Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Грудень 05, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

Середа, 10 Сiчень 2018 12:09

(Анти)кризові тенденції...

Rate this item
(0 votes)

Що корисного та негативного з 2017-го перетече в рік нинішній?

Рік, кот­рий щой­но ми­нув, нав­ряд чи уві­йде в іс­то­рію че­рез якісь іс­то­рич­ні по­дії, що змі­ни­ли до­лю Ук­раї­ни. Ско­рі­ше, він від­зна­чив­ся тен­ден­ці­ями, які че­рез де­який час мо­жуть при­звес­ти до кон­крет­них ре­зуль­та­тів.

 

Разом із тим запам’яталася неабияка криза довіри до всіх інститутів влади, політичних партій та їхніх лідерів. Одночасно з’явився запит на так звані нові обличчя та соціальні ліфти, а опитування фіксують масштабне розчарування українців у реформах.
На жаль, у 2018-му не варто розраховувати на те, що ситуація кардинально зміниться: усі учасники політичного процесу готуватимуться до електоральних жнив-2019. Одні спиратимуться на власні ресурси, інші — працюватимуть над нейтралізацією опонентів ще напередодні президентських та парламентських виборів...
Утім, саме в перші дні нового року варто пригадати найхарактерніші події та тенденцції 2017-го, котрі були визначальними у внутрішньому політичному житті країни.


Дон­бась­кий синд­ром

Розпочнемо, звісно ж, з найголовнішої теми, котра от уже четвертий рік поспіль не дозволяє спокійно спати мільйонам українців, — війна на Донбасі. Тут 2017 рік позначився збереженням статус-кво та відсутністю прогресу у вирішенні ключових питань. Деякі зміни у цій тенденції показав лише самий кінець грудня, коли відбувся обмін полоненими.
Об’єктивно «штиль» у Мінському процесі був пов’язаний зі змінами, які переживали політичні системи ключових західних країн. Зокрема, США лише вибудовували нову політичну архітектуру після обрання нового президента країни. Тут найбільш знаковою подією було ухвалення законопроекту щодо підтримки України, де на рівні американського законодавства закріплювалося невизнання анексії Криму. Це дуже важливе рішення, адже воно позбавляло Росію надії на швидке «просування» ідеї якоїсь нової «великої угоди» із США.

Друга важлива подія — призначення спецпредставника з питань урегулювання конфлікту Курта Волкера, котрий досить активно включився у переговорний процес із Росією. Це особливо було помітно на тлі фактичного самоусунення гарантів Мінських домовленостей — Франції та Німеччини, котрі теж переживали виборчий період.
Щоправда, активність пана Волкера (та й не лише його), як уже було сказано, принесла конкретні результати лише наприкінці року. І тепер чимало політологів вважають, що проведений 27 грудня обмін полоненими може означати спробу перезавантаження Мінського процесу. Зокрема, таким чином Росія демонструє договороспроможність, а також готовність реалізовувати пункти домовленостей. Та, очевидно, очікує демонстрації такої ж готовності з іншого боку.

Цікаво, що, судячи з усього, цей меседж був почутий у Держдепі США, де випустили відповідну заяву, у якій, зокрема, вітається обмін полоненими, містяться заклики продовжити обміни до повного завершення за формулою «всіх на всіх», а також висловлюються сподівання на те, що це все започаткує реалізацію Мінських угод... Загалом виглядає все таким чином, що нас уже найближчим часом можуть очікувати нові кроки та дії у напрямку імплементації цих угод на всіх рівнях.

Стосовно внутрішньоукраїнського погляду на перспективи окупованих територій, то тут доцільно пригадати, що в жовтні Верховна Рада в першому читанні ухвалила закон про реінтеграцію та деокупацію Донбасу. Норми документа є важливими з огляду на те, що нарешті за більш ніж три роки на законодавчому рівні визнані цілком очевидні речі: Росія — агресор, на територіях Донецької та Луганської областей діє окупаційна влада, діяльність та норми якої українська сторона не визнає, надається згода використовувати Збройні Сили для стримування й відсічі російської збройної агресії.
Однак одразу після ухвалення законопроекту нардепи взялися за його вдосконалення — на розгляд було внесено понад дві тисячі правок. Законопроект так і не був розглянутий до канікул і до його голосування в другому читанні парламент повернеться вже, скоріш за все, наприкінці січня.

