Потенційних тем для дискусій, вочевидь, також не бракуватиме. Однією з них має стати тема внесення змін до Конституції. Основний Закон нашої держави уже не раз ставав своєрідною «розмінною монетою» для вирішення палких політичних дискусій.
Однак відповідно до самої Конституції під час війни змінювати її текст не можна. З іншого боку, Конституційний Суд, який стоїть на сторожі дотримання Основного Закону, після довгих дискусій таки вирішив: зважаючи на те, що де-юре війна не проголошена, змінювати усе ж таки можна.
Власне, за час війни підкорегувати Конституцію було вже щонайменше три спроби.
Перша була пов’язана з децентралізацією та особливим статусом окупованого Донбасу. Її проголосували лише в першому читанні та заморозили через брак голосів і протести.
Друга мала за мету дати старт перезавантаженню та реформуванню судової системи. Тут усе закінчилось успішно.
Третя спроба стосувалася скасування депутатської недоторканності.
У парламенті зареєстровано та підтримано аж два законопроекти на цю тему: депутатський № 6773 та президентський № 7203. Поки що жоден із них не проголосований, хоча в червні нинішнього року КС суд визнав конституційним саме президентський проект.
Пропозицій громаддя...
Утім, українські політики не були б собою, якби зупинилися на досягнутому. Пропозиції, як змінити Конституцію, звучать регулярно й наполегливо.
Так, найсвіжішою ідеєю Президента Петра Порошенка стала пропозиція прописати в Основному Законі стратегічну мету розвитку держави — членство в ЄС і в НАТО.
Вочевидь, зважаючи на реалії сьогодення, подібні ініціативи видаються найбільш доречними. Однак, окрім них, чинний глава держави намагається запровадити ще цілу низку змін.
Скажімо, він не проти спробувати розширити власні повноваження, щоб призначати прем’єр-міністра не за пропозицією, а лише за погодженням із парламентською більшістю. А ще — одноосібно звільняти голів СБУ, Нацбанку та Генпрокуратури.
Також Петро Порошенко не раз пропонував скасувати імперативний депутатський мандат, що дало би змогу позбавити нардепів обов’язкового входження до фракції тієї партії, від якої вони були обрані. А відтак сприятиме безпечній депутатській міграції.
Крім того, Петро Порошенко не полишає надію ухвалити зміни, що стосуються децентралізації. Його опоненти передусім вказують на те, що це потрібно главі держави задля отримання чіткої процедури розпуску місцевих рад.
Ще одне важливе питання стосується статусу Криму. Зміни, які пропонуються, повинні закріпити право кримських татар як корінного народу України на самовизначення в складі незалежної Української держави. Ідеться фактично про створення кримськотатарської автономії.
Звісно, навіть у разі ухвалення запрацюють такі зміни не раніше того дня, коли Крим буде звільнено, але їх внесення настійливо вимагають кримські татари. І відмовити їм Президент не може. Не так багато союзників у нього залишилось, а про другий термін він, вочевидь, не перестає подумувати...
Звісно, ідея сильного президента подобається не тільки Петрові Олексійовичу, а і його майбутнім опонентам. Скажімо, лідер «Громадянської позиції» Анатолій Гриценко уже неодноразово заявляв, що «протистояння двох центрів виконавчої влади треба скасувати».
За його задумом, ключовою постаттю повинен стати всенародно обраний президент з окремими обмеженнями повноважень і децентралізацією влади. Тому Гриценко не проти спрощення процедури імпічменту з одночасним скасуванням депутатської недоторканності.
У будь-якому разі на даний момент, на його думку, «категорично неприйнятно обмежувати повноваження і як Верховного головнокомандувача, і як ключової постаті у сфері дипломатії для пошуку миру та для боротьби з корупцією».
Так Анатолій Гриценко нещодавно відреагував на пропозицію ще одного потенційного опонента на виборах — Юлії Тимошенко, яка запропонувала не тільки обмежити повноваження президента, а й перетворити Україну на парламентську республіку з ключовою роллю канцлера як глави держави.
Звісно, цим Юлія Володимирівна не обмежилася. Вона також стверджує, що парламент має перейти на біометричне голосування, пропонує створити громадські асоціації з правом законодавчої ініціативи й тимчасового вето.
А ще висуває ідею другої палати парламенту — Національної асамблеї самоврядності та реалізацію можливості проводити всенародний референдум.
Звісно, усі ці новації потребують внесення змін до Конституції. Тобто фактично все робиться задля того, щоб начебто відновити порушений баланс між гілками влади й повернути народовладдя.
