Мовляв, насправді народні обранці сподівалися на провальний результат, котрий би позбавив їх головного болю стосовно подальшої роботи над цим не надто милим їхньому серцю законопроектом.
Минув рік, і слід сказати, що подібні припущення аж нітрохи не позбавлені здорового глузду, адже ухвалений у першому читанні документ досі зазнає правок. Навіть попри те, що Виборчий кодекс мав би бути готовим до другого читання ще на попередній сесії.
Утім, облишмо поки що регламентні формальності. Зрештою, виносити документ до зали із заздалегідь відомим провальним результатом — також не варіант.
Відтак сьогодні варто спробувати проаналізувати можливу подальшу долю цього надзвичайно важливого законопроекту. Ухвалити який, до речі, обіцяли практично всі з нинішніх парламентських політичних сил...
Марудна робота з поправками
Отже, після ухвалення Кодексу в першому читанні до нього було внесено майже чотири з половиною тисячі поправок, які досі намагається розгребти робоча група, створена при Комітеті Верховної Ради з питань правової політики та правосуддя. Станом на сьогодні їй удалося опрацювати усього дві тисячі зауважень.
Щоправда, це — загальна частина й більшість того, що стосується безпосередньо виборів народних депутатів. Тобто, за оцінками експертів, робоча група впоралась із найскладнішою частиною поставленого завдання.
Однак до президентських перегонів ще й досі не дійшли. Скільки може тривати така марудна робота, поки що не можуть спрогнозувати навіть найдосвідченіші політики. Зокрема, й голова робочої групи та одночасно — один з ініціаторів та авторів проекту Кодексу Олександр Черненко.
І це — лише перший етап. Далі, як відомо, мають бути розгляд у профільному парламентському комітеті та безпосередньо в сесійній залі Верховної Ради.
Саме тому, враховуючи специфіку депутатської роботи, неважко спрогнозувати, що цей законотворчий процес має шанси серйозно затягнутися, перевершивши всі розумні часові бар’єри.
Врешті, розгляд правок — чи не найпростіше серед завдань, які стоять на порядку денному. Важче домовитися в принципі за потрібну кількість голосів і саму логіку голосування.
Адже, коли йтиметься про перетворення законопроекту на чинний Кодекс, за нормами якого в Україні в подальшому осяжному майбутньому відбуватимуться вибори, розраховувати на якесь «випадкове» голосування, звісно ж, не доводитиметься.
В оточенні спікера Андрія Парубія, котрий також, як і Олександр Черненко, є одним зі співавторів Виборчого кодексу, кажуть, що Голова Верховної Ради має рішучий намір уже в листопаді винести документ на розгляд парламенту й затягувати з цим не збирається.
Зрештою, пан Парубій і так доволі довго чекав, не поспішаючи «освячувати» завідомо провальне голосування. Як видозмінилася партійна кон’юнктура за рік, що минув із моменту ухвалення Кодексу у першому читанні, можна лише здогадуватися.
Головний над виборами
Взагалі, Виборчий кодекс — це спроба об’єднати в єдиний документ усе вітчизняне законодавство, яке так чи інакше стосується виборів. А це — не мало й не багато: закони «Про вибори Президента України», «Про вибори народних депутатів України», «Про місцеві вибори», «Про Центральну виборчу комісію» та «Про Державний реєстр виборців».
Така копітка й напружена робота здійснюється задля того, щоб, як зазначено в пояснювальній записці до проекту Виборчого кодексу, створити єдину уніфіковану правову основу для підготовки та проведення виборчих перегонів в Україні, що сприятиме реалізації виборчих прав громадян, стабільності виборчого законодавства, дотриманню основних засад демократичних виборів тощо.
І ще один важливий нюанс. Законопроект, над котрим нині так заповзято працюють народні обранці, розроблено не з чистого аркуша. Оскільки він сам був поданий до Верховної Ради ще на початку 2015-го.
До речі, формувався текст проекту на основі іншого, не менш знакового документа авторства групи під керівництвом відомого правника, депутата кількох попередніх скликань Юрія Ключковського.
Було це в 2010 році і, що надзвичайно показово, той проект позитивно оцінила Венеціанська комісія. Себто передісторія у нинішнього документа — ще та...
Депутатська «мрія»
Однак це зовсім не означає, що законопроект, над яким нині ламається така величезна кількість політичних списів, не має своїх принципових відмінностей від текстів попередників. Зміни справді є, і вони вельми вагомі.
Основна, яку запровадить Виборчий кодекс у разі ухвалення, торкнеться правил обрання народних депутатів України. Нинішню змішану систему, що поєднує в собі елементи мажоритарної та пропорційної (50% депутатів обрані на мажоритарних округах і 50% — за списками партій), планується замінити голосуванням за відкритими регіональними партійними списками.
На думку авторів і прихильників такого підходу, це дасть змогу, запровадивши 27 регіональних виборчих округів, персоніфікувати голосування й водночас зберегти стимули до підтримки загальноукраїнського характеру політичних партій, недопущення їх регіоналізації, що може загрожувати подальшим поглибленням міжрегіональних конфліктів та дестабілізацією ситуації в державі.
Утім, саме процедура формування списків, проведення виборів і підрахунку результатів найбільше не подобається супротивникам Кодексу. Вони зазначають: нова система настільки заплутана, що, навпаки, ускладнить процес волевиявлення та підрахунку.
На їхню думку, вона сприятиме структуризації депутатів за регіонами, створюючи загрозу федералізації, знищить партії, стимулюючи внутрішньопартійну конкуренцію, і не тільки не усуне традиційних проблем вітчизняного виборчого процесу, а посилить їх.
