Повідомлялося, що обмін відбувався за формулою «всіх на всіх», але після завершення процесу одразу почала з’являтись інформація, що в полоні «ЛДНР» перебувають ще 103 особи — це щонайменше. Зрештою, ми ж і не сподівалися, що бойовики (читай — Росія) віддадуть нам усіх українських полонених. Події останніх чотирьох років довели, що росіянам поняття «чесність», «добропорядність» і «дотримання обіцянок» — абсолютно чужі чи то просто незрозумілі. Це — аксіома.

Проте є запитання і щодо позиції української сторони. Одразу після обміну полоненими представник Президента в парламенті Ірина Луценко заявила, що в українському полоні ще залишається чимало російських військових, і обмінювати їх будуть виключно на українців, утримуваних у Росії, — Романа Сущенка, Олега Сенцова та інших. Позиція правильна, але виходить, що і українська сторона не віддала всіх в’язнів. «Всіх на всіх» — про що ж тоді мова?..
Маємо право вважати, що відбулася лише перша частина обміну полоненими? І це чудово, адже 73 українці повернулися додому. Але всі перипетії, інформація навколо цього процесу провокують кілька гострих запитань.

Відтак «Укрінформ» вирішив розібратись, як так сталося, що обмінювали за формулою «всіх на всіх», а вийшло, що ще понад сотня наших людей залишається в полоні, на кого і як українська сторона збирається обмінювати полонених, які залишились у нас, та чи не виключено, що в обмін на українських полонених Україна піде на політичні поступки терористам з «ЛДНР»?
Схоже, формулювання «всіх на всіх» було перебільшенням.

Отже, система обміну «всіх на всіх» не забезпечила повного обміну полонених. Чому ж так? Військовий експерт і журналіст Юрій Бутусов вважає, що це неможливо, адже немає цього самого «списку всіх».
«Україна і бойовики в нерівних умовах. Якщо у нас утримання полонених контролюється і міжнародними організаціями, і адвокатами, а всі люди перебувають за ґратами за рішенням суду — список полонених створити можна. А у бойовиків є практика приховування полонених — дані про них недоступні спостерігачам, а самі полонені не мають адвокатів. І довіряти словам бойовиків ми, звісно, не можемо», — каже пан Бутусов.
І сепаратисти, і українська сторона не горять бажанням віддавати «найцінніші екземпляри» серед заручників. За словами Юрія Бутусова, українська агентура, що перебуває в полоні, може цікавити бойовиків в їхніх політичних іграх.
Натомість деяких українських військовослужбовців «ЛДНР» віддавати не бажають, не пояснюючи причин. «І в України позиція схожа — наприклад, затриманий російський агент або російський військовослужбовець для нас — унікальний фонд, тому росіян ми їм і не повертали. А деякі люди нам необхідні для слідчих дій», — зазначає експерт.
А от в окупантів проблем з нестачею українців для обміну немає. Інформація про 103 особи, що перебувають в руках «ЛДНР», — підтверджена і сепаратистами, і Україною.

Юрій Бутусов: «Ми бачимо, що половина списку тих, кого вчора повернули, — цивільні люди. Вони не є ні агентами, ні працівниками українських спецслужб, вони або мають проукраїнську позицію, або просто виявились підозрілими, за що їх і «охрестили» українськими шпигунами. А Україна, у свою чергу, не може відмовитися від їхнього звільнення.
Звідси й маніпуляції цифрами — бойовики набирають купу людей, щоб сказати, що в них є велика кількість людей на обмін. І попри те що до військових дій більшість тих людей непричетна, вони — українські заручники, і ми мусимо їх звільняти».
Якщо ж Україна виконала умови обміну і передала терористам «ЛДНР» усіх заручників, окрім російських військових, виникає запитання: а на що ж ми будемо обмінювати сотню з лишком українців, яких утримують у полоні? За словами Президента Петра Порошенка, російських військових планують віддати в обмін на українців, ув’язнених у російських тюрмах, — Романа Сущенка, Олега Сенцова, Станіслава Клиха, а не на українців, які перебувають у полоні Луганська та Донецька.
Тому й цілком логічно припустити, чи не планують у нас піти на політичні поступки задля звільнення українців? Або ж у команди Петра Порошенка є інші козирі? Юрій Бутусов вважає, що Україна має досить хороші умови для обміну — про це свідчить кількість заручників, яку ми віддаємо, — вона значно більша.

«Судячи із заяви Президента, Україна залишила у себе російських найманців. Тому у нас є можливості проводити подальший обмін. А про політичні поступки не може бути і мови, адже для цього нема жодних підстав», — переконаний пан Бутусов.
І дійсно, суспільство (і навіть проукраїнські опозиційні політсили!) поставилось із розумінням до відкладення прийняття у другому читанні закону про деокупацію Донбасу — обмін полоненими був до того, як він учора стався, всетаки важливішим. Але тепер українці чекають остаточного визнання агресора і окупанта — агресором і окупантом.

Микола РОМАНЮК, Юрій САНДУЛ (Укрінформ)