А тому, на думку Тимошенко, переписати Конституцію треба ще до президентських перегонів і виставити всім кандидатам у президенти своєрідний ультиматум після виборів: ухвалити новий Основний Закон на всенародному референдумі.
Реверанси в бік парламенту та уряду
Не менш активно, але значно прагматичніше, виступає за зміну моделі управління лідер «Народного фронту» Арсеній Яценюк.
Минуло вже кілька років відтоді, як він позбувся прем’єрського крісла. Але попри це агітує за послаблення президентської влади й підсилення позицій прем’єр-міністра.
Зокрема, Яценюк вважає, що потрібно підвищити ефективність парламенту, надавши йому більше повноважень, і покращити його професійність.
Ідеться про зменшення кількості нардепів, позбавлення їх недоторканності, унеможливлення потрапляння туди іноземців...
Але найголовніше ноу-хау — дозволити міністрам одночасно бути депутатами. Нагадаємо, подібна норма існувала до 28 червня 1996-го.
Також Арсеній Яценюк пропонує змінити процедуру голосування, ввівши практику ухвалювати звичайні рішення простою більшістю присутніх і тільки так звані конституційні закони — більшістю від конституційного складу ВР.
Президентові Яценюк пропонує залишити всю вертикаль призначень у Збройних Силах, а також внесення кандидатури голови СБУ.
Водночас, на думку лідера НФ, слід обмежити вплив глави держави на Кабмін. Якщо його пропозиції будуть реалізовані, майбутній президент лише вноситиме кандидатуру прем’єра, яку визначить коаліція в парламенті, а всіх міністрів призначатиме сам прем’єр і, до речі, звільнятиме без процедури голосування, але з одночасним оголошенням нової кандидатури.
За задумами екс-прем’єра, місії внесення кандидата в генпрокурори президента теж мають позбавити — це має робити Кабмін.
А ще — обмежать втручання глави держави в діяльність органів виконавчої влади та незалежних регуляторів, зокрема ЦВК.
Право вето президента буде внормоване конкретним переліком підстав, визначених Конституцією.
Не проти змінити Основний Закон, розширивши повноваження прем’єра, і сам нинішній очільник уряду Володимир Гройсман. Він вважає, що треба ліквідувати дуалізм і невизначеність повноважень між інституціями влади.
«Врешті-решт, ухвалити рішення: ми парламентсько-президентська країна або президентсько-парламентська, — наголосив пан Гройсман. — Чітко вказати, хто за що відповідає».
Володимир Гройсман вважає, що прем’єр повинен дістати ширші повноваження щодо формування уряду, розпорядчих документів, персоналізуючи відповідальність.
Також, на його думку, варто вдосконалити Конституцію в розділі місцевого самоврядування, щоб завершити децентралізацію.
Інший спосіб обмежити владу президента пропонує народний депутат Сергій Тарута. Один із лідерів партії «Основа», очевидно, теж не проти обійняти крісло глави держави, але розуміє, що шансів на це в нього небагато.
Тому, критикуючи діяльність влади, Тарута вказує на те, що в президента потрібно забрати 70% його нинішніх повноважень: «У новій архітектурі системи влади президент — це моральний лідер, арбітр для інших гілок влади й гарант Конституції. І його повинен обирати народ на загальних виборах.
Президент має відповідати за суверенітет і безпеку країни, і для цього у нього повинні бути повноваження по управлінню Збройними Силами».
Загалом Тарута вважає, що Україні потрібна парламентська республіка з двопалатним парламентом та обмеженими повноваженнями уряду, а більшість управлінських функцій слід максимально передати на місця.
Радикальні думки
Кардинально іншу роль президентові прагне визначити головний радикал країни Олег Ляшко. Він уже не раз наголошував, що в разі його обрання він «залізною рукою об’єднає і зшиє країну, щоб зробити її сильною і заможною.
Потрібні такі зміни до Конституції, щоб відновити мир і порядок в державі, зупинити хаос і сповзання в прірву анархії, відновити керованість влади, зростання національної економіки та підвищення добробуту кожної української родини».
Нібито, приміряючи крісло глави держави, Ляшко закликає встановити міцну президентську вертикаль, зробивши главу держави відповідальним за стан справ у країні й за сумісництвом главою виконавчої влади. Відтак посаду прем’єр-міністра потрібно ліквідувати, а кількість міністерств зменшити до 10–12.
