Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Середа Сiчень 27, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 07 Лютий 2020 15:03

Хліб, майно відібрати, а самих куркулів – до Сибіру...

Rate this item
(0 votes)

В історії України вистачало трагічних, просто жахливих — за своїми наслідками — подій. Розкуркулення селянства, яке уміло і любило працювати на землі, — одна з них: саме воно поклало початок одній із найбільших трагедій українського народу — Голодомору 1932–1933 років, який забрав мільйони людських життів.
Цими днями виповнилося 90 років, як більшовицький режим приступив до реалізації свого жахливого плану з упокорення українського селянина.

«Чи довго терпітимемо цих саботажників?..»
Із перших днів свого панування радянська влада нещадно переслідувала всіх, хто хоч якось був не згоден з її політикою.
Особливо відзначалися каральні органи в Україні, яка ніколи не викликала довіри у Сталіна та його оточення. Вже на початку 20-х років почались арешти «противників лінії партії».
Проте українські селяни саботували колективізацію і зривали плани так званої продрозверстки.
На одній із нарад вищого політичного керівництва Радянського Союзу, яка відбулася наприкінці грудня 1929 року, Сталін спитав:
— Довго ще ми терпітимемо цих саботажників? Чи не пора з ними розібратись?..
І вже наприкінці січня 1930 року в газеті «Красная звезда» з’явилася стаття «До питання про політику ліквідації куркульства як класу», в якій у дещо завуальованій формі господар Кремля санкціонував застосування найжорстокіших методів подолання спротиву селянства.
Він, зокрема, писав:
«Не можна витіснити куркульство як клас заходами податкового і всякого іншого обмеження, залишаючи в руках цього класу знаряддя виробництва з правом вільного користування землею.
Щоб витіснити куркульство як клас, треба зломити у відкритому бою опір цього класу і позбавити його виробничих джерел існування і розвитку.
Без цього немислима ніяка серйозна, а тим більше суцільна колективізація села. Це добре зрозуміли бідняки і середняки нашого села, які громлять куркульство і здійснюють суцільну колективізацію.
Отже, нинішня політика партії на селі є поворотом від старої політики обмеження капіталістичних елементів села до нової політики ліквідації куркульства як класу».
Буквально за тиждень, 30 січня, Політбюро ЦК ВКП(б) видає постанову «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств у районах масової колективізації». Не переповідатимемо весь її зміст, а наведемо лише кілька пунктів, які говорять самі за себе.
Згідно з цим документом місцеві радянсько-партійні органи повинні були поділити всіх, хто підлягав розкуркуленню, на три категорії: кого потрібно було ізолювати у концтаборах або розстріляти, хто підлягав виселенню до «віддалених місцевостей», а також тих, хто повинен був переселений на землі за межі колгоспів.
Сім десятиліть цієї постанови ніхто не бачив: увесь цей час вона зберігалася в архіві ЦК КПРС. І навіть після розпаду Радянського Союзу до неї майже 10 років не доходили руки ні у представників нової російської влади, ні у тим більше істориків.
Аж у 2020-му цей документ віднайшовся. Він є переконливим свідченням жорстокості радянсько-компартійного режиму до своїх громадян. Адже його автори передбачали ще й безоплатну конфіскацію землі і майна у тих селян, які не бажали ставати колгоспниками, заслання до канцтаборів 60 тисяч «куркулів», депортування 150 тисяч (без членів родин), відправку до таборів 15 тисяч.
При цьому маховик репресій не оминав і дружин та дітей куркулів: їх виселяли з домівок, а все майно конфісковували.
Розкуркулення проводилося прискореними темпами. Це видно з листа інспектора Наркомзему УРСР М. Сукача від 19 лютого 1930 року своєму керівництву:
«Ліквідація куркуля як класу почалася в двадцятих числах січня. Розкуркулено вже 4236 господарств, що складає приблизно 50 відсотків від всіх куркульських господарств. Треба разом з тим зазначити, що справа розкуркулення... в окремих районах і селах мала багато перекручувань директив центру.
Наприклад... актив, озброївшись мисливськими рушницями, а також притягнувши зо два десятки червоноармійців, попрямував до куркульських дворів і почав розкуркулювати, забираючи не лише засоби виробництва, а й різні дрібні хатні речі: подушки, коврики, залізні ложки, часи-будильники, куски мила та ін.
В с. Крутьках комісія по розкуркулюванню забарахолилась, попривласнювала розкуркулені речі, навіть голова комісії, член партії з райцентру Мацієвич, взяв собі 7 вироблених овчин на кожух».

«Виконали і перевиконали»
Наприкінці 1930 року було розкуркулено понад 70 тисяч селянських господарств, а за межі України вивезено більш як 31 тисячу сімей. Як правило, до Сибіру та північних районів СРСР. А ось ще одне свідчення, як проводилося розкуркулення, тобто нищення українського села:
«Округова бідняцько-батрацько-середняцька конференція винесла постанову про розкуркулення, яка була стверджена президією округового виконавчого комітету.
Зараз по всій окрузі провадиться масова робота, виносяться постанови про розкуркулення та почалось масове розкуркулення. У деяких районах: Золотоніському, Петрівському, Кам’янському, Іркліївському — розкуркулення вже закінчено. Є відомості про розкуркулення 688 господарств, яких батрацько-середняцькі маси розкуркулили дощенту. Опір з боку куркулів виявляється в тому, що куркулі ховають та нищать своє майно.
Наприклад, в Іркліївському районі один куркуль навіть зняв залізо з даху; а також починають тікати. Сільради, як правило, приймають найактивнішу участь у суцільній колективізації, розкуркуленні та підготовці до весняної засівної кампанії.
Власне кажучи, вони є основними штабами цих міроприємств на селі. Але є ще окремі сільради (наприклад — Гречківка, Ребедайлівка та ін.), що не стоять на висоті. Зараз дано директиву, аби ці сільради, що не проводять правильної класової лінії або байдуже ставляться до суцільної колективізації, переобирались».
Це — витяг із доповіді одного з районних керівників про хід «реалізації завдань партії і уряду стосовно розкуркулення».
Розкуркулення українського селянства стало особистою трагедією для мільйонів людей. Історики-дослідники Голодомору 1932–1933 років називають приблизні цифри щодо його жертв. А скільки загинули голодною смертю, опинившись без землі, майна і засобів існування в роки, що передували Голодомору, невідомо.
Як невідома і кількість українських селян, що не повернулися на рідну землю з Колими з віддалених районів радянської імперії, куди їх відправили як представників «ворожого класу».

Сергій ЗЯТЬЄВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».