близько 52000 м кубічних. Збірники фільтрату розташовано біля південно-східного підніжжя тіла полігону.
Функціонування Львівського сміттєзвалища продовжує негативно впливати на довкілля, забруднює, зокрема, поверхневі води. Основним джерелом забруднення є інфільтрати, які утворюються як унаслідок атмосферних опадів, так і через процеси, що відбуваються в «тілі» сміттєзвалища. Під горою сміття заввишки 80 м є ціле озеро інфільтрату, на яке тисне п’ять мільйонів тонн відходів, а звідси і витоки, які забруднюють ґрунт та поверхневі води важкими металами (іонами свинцю, марганцю, кадмію, міддю, залізом), а води криниць, розміщені в зоні впливу сміттєзвалища, забруднені хромом.
Львівський полігон твердих побутових відходів не виконує функції природоохоронного об’єкта з екологічно безпечного захоронення побутових відходів. Він є об’єктом підвищеної екологічної небезпеки та потенційною зоною екологічного лиха, що вимагає негайного закриття та припинення його функціонування, рекультивації, дегазації полігону та дезактивації відходів. «Усе це, звісно, вимагає реалізації багатьох організаційних, експлуатаційних і проектно-будівельних завдань та вкладення великих інвестицій, проте не менш важливим є підвищення екологічної свідомості населення»,— підсумував Іван Подольчак.
Інна БОРИСОВА, фото автора