Навесні режисер та актори їздили до Кракова на театральний фестиваль українських театрів «Схід— Захід». Саме «Антігоною» відкривався цей фестиваль. А наразі маємо третю режисерську роботу Володимира. Ці вистави ніяк не пов’язані між собою. У кожній — зовсім інша стилістика.
Режисер не хоче повторюватися, тому пробує різноманітний театр: «Старомодна комедія» — психологічний театр, «Антігона» — філософська притча, «Він і Вона» — ігровий театр. Тож поговоримо про новий спектакль.
«Чехова дуже люблю, давно хотів поставити. Ідея постановки «Він і Вона» моя. Хотів пограти у домашній театр, коли збираються гості, грають музиканти і розігруються сценки. Тому стилізовані костюми, які актори швидко міняють, рояль і віолончель, відкритий, ігровий спосіб існування акторів на сцені.
Мною було обрано п’ять чеховських оповідань: «Забув», «Пропаща справа», «Від нічого робити», «Дипломат», «Він і Вона». Це погляд на стосунки чоловіка і жінки під різним кутом зору, з особливим, тонким чеховським гумором та колоритними характерами», — розповів Володимир Кудлінський.
Геній Чехова, чоловік і жінка, таємниця кохання — все це можна побачити у новій виставі. Напевне, мало кого залишать байдужими яскраві характери, парадоксальність ситуацій, тонкий гумор та іронія. Глядачам разом із героями доведеться пережити всю палітру почуттів — від анекдоту до притчі.
Оскільки у виставі актори виконують кілька ролей, важливо було обрати саме тих виконавців, які б відповідали характерам своїх персонажів, могли їх зіграти. Схоже, Максиму Максимюку (Гауптвахтов, Піскарьов, Капітонов), Роману Халаїмову (Німець, Кувалдін, Чоловік Танцюристки), Дмитру Грицаю (Поет, Щупальцев, Молодий закоханий), Катерині Шенфельд (Надя, донька Гауптвахтова, Варвара Петрівна, Саша) та Катерині Рубашкіній (Ганна Семенівна, Танцюристка) в основному вдалося впоратися з цим непростим завданням. А костюми створювалися так, щоб акторам було зручно їх швидко міняти і, водночас, підкреслити індивідуальність характеру.
Сценічний простір трансформується досить швидко і просто самими акторами, відкритим прийомом — рухливі «скриньки», де ховається реквізит, стають то лавкою у саду, то диванами у вітальні або ж перетворюються на гримерну, затоку біля річки та навіть труну. Саме така акторська гра з реквізитом і є головним прийомом вистави.
У спекталі звучить «жива» музика: за роялем прекрасний піаніст та композитор, заслужений діяч мистецтв України, професор Тимур Полянський, а на віолончелі грає Софія Людвіченко. Вони створили чудовий музичний дует. Музика в основному класична, але талант Полянського імпровізувати створив чарівні мотиви в багатьох музичних жанрах. Наприклад, у виставі одна тема звучить у романсі, вальсі, танго і навіть у джазовій імпровізації. Музика тут — це не лише атмосфера та емоції, а й дрібні нюанси внутрішніх переживань героїв.
Зроблена велика робота, і дуже важливо, що її побачив глядач. Надалі вистава живе своїм життям, і тільки від глядачів залежить, скільки їй жити на сцені. А в планах Володимира Кудлінського поставити сучасну українську п’єсу.
Едуард ОВЧАРЕНКО