З війною на Сході України нерозривно пов’язана ще одна важлива для 2017 року подія. Акція протесту активістів та ветеранів АТО, яка почалася ще наприкінці 2016-го, вже в січні-лютому переросла в масштабний політичний конфлікт. В українському суспільстві й справді актуалізувалося цілком слушне запитання: чому в зоні АТО триває конфлікт, в якому гинуть українські солдати та мирне населення, й водночас триває торгівля та економічні відносини з окупованими територіями ОРДЛО?
Зрештою, початковою метою акції протесту було звільнення українських полонених. Утім, попри гарячі дискусії та спротив влади на офіційному рівні акція протесту досягла своєї мети — в березні РНБО таки заборонила переміщувати вантажі через лінію розмежування на Донбасі.


«Ан­ти­ко­руп­цій­ні» війни

Минулий рік запам’ятався високим ступенем ескалації розбіжностей у підходах до роботи між новими антикорупційними органами та Генеральною прокуратурою. Загалом усі події довкола НАБУ, НАЗК та САП нагадували системні дії щодо дискредитації та спроби створити важелі впливу на ці організації з боку зацікавлених політичних сил.

 

Справжнім шоком стала заява однієї з працівниць НАЗК про те, що цей нещодавно створений орган контролюється з боку чиновників Адміністрації Президента. До цього варто згадати затримання детективів НАБУ, викриття агентурної мережі бюро заявами генпрокурора Юрія Луценка, маніпулювання з призначенням аудитора НАБУ, нарешті відставку голови парламентського Комітету з питань протидії корупції Єгора Соболєва, який був останньою перепоною на шляху до визначення кандидатури найбільш сприятливого аудитора НАБУ від Верховної Ради.

Поза всякі сумніви, боротьба тут точитиметься й далі. Зокрема, експерти не виключають повторної спроби внесення змін до законодавства, котре значно спростить процес звільнення керівника Національного антикорупційного бюро. Нагадаємо, поки що парламентарі з більшості з цим рішенням вирішили пригальмувати. Передусім через зовнішній тиск на Україну з боку західних партнерів. На даний момент сторони, скоріше, перебувають у стані «озброєного нейтралітету», вичікуючи, чим завершиться епопея з формуванням ще одного важливого органу — Державного бюро розслідувань.
Власне, лише в листопаді завершився конкурс на обрання керівного складу ДБР. При тому, що закон про створення надпотужного слідчого органу, який здатен виявляти, розслідувати і розкривати небезпечні злочини та злочини, що скоюються специфічними суб’єктами, був ухвалений ще наприкінці 2015-го.

Втім, і до самого нового очільника відомства, і до його заступників у громадських активістів є багато запитань щодо майбутньої самостійності в ухваленні відповідальних рішень. Наскільки ефективно працюватиме ДБР — покаже час.
Але найбільш прикро, що на цьому тлі на задній план відійшли питання, пов’язані з безпосереднім виконанням правоохоронцями своїх обов’язків. І це рівною мірою стосувалося і НАБУ, і Генпрокуратури, де не спостерігалося жодного прогресу у розслідуванні резонансних справ (убивств на Майдані, а також пов’язаних із Віктором Януковичем).

 

Пар­тій­ні «гой­дал­ки»

Найбільша подія в партійному житті, яку довго прогнозували політологи саме в 2017-му, — об’єднання «Народного фронту» та «Блоку Петра Порошенка» в єдину партію — так і не відбулася. Навпаки: попри демонстрацію єдності в парламентській коаліції керівництво двох найбільших провладних партій будують окремі плани в подальшому політичному позиціонуванні. І плани ці геть не про злагоду: всі готуються до справжньої «електоральної війни».

Щоправда, в парламенті обидві політичні сили, скоріш за все, зберігатимуть нейтралітет та намагатимуться домовитися про спільні голосування та підтримку ініціатив уряду. Все заради того, щоб формально зберегти коаліцію й не дати підстав для невигідних і для БПП, і для НФ дострокових виборів.
А ще — 2017-го виникло багато нових партійних проектів. Зокрема, були здійснені нові спроби об’єднань та ребрендингу вже наявних партій. Загалом розчарованих українців у нинішніх парламентських політичних силах чимало, саме тому нині триватиме запекла боротьба за виборців.

Вочевидь, ми станемо свідками цілої низки скандальних заяв та гучних викриттів, нових альянсів та партійних «розлучень», несподіваних політичних рішень та спроб діяти оригінальним способом. Усе заради прихильності виборців напередодні виборчих перегонів у 2019-му.
Загалом же торік українці стали свідками серйозної кризи довіри до інституту політичних партій: про це красномовно свідчать соціологічні опитування щодо намірів українців голосувати за ту чи іншу політичну силу, якби вибори відбулися найближчим часом.

