Коротко нагадаємо, що першу заяву проти Росії до ЄСПЛ Україна подала одразу після того, як у Криму з’явилися «зелені чоловічки». Вимога тоді стосувалася того, щоб офіційна Москва негайно припинила порушення прав людини і прибрала своїх військових із території українського Криму.
«Тоді ЄСПЛ виніс перше юридичне рішення в цій справі, і це було першим рішенням міжнародних інституцій, яке зафіксувало той факт, що на території України перебувають російські війська, і зобов’язало Росію повернути їх до місця дислокації», — наголошує міністр юстиції України Павло Петренко.
На жаль, згадане судове рішення не тільки не було виконано, а й спричинило подальшу масовість порушень із боку нашого агресивного сусіда.
Відтак подальші заяви України стосувалися масових порушень прав українців на півострові, викрадень, убивств, позбавлення волі, порушення права власності, порушення права на справедливий суд.
Також у них ішлося про події на Донбасі та порушення прав людини з боку РФ, зокрема відомий випадок викрадення українських дітей-сиріт із луганського інтернату.

Чого вимагає Україна?

Найсвіжіший, як уже було сказано, шостий за ліком, позов щодо політв’язнів був поданий у середині серпня. Він стосується 71 українця, що незаконно утримують на території Криму чи РФ.
За словами Павла Петренка, список залишається відкритим. А відтак заява буде доповнюватися новою інформацією про кожного політв’язня, як тільки Україна її отримуватиме.
Заступник міністра юстиції Іван Ліщина цими днями розповів, що заяву почали готувати ще три місяці тому. Упродовж цього часу фахівці зібрали три тисячі сторінок доказів і загалом заява охоплює 130 сторінок тексту англійською мовою.
Документ містить дві категорії справ. Перша стосується переслідування українців безпосередньо на території Криму. Тут ідеться про чотири категорії тих, кого переслідують: кримських татар; активістів Євромайдану; так званих «диверсантів», до числа яких нині Росія особливо охоче зараховує будь-кого; а також засуджених за проукраїнські висловлювання в Інтернеті.
Друга категорія справ — це переслідування українців на території самої Російської Федерації. Причому умовних підрозділів тут також чотири: «чеченська справа»; справа «кримської четвірки»; учасники «Правого сектора»; звинувачені в тероризмі, шпигунстві та порушенні звичаїв ведення війни.
Отже, у своїй нинішній заяві Україна вимагає від Європейського суду з прав людини зафіксувати масові порушення прав людини — катування, обмеження права на свободу й особисту недоторканність, права на справедливий суд, права на приватне життя, свободу вираження поглядів, зібрань і об’єднань із боку російського режиму проти українських громадян.
За словами міністра Павла Петренка, основна мета нашої держави — отримати рішення ЄСПЛ, в якому він констатуватиме порушення норм конвенцій і зобов’яже Росію звільнити наших громадян та повернути їх на територію України.
Міністр також наголосив, що заява є безпрецедентною. «Адже ми доводимо відсутність будь-яких ознак правосуддя чи правової системи в РФ щодо українців.
Українці фактично переслідуються в Росії виключно за ознаками національності, віросповідання, політичних або громадських поглядів. Той факт, що за вивішення українського прапора в Росії дають тюремний строк, узагалі безпрецедентний із точки зору міжнародного права», — наголосив Павло Петренко.