Кількість нардепів також, на його думку, варто скоротити до 250. Причому їхню можливість обиратися варто обмежити двома каденціями.
Також, за задумами головного радикала, варто запровадити механізм відкликання народного обранця. Навзамін парламент дістане чималі контрольні функції та повноваження й впливатиме на кадрові призначення.
Не менш, а в деяких моментах і більш радикальні пропозиції щодо змін до Основного Закону видає соратник Ляшка по парламентському «цеху» та майбутній конкурент на виборах Вадим Рабінович, лідер партії «За життя».
Він, як і Ляшко, виступає за виборність суддів із можливістю їх відкликання. Ще радикальніше, ніж Олег Ляшко, Рабінович пропонує вчинити з народними депутатами. Він воліє взагалі заборонити повторно балотуватися в нардепи.
Особливий погляд
Звісно, серед численних конституційних чи навколоконституційних концепцій можна знайти ще чимало цікавого. Зрештою, цю тему нині не коментує тільки лінивий, але здебільшого все замикається на перерозподілі влади та латанні дірок.
Дещо осторонь від усіх цих процесів стоять дві ідеї, про які також не зайве буде згадати. Перша належить партії «Свобода», чиї представники озвучили її ще в далекому 2007-му.
Тоді «Свобода» була у політичному фаворі, але навіть за нинішньої непростої для партії ситуації свободівці не полишають своїх уподобань.
Щоправда, з однією суттєвою обмовкою: однопартійці Олега Тягнибока наполягають на тому, що під час війни не можна змінювати Конституцію. Тим паче, цього не варто робити під конкретних представників влади.
Отже, згідно з поки що законсервованим проектом «Національної Конституції» від «Свободи» Україна має бути національною, унітарною, правовою, соціальною та справедливою державою з президентською формою правління й розвиненою системою місцевого самоврядування.
Державна влада поділяється на законодавчу, виконавчу й судову. Повноваження законодавчої надаються Національній раді (300 депутатів), строк повноважень — три роки.
Вибори мають відбуватися за пропорційною системою з відкритими списками. Депутатської недоторканності немає. Президент є главою держави та виконавчої гілки влади й безпосередньо очолює уряд. Каденція — чотири роки.
Основою українського державотворення є національна ідея: повновладдя української (титульної) нації на українських землях.
За злочини проти української нації, держави та особливо тяжкі злочини проти людини й громадянина вводиться смертна кара.
А ще — держава зобов’язана сприяти масовому поверненню на рідну землю етнічних українців, що мешкають і працюють за кордоном.
Право власності непорушне, крім випадків, коли вона набута протиправними способами та коли цього вимагає суспільна необхідність.
Право власності на землю поширюється лише на земельні ділянки під будинками та на присадибні ділянки. Набувати його іноземцям та особам без громадянства заборонено,— вважає «Свобода».
Ще один особливий погляд на конституційні зміни належить політику та дипломату Роману Безсмертному, який теж нещодавно заявляв про власні наміри поборотися за президентську посаду. Поки що він не презентує конкретного проекту конституційних змін, а пропонує піти шляхом перезаснування держави.
Відповідно до задумів Безсмертного слід припинити постійне розширення та звуження владних повноважень. Адже саме воно відкинуло на другий план головне завдання Конституції — відповідати потребам суспільства, а не чергового президента.
«Відтак сьогодні всі наявні пропозиції щодо можливих змін суперечать самому Основному Закону, — вважає Роман Петрович. — Розробка нової Конституції потребує спільних зусиль у трикутнику: президент — парламент — громадськість.
Завдання парламенту та президента зводиться до того, щоб створити й дотримуватися правових меж цього процесу.
Завдання громадянського суспільства — сформувати замовлення політикам на іншу Конституцію, вкинути в дискусію свіжі ідеї, підтягнути саму державу до значно вищого рівня розвитку, на якому перебуває суспільство».
Також, на думку Романа Безсмертного, почати все варто з ухвалення новим парламентом своєрідного Конституційного акта як відповіді на запитання: яким шляхом ми йдемо до нової Конституції. До кінця нинішнього року проект згаданого Конституційного акта політик обіцяє оприлюднити.
Взагалі, станом на сьогодні плинні рейтинги не дають змоги визначити бодай двох кандидатів, які змагатимуться в другому турі президентських перегонів. А це значить, що нині неможливо однозначно твердити: чия модель конституційних змін має бодай мінімальні шанси на перемогу. Хоча це жодним чином не означає припинення подібних «проектних змагань».
Ярослав ГАЛАТА
