Одна з київських вулиць, що на Борщагівці, носить ім’я видатного українського актора і режисера Гната Юри. Її було названо на його честь у 1967 році. А по вулиці Ольгинській на будинку № 2, де він проживав, встановлено меморіальну дошку його імені.

Народився Гнат Петрович Юра в селі Федвар (нині село Підлісне Олександрівського району Кіровоградської області) у сім’ї селянина. Свою сценічну діяльність розпочав у 1904 році в аматорському гуртку. Та вже через три роки дебютував як професійний актор у трупі С. Максимовича.
Через деякий час разом із Лесем Курбасом працював у Львові у Театрі «Руська бесіда». Протягом 1917—1919 років Юра — актор і режисер у київському Молодому театрі та першому на той час державному Театрі України ім. Т. Шевченка.
Варто нагадати, що у роки Першої світової війни Гнат Юра перебував у російському та австрійському таборах для інтернованих осіб. Згодом був мобілізований до царської армії.
У 1920 році Гнат Юра стає одним із засновників Українського драматичного театру ім. І. Франка у Вінниці (з 1923 року — в Харкові, а з 1926 року — Київський академічний український драматичний театр ім. І. Франка). До 1961 року талановитий митець — беззмінний його художній керівник і режисер, деякий час він співпрацює разом із Мар’яном Крушельницьким.
Урочисте відкриття театру у Вінниці відбулося 28 січня 1920 року виставою Володимира Винниченка «Гріх». Уже за перший сезон колектив показав 23 прем’єри. Вистави користувалися надзвичайним успіхом у Вінниці, Черкасах, Кременчуці, Кам’янціПодільському та інших містах.
Критики й театрознавці визначають той період яскравим зразком акторського театру. У 30х роках його ядром були такі видатні майстри, як Амвросій Бучма, Юрій Шумський, Наталія Ужвій, Микола Яковченко, ціла плеяда талановитих акторів і, звісно ж, неперевершений Гнат Юра. Їхні імена назавжди залишились у духовному житті людей.
За участю майстра на сцені театру завжди відбувалося справжнє дійство. Франківці дарували глядачам свої найкращі вистави: «Свіччине весілля» І. Кочерги, «Украдене щастя» І. Франка, «Безталанна» І. КарпенкаКарого, «В степах України» О. Корнійчука, «Дон Карлос» Ф. Шіллера, «Маруся Богуславка» М. Старицького та багато інших.
У період Другої світової війни колектив театру працює в евакуації, зокрема у Семипалатинську і Ташкенті. А на передовій бійців обслуговували дві фронтові бригади.
Щодо акторського таланту Гната Юри, то на його формування неабияк вплинули традиції українського театру, зокрема творчість таких корифеїв, як М. Кропивницький, П. Саксаганський, М. Садовський, М. Заньковецька. Виступаючи спочатку переважно у драматичних ролях, згодом він найбільше проявляє себе у характерних і комедійних образах. Згадаймо хоча б одні з найкращих його ролей у виставах: Копистка («97» М. Куліша), Фігаро («Весілля Фігаро» П. Бомарше), Стьопочка Крамарюк, Бонавентура, Мартин Боруля («Житейське море», «Сто тисяч», «Мартин Боруля» І. КарпенкаКарого), Швейк («Пригоди бравого вояка Швейка» за Я. Гашеком), Освальд («Примари» Г. Ібсена), Калеб («У пущі» Лесі Українки) та в багатьох п’єсах.
До речі, Гнат Юра активно знімався на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. П. Довженка та Київській студії науковопопулярних фільмів. Багатьом глядачам він запам’ятався своєю неповторною грою у кінофільмах «Прометей», «Кармелюк», «Тарас Шевченко», «Чисте небо», «Балада про солдата», «Пам’ять» тощо.
Чимало уваги митець приділяв педагогічній діяльності. Він був професором Київського інституту театрального мистецтва ім. І. КарпенкаКарого. Не полишав роботи і на літературній ниві. Зокрема, він є автором таких літературних праць з питань театрального мистецтва, як: «20 років» (1940), «Життя і сцена» (1962), «Режисер у театрі» (1962). Був двічі лауреатом Державної премії СРСР.
Уже минуло понад півстоліття, як пішов із життя народний артист СРСР Гнат Юра, однак неповторні, яскраві образи, які створив талановитий майстер та його оригінальні режисерські постановки, без перебільшення, увійшли до вагомих здобутків українського театру. Тож пам’ять про славетного українця назавжди залишилась у людських серцях, в історії нашої культури.
Про те, що це саме так, свідчить і пам’ятник Гнату Юрі, встановлений біля рідного театру. Вжити тут слово «монумент», напевне, було б недоречно, оскільки бронзовий образ Гната Петровича — актор в одній із найкращих і найулюбленіших своїх ролей — солдата Швейка — є втіленням того гумору, який він так природно ніс зі сцени.

Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