Ідеться, зокрема, про підкуп виборців, так звані «каруселі» й «виборчих туристів».
Вочевидь, справді той, хто вважає, мовляв, підтримка Виборчого кодексу в першому читанні була виявом доброї волі нардепів і що ухвалення його цілком — це питання часу, помиляється.
Зараз уже очевидно: чимало з тих, хто рік тому Кодекс підтримав, як і більшість тих, хто був проти, його насправді не читали. Документ 3112-1 дуже великий, має 446 сторінок, і треба бути справжнім фанатом своєї справи, щоб його принаймні проглянути.
Дехто з нардепів ще 7 листопада минулого року щиро зізнавався, що натиснув кнопку «за» тільки тому, що був свято переконаний: проект не пройде.
До того ж не варто забувати і про ще одну важливу обставину: голосування фактично відбувалося під тиском вулиці. Градус на площі перед Верховною Радою тоді просто зашкалював. Нині ж вулиця не тисне і це також може стати додатковим підґрунтям для провального голосування, якщо воно, звісно, відбуватиметься уже цього місяця.
Хто — за, хто — проти...
Про можливість ухвалення в другому читанні багато нардепів висловлюються доволі скептично або з непевністю. До супротивників ухвалення документа традиційно зараховують усіх мажоритарників, а до прихильників — тих, хто пройшов за партійними списками.
Насправді ж усе набагато складніше. Не всі мажоритарники проти зміни системи виборів, як і не всі списочники «за».
Скажімо, депутат від «Народного фронту», мажоритарник Олег Медуниця в одному з недавніх інтерв’ю зізнався: «Шанси на ухвалення Виборчого кодексу в цілому — 50 на 50, ситуація непрогнозована. Я проголосую «за». А як інші мажоритарники, не знаю.
Закон явно проти них спрямований. Вони працюють в округах, вкладають якісь ресурси. Якщо за партіями, то ми з «Народного фронту» підтримуємо.
Це ж наш закон авторства Парубія та Ємця. БПП і «Самопоміч» теж частково підтримають. Як і деякі позафракційні. Але я не стверджував би поки, що він гарантовано пройде».
Дещо в іншому світлі бачить ситуацію Єгор Соболєв із фракції «Самопоміч». Він переконаний, що проти нині виступають лідери абсолютної більшості партій, які є в парламенті. Мовляв, для них тоді буде менше можливостей продавати місця в списках.
«Якщо Кодекс ухвалять, то таке місце обиратимуть люди, віддаючи голос за того чи іншого кандидата від партії, — зауважує депутат. — Також проти велика кількість політиків, які звикли купувати виборців: для них збільшаться витрати. Коли голосуватимуть і за партію, і за її конкретного представника в регіоні, то різко підскочать видатки на підкуп».
Звісно, якщо йти за цією логікою, то ухвалення нових правил і справді сприятиме оздоровленню політичної системи країни та спростить потрапляння до неї гідних людей, бодай частково.
Чимало активістів на місцях уже тепер помітили, що партії (вочевидь, про всяк випадок) уже почали залучати до своїх лав місцевих впливових осіб із хорошою репутацією.
На руку нове виборче законодавство й представникам позапарламентських політсил, у яких з’явиться додатковий шанс пробитись у велику політику, а також тим, хто на цьому звик заробляти.
Ні для кого ж не секрет, що вибори — це ще й галузь економіки, яка годує чимало громадян. У тому сенсі, що хтось бере гречкою, хтось грошима, а хтось просто існує, так би мовити, «від виборів до виборів»...
Є також і ще один нюанс: за словами багатьох спостерігачів цього непростого процесу, якщо вилучити з Виборчого кодексу розділ про вибори Президента, то голосів різко побільшає.
І це при тому, що в законі про вибори глави держави майже нічого не змінюється (окрім хіба що збору підписів). Його фактично просто копіюють. Але в Адміністрації Президента Петра Порошенка нібито побоюються, що в процесі правок щось та й змінять не на користь їхньому кандидату.
Усе це зайвий раз доводить, що ухваленню нового законодавства про вибори без мажоритарки найбільше заважає тотальна взаємна недовіра між політиками.
Можливо, саме на цю проблему натякав спікер Андрій Парубій, коли пропонував вилучити з Кодексу розділ про вибори Президента?
* * *
Чи конче потрібно ухвалювати нове законодавство саме тепер, зокрема змінювати систему виборів до парламенту? Однозначно — так! Адже наявна нині відшліфована схема потрапляння в законодавчий орган себе віджила й не відповідає ні ситуації в країні, ні потребам суспільства.
Навіть потри те, що зміна правил — не рецепт політичного «благоденствія», а лише спроба полагодити проблему. І такі намагання варто вітати. Більш ніж очевидно, що це крок уперед.
Але й чогось екстраординарного, мабуть, не трапиться, якщо Кодекс провалять. Зрештою, за теперішньою системою ми вже обирали парламент кілька разів: у 1998-му, 2002-му, 2012-му та 2014 роках...
Мабуть, особливої охоти ухвалювати Виборчий кодекс у другому читанні в парламенті справді не спостерігається. Але цей процес цілком можна стимулювати.
Зрештою, досвід ухвалення документа в першому читанні демонструє: це чи не єдиний спосіб вплинути на тих, хто звик купувати голоси й продавати місця в списку.
Сьогодні достатнього тиску немає, але в суспільства ще є можливості провести цей закон, якщо він йому справді потрібен. Тож залишається просто це ще раз довести...
Ярослав ГАЛАТА
