Ще по­чи­на­ючи з лі­та, з лег­кої ру­ки сек­ре­та­ря РНБО Олек­сан­дра Тур­чи­но­ва, цей до­ку­мент став більш ві­до­мим як «за­кон про ре­ін­тег­ра­цію Дон­ба­су».
На­справ­ді, як за­зна­ча­ють по­лі­то­ло­ги, ре­аль­на ре­ін­тег­ра­ція роз­поч­неть­ся ли­ше піс­ля то­го, ко­ли оку­по­ва­ні те­ри­то­рії бу­дуть по­вер­ну­ті під ук­ра­їн­ський су­ве­ре­ні­тет. При цьо­му не вар­то за­бу­ва­ти, що част­ко­во за­хо­ди що­до ре­ін­тег­ра­ції бу­ли ви­пи­са­ні ще в ухва­ле­но­му на ви­мо­гу Мін­ських до­мо­вле­нос­тей за­ко­ні про осо­бли­во­сті міс­це­во­го са­мо­вря­ду­ван­ня в ОР­ДЛО.
Са­ме цей до­ку­мент є ос­но­вою «за­ко­ну про ре­ін­тег­ра­цію». А за­ко­но­про­ект, який ни­ні ухвалила Верховна Ра­да, не мож­на на­зва­ти на­віть за­ко­ном про део­ку­па­цію, то­му що до­сі не­має від­по­ві­ді, яким спо­со­бом і го­лов­не — ко­ли са­ме ці те­ри­то­рії по­вер­нуть­ся до Ук­раї­ни.

Сце­на­рі­їв гро­мад­дя
З приводу цього, до речі, серед експертів також час від часу виникають певні диспути. Скажімо, торік восени доволі популярною була теза про те, що саме 2018й має стати переломним стосовно потенційного встановлення українського прикордонного статускво.
Зараз час від часу доводиться чути про ймовірність того, що після чергової перемоги на президентських виборах Путін спробує «обміняти» Донбас на Крим. Мовляв, російські війська залишають у спокої східні рубежі нашої держави, ну а стосовно Криму — світ має визнати нинішню окупацію... Втім, заради справедливості варто сказати, що подібних припущень упродовж нинішньої війни звучала вже силасиленна.
Що ж до механізмів відновлення українського суверенітету на Донбасі, то тут також може бути чимало сценаріїв. Той, котрим так чи інакше намагається рухатися українська влада, — це повернення за буквою Мінських домовленостей.
При всіх імовірних позитивах цей шлях викликає і, схоже, й надалі викликатиме багато суперечностей у суспільстві. Адже навіть якщо вдасться домогтися виконання безпекової частини, доведеться здійснювати вельми неоднозначні компромісні кроки. А йти на компроміси з так званими керманичами окупованих територій, звісно ж, буде дуже непросто, а то й неможливо.
Другий сценарій загалом зводиться до вже згадуваної вище формули «обміну» з Кримом. У разі наближення до нього цілком можливе запровадження на нині окупованих територіях якогось особливого режиму. Як мінімум, тут буде введено військові адміністрації і надзвичайно жорсткий контроль.
Нарешті, третій з імовірних сценаріїв розвитку подій зводиться до появи на окупованих землях миротворців з ООН. У такому разі ні українські, ні російські війська не матимуть особливого впливу.
От і виходить, що, зважаючи на все вище сказане, нині дуже непросто одним законом чітко визначити, якою має бути деокупація Донбасу. Можливо, саме тому законопроект так довго обговорювався у Верховній Раді, чому передувало не менш болісне доопрацювання в комітетах, результатом якого стала поява майже семи сотень (!) депутатських поправок.