Згідно з останніми даними соціологи фіксують високий рівень так званого пасивного й активного протестного електорату — близько 30% громадян узагалі не хочуть іти на вибори, ще близько 15% проголосували б проти всіх, а ще 20–25% — не визначилися зі своїми вподобаннями.
Пожвавити та повернути довіру до політичних партій має давня ідея щодо повернення до стовідсоткової пропорційної системи виборів, але — за відкритими списками. Саме це було закладене ще в коаліційній угоді 2014 року. Верховна Рада навіть ухвалила в першому читанні Виборчий кодекс, в якому, зокрема, йдеться про перехід саме до такої системи. Втім, уже в грудні група нардепів зареєструвала законопроект про вибори до Верховної Ради за стовідсотковою мажоритарною системою. Що тут переможе — покаже час.

Тим часом упродовж усього минулого року в Україні проходили вибори до об’єднаних територіальних громад. Найбільш масштабними та знаковими були вибори 29 жовтня, які відбулись одразу в 201 такій громаді. І тут теж цікаво поглянути на партійні симпатії.
Так, на першому місці, згідно з даними ЦВК, опинилася партія «Батьківщина», від якої були обрані 911 депутатів. На другому місці — БПП із результатом 667 мандатів. Далі з великим відривом серед парламентських партій ідуть Радикальна партія (154 мандати) та «Самопоміч» (125). Від «Опозиційного блоку» обралися лише 83 депутати — це найгірший результат серед парламентських партій.
А от серед непарламентських сил несподіваний результат показала Аграрна партія, зумівши отримати 391 депутата в об’єднаних територіальних громадах і посівши, таким чином, третю позицію серед лідерів у виборах. Ще однією тенденцією, яка красномовно свідчить про девальвацію ставлення громадян до партійного життя, став рекордний результат самовисуванців. Їх до територіальних громад було обрано більше за всіх — 1224 депутати.


Слаб­кий ефект від ре­форм

Згідно з дослідженням Центру Разумкова більшість опитаних респондентів виступають проти реформ, які були ухвалені або заплановані минулого року. Так, найкраще українці оцінили реформу освіти — 26% опитаних. Водночас «здобутки» пенсійної та медичної реформ негативно оцінили майже 57% респондентів, земельної — 52,3%, судової — 49,1% відсотка.

Вочевидь, за цими цифрами стоїть розчарування громадян у діях політиків, урядовців, президента та народних депутатів. Загалом темпами та ефективністю реформ в Україні незадоволені не лише громадяни, але й західні партнери. І чим далі, тим більш критичними стають заяви. Згадати лише, який резонанс викликала одна зі статей нового Закону «Про освіту» в низці європейських країн. Щоправда, тут — ситуація дещо інша. І ліпше б західні партнери більше підганяли українську владу саме в питаннях боротьби з корупцією...

Вже котрий рік поспіль до держбюджету не закладені необхідні пункти для тектонічних змін у структурі економіки. Підняття рівня мінімальної зарплати з рештою «перекосів» у фінансах не працює. Проте майже в кожній потенційній галузі для залучення інвестицій прориву не спостерігається: навпаки, ситуація близька до занепаду.
Наприклад, Верховна Рада більшістю голосів вкотре відтерміновує земельну реформу, продовжуючи мораторій. Процес масштабної приватизації державних підприємств, що також міг би принести не лише додаткові кошти до бюджету, але й інвестиції, так і не розпочався.

 

* * *
Аналіз торішніх вчинків можновладців був би неповним без згадки про особистісну боротьбу окремих політиків. Звісно, її непогано вдається маскувати під антикорупційні, а то й антидержавні дії... Однак, як завжди в таких питаннях — усе дуже заплутано. Спершу найрезонанснішим видавалися затримання та подальший розгляд справи проти голови Державної фіскальної служби Романа Насірова. Але станом на сьогодні відбулося лише одне засідання суду в справі відстороненого очільника ДФС, якого підозрюють у завданні збитків державі на суму в понад два мільярди гривень.

Та й увага до Насірова значно знизилася після перипетій навколо колишнього грузинського президента й екс-очільника Одеської області Міхеїла Саакашвілі. Фактично увесь 2017 рік — це постійні неоковирні дії як української влади, спрямовані на те, аби нейтралізувати політичний вплив Саакашвілі, так і самого новоявленого опозиціонера.

Це й сумнівна епопея з наданням, а потім відбиранням у пана Міхеїла українського паспорта. Це і спроби «перекрити кордон», які призвели до повернення Саакашвілі в Україну. Це й скандали з «плівками Курченка», обвинуваченнями в державній зраді і багато чого іншого.

Як би там не було, протестна активність Саакашвілі, вочевидь, також буде одним із впливових чинників нового політичного сезону. Котрий, матимемо надію, виявиться бодай трішечки оптимістичнішим за торішній...

Яро­слав ГА­ЛА­ТА

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».