Народився Юрій Рибчинський у Києві 22 травня 1945 року, за його ж словами, «дочекавшись закінчення Великої Вітчизняної війни». Тонка самоіронія, як відомо, теж свідчення непересічної особистості. У своїх спогадах Юрій Євгенович пише, що його мати і батько познайомилися під час війни. Мама була родом з Донбасу, батько — корінний киянин.
«Коли я народився, моєму батькові було 34 роки, а мамі — 42. Мама до війни закінчила військово-медичний інститут, а тато мав дві вищі освіти. Але втративши ногу на війні, закінчив ще й фінансово-економічний інститут екстерном. Батько хотів, щоб я був міцним і сильним, тому дуже дбав про моє фізичне здоров’я. Завдяки його турботам, спорт супроводжував мене все дитинство та юність. Спочатку я займався фігурним катанням, потім — баскетболом, а з 13 до 22 років — стрибав із жердиною. У п’ять років мама навчила мене читати. Читав я все, що було в нашій домашній бібліотеці: Пушкіна, Гоголя, Сенкевича, Шевченка, Майн Ріда, Дюма».
Любов до літератури цілком логічно привела Юру за кілька років на філологічний факультет Київського університету імені Т. Г. Шевченка. Коли ще був студентом, друкував свої вірші у періодичних виданнях. З 1963 року почав друкуватися у московських молодіжних журналах «Молодая гвардия» та «Юность». З цього часу ім’я Юрія Рибчинського стало відомим далеко за межами України. А з 1965-го він почав писати тексти пісень. Один із перших його хітів — «Очі на піску», який виконала Тамара Міансарова. Як поет-пісняр Юрій Рибчинський згодом співпрацював із величезною кількістю композиторів, серед яких були Ігор Поклад, Геннадій Татарченко, Володимир Бистряков, Олександр Жилінський, Лора Квінт.
Саме в ці роки, на початку сімдесятих, працюючи в основному з Ігорем Покладом, Рибчинський написав кілька популярних пісень і з іншими композиторами: «Три поради» з Ігорем Шамо, «Дев’ятий клас» з Борисом Монастирським, «Вербу» з Едуардом Ханком, «Кленовий вогонь» і «У долі своя весна» з Володимиром Івасюком.
До кінця сімдесятих років пісні на вірші Юрія Рибчинського виконували майже всі кращі співаки Радянського Союзу: Йосип Кобзон, Едуард Хіль, Софія Ротару, Володимир Мулявін, Анатолій Корольов, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Ніна Матвієнко, ансамблі: «Мрія», «Червона рута», «Пісняри», «Вірні друзі» та інші. Майже щороку пісні нашого ювіляра ставали лауреатами всесоюзного телевізійного конкурсу «Пісня року». Назагал Рибчинський п’ятнадцять разів ставав лауреатом цього конкурсу.
За сорок років творчості поет написав багато пісень з різними композиторами, які стали популярними. Назвемо деякі з них: «Минає день», «Скрипка грає», «Тече вода», «Уроки музики», «Серьожа», «Віват, Король!», «Біла ворона», «Пілігрими», «Берега», «Хрещатик», «Мертві бджоли не гудуть», «Дівчина-Весна», «Моя Україна», «Юний орел», «Свобода», «Дніпровська вода», «Гай, зелений гай», «Мій генерал», «У село до діда», «Машина-ретро», «Лестница», «Я не можу розлучитися», «Будинок пристарілих», «Чіо-чіо-сан», «Конвоїр», «Коханка», «Поїзд «Париж — Марсель», «Останнє танго в Парижі»... І ще десятки чудових творів, які виконувалися і донині виконуються багатьма відомими артистами, серед яких — Софія Ротару, Тамара Гвердцителі, Валерій Леонтьєв, Олександр Малінін, Микола Караченцов, Таїсія Повалій, Лоліта Мілявська і багато інших.
У 2005-му спільно з композитором Ігорем Демаріним написав рок-оперу «Парфумер». У Москві прем’єра відбулася 22 травня 2007 року в театрі «Нова опера». У 2009 році Юрій Рибчинський був удостоєний Гоголівської премії за внесок у драматургію.
Починаючи з 1985 року, Юрієм Рибчинським були видані поетичні збірки «Театр дерев», «Театр сновидінь», «ЧеLOVEк» — російською, а також «Поїзд» і «Безсоння» українською мовою. Наприкінці дев’яностих років поет почав писати музику. Так з’явилися пісні — «Генерал», «Романсеро», «Чоловік і жінка», «За тобою» та інші.
Останні роки Юрій Євгенович плідно працює з молодими композиторами та виконавцями. Виступає з авторськими концертами.
Про себе Рибчинський написав:

Мало в житті мені спалося,
Багато бачилося.
Що збулося і не збулося,
У пісню вилилося...
Нехай звучить ваша пісня, Маестро, ще многії літа!
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