Як той узір
Милує зір,
Так серце — говір співанковий.
Я народилась серед гір,
І щастя тут мого підкова.
Сопілка, воля, постоли
Мені лишилися у спадок.
Смереко, хвою постели —
Впаду в твої перини падьма.
І вже в юначих роках вона постала перед читачами цілком сформованою та самобутньою поетесою. Видавши в 1971 році свою першу поетичну збірку «Грають в дримби вітри», молода поетеса отримала схвальні відгуки й поринула у вир лірики поезії та мистецтво. І незабаром побачили світ «Живиця», «Мелодії травня», про поетесу заговорили як про продовжувача поетики Івана Драча й Миколи Вінграновського. Як от у вірші «Усі пастелі веселиць загарбаю...»:

Усі пастелі веселиць загарбаю,
Бо хочу бути дуже гарною —
Зажуреною і веселою,
Хмариною й веселкою...
Гримкочу водоспадами,
В безодню сонця падаю,
Закохана, розгнівана, замріяна:
Я Українина.
Вся Українина.
Щира й відверта поезія Марії Влад наче дарує стриману усмішку, глибоку задуму та люблячий погляд авторки. Ліричній героїні, як і самій Марії Миколаївні, довелося чимало здолати шляхів, та вона завше повертає дорогою додому, де все знайоме та рідне, де вперше зрозуміла, що поезія — то все її життя. «Бог наділив мене ярмом поезії, — визнає Марія Влад, — яка посідає велике місце у моєму житті».

Мій дід вівчарив,
Про війни гуторив із зятем,
Вірив у чари
Й до чарки був завзятий.
Любив і вмів усе мій дід.
Без праці й хвилини не жив би.
Та не любив, коли внуки йшли у світ
І поверталися в гори чужими.
Такий справжній неголосний патріотизм сьогодні особливо на часі. А якщо зважити, що написані ці рядки ще в СРСР, то можна відчути не тільки щиру любов до Батьківщини, а й громадянську мужність.
Але Марія Влад не обмежувала себе лише поезією. Закінчивши успішно журналістський факультет, працювала в публіцистиці та редагуванні. Таке відсторонення дарувало їй змогу по-новому побачити себе та навколишній світ. І в підсумку поставали нові поетичні цикли — «Віно», «Чиста злива», «Час пробудження птиць», «Мова полонин»...
Творчі набутки Марії Влад — це 10 збірок і понад 200 літературних творів (вірші й поеми, новели й оповідки), а ще численні публіцистичні та журналістські дослідження.
Працювала Марія Миколаївна у журналістиці, в тому числі в газеті «Літературна Україна», і редактором журналу Welcome to Ukraine. А на Українському радіо вела культурологічні програми. Вона — член Національної спілки письменників України з 1972 року. Поезії та статті майстрині слова друкувалися у багатьох країнах світу. Вона була серед помітних діячів Руху, зокрема виступила співфундатором Жіночої його громади, а також активісткою Спілки солдатських матерів.
Марія Влад — учасник багатьох вітчизняних і зарубіжних наукових, релігійних, літературних форумів і конференцій, автор радіопубліцистичних програм. 2003 року стала лауреатом премії «Благовіст» за книжку «Який цей світ». А 2009-го — дипломанткою конкурсу «Коронація слова» за роман «Святий Йосиф Обручник».
Марію Влад нагороджено офіцерським Хрестом з мечами, орденом княгині Ольги III ступеня та журналістською відзнакою «Золоте перо». Усе це — визнання чесного таланту. Однак найголовніше, чого хочеться побажати, — щоби збувались її бажання, а нас — радували рядки її поезії:

І вже — трава, я хочу буть травою,
Не треба квітів — просто так, травою,
І не шуміти, лиш рости травою,
Ногами — в землю, в сонце — головою...
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