Ні вій­ни ні ми­ру?
По суті, згаданий документ є законом про державну політику щодо територій, які є окупованими, мають прифронтову зону, де діють диверсійні групи, де існує велика кількість антиукраїнськи налаштованого населення. Тож немає нічого дивного в бажанні Президента — як автора і депутатів — як умовної «редколегії» забезпечити передумови для нейтралізації загроз, які виникають.
Але бачення в різних політичних груп, як і завжди, надзвичайно різниться, відтак у процесі роботи над документом виникла величезна кількість додаткових політичних параметрів, значна частина яких, до слова, — цілком слушна і прийнятна.
Поперше, цим законопроектом Росія визнається агресором, що необхідно нам для міжнародноправових наслідків. Подруге, війна нарешті буде названа війною. Країна, на яку напали, використовує 51у статтю Віденської конвенції про право на захист своєї держави. Тобто Україна веде оборонну війну. І посилання на цю статтю міститься у цьому законопроекті.
Щоправда, й тут у процесі розгляду виникали певні колізії. Скажімо, супротивники президентської редакції документа звертали увагу на те, що попри зникнення терміна «Антитерористична операція» у проекті знову відсутнє поняття «війна». Фігурують лише терміни «агресія» і «право на самооборону».
Разом із тим прибічники цієї версії також небезпідставно вказують на те, що в ООН просто не існує такого юридичного терміна, як війна. «Ціла система різноманітних термінів визначають те, що в побуті називають війною. Так само вони використані в законі. Це ж не розмовна мова між собою, а юридична.
Захотіли б написати закон розмовною мовою, двома словами, то, мабуть, вжили б слова «війна», а не «агресія», «інтервенція», «окупація». Так само в законі немає згадки і про воєнний стан. А є, як і в інших законах, опис детального стану, який має бути — хто які права має, хто які обов’язки.
Це інший стан, який пов’язаний з іншим способом війни, з яким зіткнулася Україна, — гібридна війна», — наполягає народний депутат із президентської фракції БПП Олександр Бригинець.
З ним не погоджується колишній представник України у політичній підгрупі Тристоронньої контактної групи у Мінську Роман Безсмертний: «Річ у тім, що нині, тобто до моменту ухвалення закону, ми могли існувати або в режимі миру, або в режимі війни. Зараз уже без АТО, ще не в режимі війни, але в режимі «ліквідації збройної агресії Російської Федерації». Цей середній режим між війною і миром і стане в перспективі величезною проблемою.
Тема гібридної війни ніякого стосунку не має до правового врегулювання. Треба вводити правові рамки дії закону, вводячи в дію заднім числом з точки зору відповідальності. Є період, коли ми існували в режимі АТО без ухвалення закону про антитерористичну діяльність, де не можна було застосовувати ЗСУ. Зараз відповідь на це запитання частково знайдена.
Але все ж таки я не до кінця розумію: чому не назвати все своїми іменами — Президенту подати указ про введення воєнного режиму на обмеженій території, а Верховній Раді ухвалити рішення? Це не питання права. Це питання моралі... Внутрішнє законодавство з ухваленням цього закону не змінюється. Можна по одному слову внести в чинні закони, і все зніметься.
Я прошу депутатів: не ламайте списи, бо температуру так не знімеш, а це протистояння тільки дискредитує їх самих. Тут поспішати не можна. Це речі, які використовуватиме ворог, маніпулюватиме ними перед Заходом», — каже Р. Безсмертний.
Загалом же, більшість спостерігачів погоджуються, що цей один із найважливіших на сьогодні законопроектів є рамковим. Тобто він — до кінця не конкретизований, у ньому не виписано деталі, і він потребуватиме прийняття ще багатьох підзаконних актів. Законопроект лише створює загальну картину і об’єднуватиме цілу низку питань, які потребуватимуть окремого врегулювання.
Наприклад, щодо цього законопроекту запитують, чому у ньому не виписано соціальне забезпечення і соціальні гарантії для мешканців окупованих територій, переселенців тощо.
Вочевидь, у цьому законі має бути зазначено тільки одне: такі речі мають бути забезпечені у такійто і такійто формі. А все інше більш докладно виписується в інших законах, наприклад у пенсійному законодавстві.

