Знімальна група проїхала тисячі кілометрів у пошуках яскравих, щирих, відвертих думок від Черкащини до Нью-Йорка: Бессарабія, Карпати, Донбас, Чорнобильська зона відчуження, Відень (Австрія).
Сюжет фільму об’єднується невізуалізованою постаттю Подорожнього з малюнків Кобзаря, яка, тим самим, ототожнюється з образом самого Шевченка. Перед незримим Подорожнім, котрий опиняється у різних обставинах, збираючи по всій Україні «точки зору» з вуст простого народу та в інших землях — думки вчених та науковців, вимальовується образ Шевченка, якого ми не розгледіли поміж ідеологічних, історичних, політичних та інших нашарувань. І, як потріскана глиняна форма, шмат за шматом відпадає від скульптури Тараса Шевченка, яку упродовж фільму створює український скульптор Тарас Цюпа, так і образ Кобзаря очищується від нашарувань хибних уявлень про нього.
Кадри кінохроніки радянських канонів ушанування Т. Г. Шевченка (на одному з них народна акторка СРСР Наталія Ужвій роздаровує бюсти Кобзаря на 100-річчя від дня смерті поета) проходять контрапунктом, перемежовуючись зі сценами розповідей гуцулки-мольфарки з Карпат, маргінала-філософа з донбаських копанок Пепіка, чорнобильських самоселів, вівчарів з Бессарабії, професорів з Відня і Гарварду, допомагаючи розумінню глибинної суті істинного образу Шевченка.
«Це мій міфічний прадід, — каже про Шевченка гончар з Київщини Сергій Радько, — йому була притаманна шалена пристрасть до правди. Він говорив за всіх, кожне слово його підкріплене свідченням мільйонів «німих рабів».
Федір Кучер, пенсіонер з містечка Сміла Черкаської області, створює портрети Тараса Шевченка, майже всі однакові, проте він акцентує увагу на «живих, ясних очах» поета.
Оксана Забужко, філософ і письменниця, серед численних її праць відома й книга «Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу», каже: «Коли держава монополізує право говорити про Шевченка, починається «пам’ятникізація» поета, убивається культура читання. Треба чути крізь текст живе слово автора, тоді лише автор постане для тебе живим».
Сценарну ідею фільму «Тарас Шевченко. IDентифікація» розробили Володимир Арєнєв і Михайло Назаренко — до речі, автор книги «Поховання на могилі (Шевченко, якого знали)», найповнішого зібрання народних переказів про Шевченка, «паралельної біографії» Кобзаря. Музику до фільму написав Валентин Сильвестров. Ця музика, як і будь-який інший твір геніального композитора сучасності, може прослуховуватися і як окремий твір, але в поєднанні з цікавою ідеєю фільму Сергія Проскурні звучить та відгукується в серцях глядачів ще сильніше.
По завершенні прем’єрного показу Сергій Проскурня назвав Тараса Шевченка «автором проекту «Незалежна Україна», творцем незалежної нації».

Анна ЛОБАНОВСЬКА