Докази знайдено

Україна у своїй заяві наголошує на систематичному переслідуванні українців Росією на підставі політичних чи релігійних переконань. «Ми доводимо, що це не поодинокі випадки, що у згаданій 71 справі є систематичність.
Знаходять одну особу, вибивають у неї свідчення, вона вказує на когось іншого, з нього теж вибивають свідчення. Коли ми готували заяву, в нас було відчуття, що ми працюємо над описом московських процесів 1930-х років, коли справа побудована на самообмові чи свідченнях друга, якого перед цим катували», — наголошує міністр.
І додає: в цих справах є систематичне порушення права на свободу від тортур, незаконне тримання під вартою, відсутність справедливого судочинства.
Крім того, є систематичні порушення права на повагу до приватного життя. Адже, за його словами, українці в Росії засуджуються, відправляються у Сибір, не мають можливості будь-яким чином спілкуватися з рідними.
«Також є порушення права на свободу вираження поглядів. Наприклад, «Хізб ут-Тахрір» — організація, яка не заборонена в Україні, і громадяни нашої держави, які мешкали в Криму, могли бути членами чи просто причетними до роботи цієї організації.
А Росія, в якій ця організація заборонена, окупувала Крим, і вийшло так, що ці люди автоматично є порушниками Кримінального кодексу РФ», — додає заступник міністра юстиції Іван Ліщина.
Керівник об’єднання родин політв’язнів Ігор Котелянець зачитав витримку зі свідчень його брата, фігуранта «справи диверсантів» Євгена Панова.
«Били залізною трубою в ділянку голови, спини, нирок, рук, ніг, затягували наручники ззаду до оніміння рук, підвішували за наручники, згинали мої ноги в колінах, застібали наручники попереду трохи нижче колін, вставляли під коліна залізну палицю, після чого двоє чоловіків із двох сторін піднімали мене на цій палиці, від чого я відчував страшний біль», — свідчить Євген Панов.
Звісно, подібні рядки неможливо читати спокійно. Але, за словами правозахисників, російські кати не обмежувалися навіть цим. Коли перелічені вище тортури не давали належного результату, працівники ФСБ вдавалися до інших дій: під’єднували клеми до статевих органів і пропускали електричний струм. А подекуди — вивозили в ліс на імітацію розстрілу.
«Про електричний струм говорив у своїх свідченнях і Микола Карпюк, до якого стільки разів застосовували цей вид покарань, що він розповідав: «Можу навести різницю між тим, коли пропускають електричний струм через все тіло і коли через серце.
Коли струм пропускають через тіло, перед очима стоїть «вертушка», яка має фіолетовий колір. Коли через серце, то ця «вертушка» має помаранчевий колір», — розповідає керівник об’єднання родин політв’язнів Ігор Котелянець.
І додає: у більшості випадків катування політв’язнів відбувається не тільки під час слідчого періоду, а й триває і в ув’язненні. За словами Ігоря Котелянця, міждержавний позов — це серйозний шанс для того, щоб тортури нарешті припинилися.

Що дає скарга до ЄСПЛ

Як зазначив Павло Петренко, український уряд уперше подає юридичний документ проти Росії, який описує масові порушення прав людини, що допускаються проти українських політв’язнів на території РФ, із конкретними прізвищами причетних до цього російських чиновників, у тому числі високопосадовців.
Це дає Україні аргумент щодо введення додаткових персональних санкцій проти всього керівництва РФ і причетних до цих політично вмотивованих переслідувань чиновників, які там працюють.
«Від моменту, коли цей позов поданий, ми розраховуємо на те, що Європейський суд з прав людини буде досить оперативно розглядати цю справу. Ми наполягатимемо на визначенні її пріоритетною, оскільки йдеться про людей, які перебувають у складному психологічному й фізичному стані.
Також ми будемо звертатися до наших міжнародних партнерів із пропозицією сформувати окремий санкційний список за аналогом списку Магнітського, де буде перелік осіб, причетних до викрадення, позбавлення волі, знущання і катування українських громадян», — резюмує міністр юстиції.
Для правозахисників така заява також відіграє важливу роль, вважає юристка Української Гельсінкської спілки з прав людини (УГСПЛ) Дар’я Свиридова. Адже правозахисні організації супроводжують індивідуальні скарги жертв порушень прав людини до ЄСПЛ.
«Наявність такої міждержавної скарги насамперед посилить позиції наших індивідуальних скарг і покаже масштабність, системність і загальну картину переслідування Російською Федерацією громадян України на окупованих територіях саме через політичні мотиви», — зазначила Дар’я Свиридова.
Крім того, є випадки тиску Росії на адвокатів та правозахисників, які допомагають українським політв’язням, наприклад арешт кримчан Еміля Курбедінова та Сервера Мустафаєва. «У такій ситуації єдиним адвокатом для цих людей може виступити Україна», — додає правозахисниця.
За будь-яких обставин нинішній позов політв’язням не зашкодить. Хоча за нинішньої ситуації в Росії їм усе ж таки залишається сподіватися на власну витривалість. Задля того щоб зуміти пережити всі звірства і згодом із перших вуст розповісти про них на весь світ.

Руслан ІВАНІВ