Про Крим не за­бу­ли?
Також опоненти президентської редакції документа доволі часто цього тижня наголошували на тому, що в тексті майже не згадується про ще одну окуповану Росією територію — Кримський півострів. Лише в процесі доопрацювання законопроекту про АРК та місто Севастополь згадали кількома словами у преамбулі.
«Крим уже й так визнаний українським законодавством окупованою територією, і про це є окремий закон, де чітко говориться про те, що Крим анексувала Росія, — пояснює таку ситуацію депутат кількох попередніх скликань, політичний аналітик Тарас Чорновіл. — А в даному законопроекті РФ присутня як окупант частини Донбасу, агресор. Адже російське керівництво жодного разу не визнавало, що Донбас — це територія РФ. Тобто тут абсолютно інший статус територій, тому поєднувати ці питання було б нелогічно.
Стосовно ж появи згадки про Крим у преамбулі, то справді, можна тут згадати і статус Криму як окупованої території, це допустимо, але не впевнений, що й це доцільно».

Ні — тор­гів­лі з оку­пан­том!
Ще один пункт, до якого критично ставляться чимало як учасників процесу, так і спостерігачів, стосується буцімто фактичного поновлення торгівлі з окупованими територіями. Зокрема, фракція «Самопоміч» і особисто віцеспікер Оксана Сироїд наполегливо просувають саме таке тлумачення.
Можливо, частина істини у таких побоюваннях і є. Однак тут, скоріше, йдеться не про якусь масову торгівлю з окупованими територіями, котра припинилася, нагадаємо, приблизно рік тому після масових акцій на лінії розмежування.
«У даному разі, очевидно, йдеться про переміщення товарів через лінію розмежування, — продовжує Тарас Чорновіл. — Це не має, на мій погляд, нічого спільного з «торгівлею на крові». Йдеться про фізичних приватних осіб, які перетинають лінію розмежування, для яких виписана вага та вартість вантажів, які вони можуть перевозити. Якщо людина приїжджає на сервісний центр на лінії розмежування, закуповує продукти (наприклад, купує 10 кілограмів сиру) і їде назад, що тут такого?
Раніше було визначено, що торгівля з окупованими територіями заборонена, але були визначені окремі параметри. Заборонене переміщення продукції, яка виробляється на підприємствах, що діють на окупованих територіях, тобто рівень великої торгівлі. Але на приватному рівні це дозволено. І хтось має це контролювати.
Я вважаю, що це повинні робити армійці, а не митники, тому що це не є переміщенням товарів через митний кордон. Адже переважний відсоток тих, хто їде звідти сюди, є тими ж українськими громадянами, які не через кордон, а через лінію розмежування перевозять якісь товари для своїх особистих потреб чи для дрібної торгівлі (такі собі «човники»).
Таке саме відбувається у нас на західному кордоні. Але, звісно, можна ці моменти трохи «підчистити», щоб усе виглядало більш однозначно».
* * *
Верховна Рада у четвер схвалила в цілому законопроект № 7163 «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях».
За ухвалення відповідного законопроекту № 7163 в цілому проголосували 280 депутатів при мінімально необхідних 226, повідомляє кореспондент Укрінформу.
Перед ухваленням рішення секретар Комітету ВР з питань національної безпеки і оборони Іван Вінник зачитав під стенограму низку поправок до тексту законопроекту. Окрім того, за його словами, комітет рекомендував повернутися до поправок, які раніше не були підтримані депутатами.
Голова парламенту Андрій Парубій поставив на голосування законопроект з урахуванням цих озвучених пропозицій, і депутати його підтримали.
У преамбулі закону депутати визначили, що «Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації».
При цьому в преамбулі визначається, що дата початку окупації частини України, зокрема Криму та Севастополя, визначається Законом «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Згідно із цим законом датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.
Законом про реінтеграцію Донбасу визначаються особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донбасу.
Передбачено, що межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначаються Президентом за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно із законом відповідальність за матеріальну чи моральну шкоду, завдану Україні внаслідок агресії Російської Федерації, покладається на Росію відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.
Окрім того, депутати встановити, що особи, які беруть участь у збройній агресії Російської Федерації або залучені до участі в окупаційній адміністрації РФ, несуть кримінальну відповідальність за порушення законодавства України та норм міжнародного гуманітарного права.
Парламент також визначив систему розподілу повноважень щодо заходів із забезпечення нацбезпеки.
Як повідомлялося, Президент Петро Порошенко 4 жовтня 2017 року вніс до Верховної Ради законопроект № 7163 «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях».
Парламент 6 жовтня 2017 року проголосував за нього у першому читанні.

Ярослав ГАЛАТА