Власне, розуміючи, що реакція світу буде саме такою, РФ спробувала легітимізувати так звані вибори шляхом запрошення на них «незалежних міжнародних спостерігачів». Ідеться про давно відомих маргіналів з ЄС, до яких і без участі у псевдовиборах на Донбасі є безліч запитань.
Наприклад, один із них — депутат міськради німецького міста Квакенбрюк Андреас Маурер улітку нинішнього року вже отримав сім місяців умовного терміну за фальсифікацію виборів у своєму місті.
Не менш одіозними можна вважати і «спостерігачів» із Франції. Так, екс-депутат французького парламенту Тьєррі Маріані два роки тому відвідував окупований Крим, причому навіть очолював «делегацію».
Його колега, екс-глава французької делегації в Парламентській асамблеї ОБСЄ Мішель Вуазен також раніше незаконно побував на анексованому півострові, при цьому особливо й не приховуючи своїх проросійських настроїв.
80 відсотків абсурду
Власне, з освячення ось таких та подібних «спостерігачів» кремлівські адепти оголосили світу про неймовірно високу явку — понад 80%. Щоправда, про те, як її вдалося забезпечити, російська преса замовчує.
Зате місцеві жителі не приховували свого невдоволення в соцмережах. Тут досі можна переглянути чимало історій про те, як бойовикам «ДНР» та «ЛНР» довелося вдатися до відвертих погроз.
Зокрема, за інформацією Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в Луганській і Донецькій областях Павла Лисянського, на місцеві підприємства направляли озброєних людей, які вимагали від керівників забезпечити ту саму явку для «картинки».
«Заходять до керівників і наказують у примусовому порядку: скільки людей повинно бути, кажуть, які санкції будуть. Санкції — це в’язниця або ще гірше», — твердить місцевий Омбудсмен.
А от за словами спікера Міністерства оборони Дмитра Гуцуляка, явка була обов’язкова і для працівників бюджетної сфери окупованих територій. «Їм відправляли смс-повідомлення з погрозами звільнення з робочих місць у разі відмови від голосування і неявки на виборчі дільниці», — повідомив Гуцуляк.
Взагалі ж, за даними експертів, «картинку» російським ЗМІ забезпечували і значно простішими маніпуляціями. Наприклад, у Луганську замість 5-6 ділянок у кожному районі, як це відбувалося до окупації, відкривали всього одну.
Зрозуміло, що це провокувало на вході черги, фіксуючи які російська преса захлиналася від демонстрації такого нестримного бажання луганчан проголосувати за заздалегідь визначеного Кремлем кандидата.
Ще одна примітивна технологія окупантів зводилася до одночасного проведення «виборів» та продуктових ярмарків. А в Луганську і зовсім не стали морочитися — просто пообіцяли першим трьом сотням «виборців» поповнити рахунки мобільних телефонів...
«Ці «вибори» потрібні РФ для легітимізації уявної влади своїх агентів на окупованій території. Це те ж саме, що й так звані вибори, що відбувалися на окупованих територіях у листопаді 2014-го.
Але попередні «керівники», судячи з усього, не виправдали довіри Кремля і були ліквідовані. А нинішні «вибори» мають внутрішнє значення для стабілізації окупаційного режиму», — вважає політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач.
Хто ви, псевдопереможці?
Саме тепер час уважніше поглянути на «переможців» цього невеселого шоу. До того ж в Україні зовсім не забули, хто такі Денис Пушилін та Леонід Пасічник — нові «вожді» фейкових республік, котрі до сьогоднішнього дня існують лише завдяки військовій і фінансовій підтримці Росії.
Отже, політичний шлях уродженця Макіївки Дениса Пушиліна почався ще до окупації та подій, що їй передували. Але відразу цей шлях не надто задався.
Зокрема, ще в 2012-му він зробив спробу обратися до Верховної Ради по одному з мажоритарних округів. Там він із тріском провалився, не набравши навіть одного відсотка (!) голосів.
Після такого провалу не дивно, що вже через рік, під час Євромайдану, у Пушиліна почав спостерігатися крен у бік Росії. Тут йому поталанило більше. Спочатку була просто участь у сепаратистських рухах. Далі — отримання першої «посади»: Пушилін став заступником «народного губернатора» Донецької області Павла Губарєва (ще пригадуєте такого?).
Потім спостерігалося стрімке просування «по службі» до співголови так званого «Народного фронту Новоросії» та прямої причетності до потоків російської «гуманітарки».
Далі — спікерство у так званій «Верховній раді «ДНР». Але головним «досягненням» Пушиліна, вочевидь, можна вважати той факт, що саме він став представляти «ДНР» на переговорах у Мінську. На цій посаді він запам’ятався тим, що переважно погрожував Україні відновленням повномасштабних бойових дій по всій лінії зіткнення...
У зв’язку з цим, до речі, не дуже віриться, що Пушилін може стати тією людиною, котра дотримуватиметься режимів тиші чи візьметься розблоковувати обмін полоненими. Хоч би там як, але нинішню «перемогу» на псевдовиборах можна вважати апофеозом кар’єри макіївського сепаратиста.
Набагато менш примітною можна вважати кар’єру нового ватажка «ЛНР» Леоніда Пасічника. До свого походу у «велику політику» фейкової республіки цей діяч відзначився тим, що багато років пропрацював у Службі безпеки України. Після початку російської агресії на Донбасі перебіжчик Пасічник вважався мало не правою рукою посунутого зі своєї посади «глави ЛНР» Ігоря Плотницького.
Але, судячи з усього, їхні стосунки зіпсувалися. Плотницький після «відставки» ховається десь у Росії (і це величезне благо для нього, якщо порівнювати з долею колеги з «ДНР» Олександра Захарченка). Тим часом Леонід Пасічник, звісно ж, за погодженням із кремлівськими кураторами, очолив псевдореспубліку.
* * *
Вочевидь, розуміння того, що на фейкових виборах «переможуть» ті, кого призначить Москва, до більшості мешканців окупованих територій прийшло ще задовго до виборів. А, враховуючи біографію нових «лідерів», очікувати чогось кардинально іншого, крім як подальшого загнивання, населенню навряд чи доведеться.
«Жителі Донбасу, на жаль, і далі продовжать жити в інформаційній блокаді і більшість із них, хоч і відчувають «стокгольмський синдром» і усвідомлюють, що потрапили в заручники ситуації, але психологічно вже не здатні боротися», — вважає політолог, керівник Центру політичних студій та аналітики Віктор Таран.
Крім того, за його словами, куратори нинішніх «переможців» ще раз спробують домогтися послаблення санкцій. Мовляв, легітимізація ватажків псевдореспублік дозволить перекласти всю відповідальність за те, що відбувається на Донбасі, саме на них.
«Судячи з реакції світових лідерів, цей варіант не спрацював. Але Кремль буде і далі діяти в цьому напрямку, оскільки йому дуже важливо усунутися з переговорного процесу, щоб отримати можливість зняти міжнародні санкції», — твердить експерт.
До речі, на користь цієї думки свідчить і той факт, що українська частина Тристоронньої контактної групи щодо врегулювання ситуації на Донбасі вже зажадала скликати її засідання саме у зв’язку з проведенням незаконних псевдовиборів на окупованих територіях Донбасу. Однак офіційна Москва навідріз відмовилася від такої пропозиції.
Ярослав ГАЛАТА
