Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Жовтень 29, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 18 Березень 2016 10:50

Народження мистецтва із страждань

Rate this item
(0 votes)

Мік­ро­сце­на Ки­їв­ської ака­де­міч­ної май­стер­ні те­ат­раль­но­го мис­тец­тва «Су­зір’я» в остан­ні ро­ки пе­ре­тво­ри­ла­ся на твор­чу ла­бо­ра­то­рію, в якій на­ро­джую­ть­ся екс­пе­ри­мен­таль­ні те­ат­раль­ні про­ек­ти. 
Од­нією з та­ких ро­біт ста­ла по­ста­но­вка мо­ло­до­го ре­жи­се­ра Ар­ту­ра Не­він­ча­но­го «Та­нець Де­лі» за п’єсою су­час­но­го ро­сій­сько­го та поль­сько­го дра­ма­тур­га, ав­то­ра «но­вої дра­ми» Іва­на Ви­ри­па­єва.

«Танець Делі» — це сім новел, що розповідають про танцівницю, яка придумала однойменний танець. У семи коротких історіях показана метафора народження мистецтва з людських страждань.

Дія всіх історій відбувається в одному й тому ж місці — міській лікарні. Кожна розповідь має свою історію і свій фінал, однак лише разом вони становлять єдине ціле.
Молоді актори Анастасія Андрієнко (Катя), Вадим Коржов (Андрій), Анастасія Зюркалова (Лєра), Анна Румик (мама, Аліна Павлівна), Тетяна Єсауленко (медична сестра) — вчорашні випускники Київського національного університету театру, кіно і телебачення розповідають про любов до таємничого танцю — танцю «Делі», загадка якого — у пошуку особистого шляху, коханні, прийнятті неминучого, Господа Бога та сенсу свого перебування на Землі.
— Три роки тому подивився фільм «Танець Делі». Він справив на мене надзвичайне враження. Саме тоді виникло бажання здійснити постановку однойменної п’єси Івана Вирипаєва. Друзі мені говорили, що я навряд чи зроблю краще, зате люди матимуть змогу ще раз переглянути цей сюжет. Я йшов точно за текстом і нічого не змінював. А всі задіяні актори були співтворцями вистави. Я їм нічого не нав’язував, від кожного виконавця йшов свій імпульс, — розповів режисерпостановник.
А ось що розказали про виставу самі актори:
Анас­та­сія Ан­дрі­єн­ко: «У п’єсі дуже глибокий зміст, і щоразу відкриваєш його поновому».
Ва­дим Кор­жов: «В якийсь момент цей текст став необхідним у моєму житті. Саме завдяки йому я зміг змінитися».
Анас­та­сія Зюр­ка­ло­ва: «У кожній з історій помирає хтось із героїв. Але це вистава не про смерть, а про життя. Про те, як важливо цінувати тих, хто поруч із нами, поки вони живі».
Ан­на Ру­мик: «Щоразу, як виходжу на сцену, намагаюсь віддати часточку своєї душі глядачеві. Кожен раз вистава виходить іншою. І багато в чому це залежить від глядача».
Режисер Артур Невінчаний також переконаний, що від глядача залежить дуже багато, а точніше — майже все. Перед початком вистави він звертається до присутніх у залі з проханням не аплодувати ні між частинами вистави, ні у фіналі. Завдяки цьому, на переконання Артура, досягається ближче і відвертіше спілкування артистів із глядачами.
Можна переповісти як кожну окрему історію, так і весь сюжет п’єси. Але така розповідь не дасть навіть часткового уявлення про те, що відбувається на сцені. Тому краще завітати до Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір’я», аби дізнатися, якою ж вона є — «нова драма».
Едуард ОВЧАРЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».