Цього разу режисера зацікавила творчість одного з найвідоміших класиків західноєвропейського театру ХІХ ст., який більш ніж будь-хто з-поміж його сучасників дав театральному мистецтву нове життя, надавши європейській драмі ще більшої психологічної глибини та суспільного значення, котрих театр не відчував від часів Шекспіра. Найкраще про митця могли б сказати цитати з його творів «Тисячі слів залишать менший слід, ніж пам’ять про один вчинок», «Правда і свобода — ось стовпи суспільства», «Меншість може бути правою, більшість завжди помиляється».
А ось що розповіла режисер-постановник про роботу над виставою «Ляльковий дім»: «Я ставила спектакль про КОХАННЯ. Кохання безкорисливе та егоїстичне, жертовне та нещадне. Кохання фатальне. Кохання без взаємності. Кохання, що з’єднує і роз’єднує. П’ять персонажів — п’ять різних доль. П’ять разів про кохання.
У центрі подій — маленька жінка, яка безкорисливо, віддано і вірно кохає свого чоловіка, оберігає «його життя, його честь, моральні почуття». Світ перевертається для неї, коли вона осягає розчарування у коханні, у безкорисливому служінні тому, хто був для неї кумиром, зразком порядності й справедливості. «Що я робила не так?» — це головне запитання, на яке має відповісти Нора, щоб знову віднайти себе. Коли кохання дається людині — це і дар, і благодать, і випробування. Пройти через нього гідно — це означає віднайти себе і віднайти кохання».
На початку драми автор відтворив життя-гру головних героїв і їхнє зовнішнє благополуччя, яке було лише видимістю. Конфлікт, що дав розвиток дії п’єси, виник давно, але до певного часу героями не усвідомлювався. Цей конфлікт розкрився разом із таємницею головної героїні — Нори.
Згодом соціальні протиріччя у драмі переросли у моральні, які драматург вирішив у психологічному плані. Поведінка героїв глибоко вмотивована: вісім років подружнього життя Нори, про які дізнаємося з передісторії, — це вісім років роздумів і сподівань. І лише у ті три дні, коли героїня, хапаючись за останню надію, боролася за свою сім’ю, за щастя, повністю розкрився її складний духовний світ. Рішення піти з сім’ї далося нелегко. Це не емоційний порив, а глибоко обдуманий вчинок.
Нова вистава стала знаковою для молодого актора Петра Сови (роль адвоката Хельмера) та актриси театральної студії театру Єлизавети Бакуліної (Нора). Створені ними образи просто вражають своєю достовірністю. Не можуть залишити байдужими глядачів і такі персонажі, як доктор Франк (народний артист України Юрій Гребельник), Фру Лінне (заслужена артистка України Наталія Шевченко) та приватний повірений Кростад (артист студії Андрій Коваленко).
Сценографія та костюми, створені Оленою Дробною, допомагають відчути подих доби, в яку творив Ібсен. Особливо ж вражає те, наскільки явно у фінальній сцені передано відчуття холоду, порожнечі та самотності на тлі безликого фасаду чужого будинку.
Звичайно, спектаклю «Ляльковий дім», як і всім прем’єрам, притаманні деякі шорсткості. Але в цілому нова вистава вдалася, а театр подолав ще одну сходинку у своєму творчому сходженні, що триває вже дев’яносто років.
Едуард ОВЧАРЕНКО