Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Квiтень 15, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

Четвер, 18 Сiчень 2018 20:39

Євген Дудар: не брихати й не продаватися!

Rate this item
(0 votes)

24 СІЧ­НЯ — 85 РО­КІВ ВІД ДНЯ НА­РО­ДЖЕН­НЯ ЄВ­ГЕ­НА МИ­ХАЙ­ЛО­ВИ­ЧА ДУ­ДА­РЯ (1933), УК­РА­ЇН­СЬКО­ГО 
ПИСЬ­МЕН­НИ­КА-СА­ТИ­РИ­КА, АР­ТИС­ТА РОЗ­МОВ­НО­ГО ЖАН­РУ

Не­що­дав­но в од­но­му з ін­тер­в’ю на за­пи­тан­ня: «Який прин­цип спо­ві­ду­єте як жур­на­ліст і пись­мен­ник?» — Єв­ген Ми­хай­ло­вич від­по­вів: «Не бре­ха­ти й не про­да­ва­ти­ся!»

І подумалося: певне, майстер таки справді визначив головний сенс власної творчості, адже попри оригінальний стиль його сатири, витончену щиро українську говірку його героїв, влучність характеристик та порівнянь — саме виняткова порядність, громадянська сміливість і чесність автора так приваблюють уже багато десятиріч численних його шанувальників, друзів, товаришів, просто знайомих.
Євген Дудар закінчив факультет журналістики Львівського університету, тривалий час працював у пресі, зокрема лише в журналі «Перець» — 15 років. Написав і видав понад 20 книжок сатири і гумору, в яких подарував світу численні афоризми-дударики.
Й кожен читач має можливість назбирати їх повний кошик. Наприклад: «Інтелект людини довжиною хребта не вимірюється», «Воно лізе. А я — йду», «Давайте будемо плести гамаки. Щоб мотузка не пропадала», «Апогей пролетарського щастя», «З гумором ти запізнився. Верховну Раду не переплюнеш», «Тепер кожен робить, що хоче, а їсть, що вкраде», «Співати нікому. Усі прагнуть диригувати», «Цілий рік смітили, щоб за одну суботу прибрати», «Утробний рабський страх — небезпечніший за кулемети на сторожових вишках», «Кохання — це подарунок, за який треба воювати».
Дудар — сатирик і в житті, і у творчості. Про таких у народі кажуть: «вродись та вдайся». Гострий, гордий, добрий і колючий. Скаже, як зав’яже. На екрани не пнеться. Перед сильними світу цього килимком не стелиться. Премій не випрошує. Він їх давно має. Заслужений діяч мистецтв України, лауреат Літературної премії імені Остапа Вишні, Міжнародної премії імені Пилипа Орлика, Премії імені Петра Сагайдачного тощо.
За те, що боровся своїми творами проти тоталітаризму, від Австралійської Спілки визволення України отримав «Золоту медаль Тараса Шевченка». Та згадаймо ми, українці, коли останній раз бачили і чи бачили взагалі цю доволі непересічну особистість на наших телеекранах з їх постійним засиллям своєрідного космополітичного сатиричного експорту?
Утім, Дударя це не обходить, бо він пише скрізь, за власним визначенням, окрім парканів. Що у невеличкій київській квартирі, що на своєму «хуторі Мозамбік», що на шпальтах газет. Дуже артистично читає Євген Михайлович власні сатиричні перлини зі сцени на Тернопіллі, Франківщині чи у Києві. Одне слово, ходячий мікс: сатирик-артист.
Його сатира має чисте обличчя й окреслюється кредо: «сміх заради життя, а не життя заради сміху». Можливо, саме тому є у Євгена Дударя кілька постійних «персонажів з народу», які супроводжують його сатиру. Особливо впізнавані з-поміж них — Ваня Молдаван, Гаврило з хутора Мозамбік, буфетниця Клава, свинарка Астраущенко, Ізя Чачкес, баба Груня.
Це дає можливість скористатися доволі вдалими жанровими композиціями, як, приміром, «Звернення Гаврила з хутора Мозамбік до племінних вождів партійних племен України», «Лист запорожців, волелюбних хлопців, яничарам, і в Україні, і не в Україні сущим», «Розмова Ізі Чачкеса із Шоломом Алейхемом», «Звернення Гаврила із хутора Мозамбік до головного психіатра Верховної Ради» тощо.
Отже, у своєму діалозі з читачами та суспільством сатирик Євген Дудар застосовує літературний прийом «свого хлопця», що на сто відсотків себе виправдовує. Адже так простіше і коротше скажеш гірку правду, почасти високопосадовцям, які не дуже полюбляють її чути. Поруч задіяно прийом авторського осібного звернення. Теж вельми благодатний спосіб донести сатиричну думку не тільки до «пересічного» читача, а й до високопоставленого та територіально чи ментально віддаленого.
Такі звернення зазвичай чітко окреслюють адресата і водночас мету: «Великому «русскоязичнику» з Малої Гарбузівки Іванові Ціпов’язу /що став Цеповязовим/ на чужих і своїх землях сущому», «Одній зоологічно вченій мадам, яка категорично заявила, що українська мова для науки не годиться», «Пам’ятка для склеротиків», «Відкритий лист моєму польському товаришеві у м. Лодзь Єжи Дударю» тощо.
Здавалося б, розповідь про життя-буття знаного сатирика має бути легкою, з іскрою гумору й навіть, може, трохи дошкульною. Проте окупація Росією українського Криму, подальша агресія північного сусіда не дає письменникові спокою. Тож нова книжка «Роздуми легковажного» сповнена роздумів на політичні, історичні теми.
У ній ідеться про речі дуже серйозні й навіть трагічні. За визнанням самого автора, вона містить епізоди з його життя чи ж якоюсь мірою дотичні до нього. Ці епізоди в книжці, де описується боротьба ОУН–УПА, рясніє конкретними іменами зрадників, убивць.
Чи не викличе це, бува, протистояння у суспільстві? Письменник на такі закиди відповідає: «Гадаю, суспільство не має бути тихим, застояним болотом. Із притаманною йому гниллю, пліснявою та отруйним гадюччям. Здорове суспільство — це оаза, омита цілющими небесними дощами справедливості та очищена свіжими вітрами правди.
Задумайтеся, з часу подій, які частково описую у цій книжці, проминуло майже 70 років. Розсипався Четвертий рейх — «Советский Союз». Але порочне його основне гниле імперське болото зосталося. І живе у цьому болоті отруйне гадюччя, панує гниль і пліснява, пускає у світ імперський сморід, брехню, провокації, терор, насильство.
І доки там, у Мавзолеї на головній московській площі, догниватиме труп першого найбільшого терориста світу Владіміра Ульянова, а у тронних сідалах Кремля маячітимуть його привиди — сучасні терористи зразка Владіміра Путіна, світ спокою не знатиме».
Тож Євген Михайлович продовжує боротьбу, яку він розпочав 14-річним підлітком, коли вступив до лав УПА. Сьогодні його зброя — гостре перо, але ворог той самий — зажерливий двоголовий птах із кремлівського болота. Зичимо бійцеві Дударю наступного ювілею відзначити перемогу. Будьмо!

Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».