Такого висновку можна дійти, оцінюючи результати візиту до Києва міністрів закордонних страв Німеччини та Франції Франка-Вальтера Штайнмайєра і Жана-Марка Еро. Річ у тім, що ще зовсім недавно, коли в західному світі заходила мова про виконання (невиконання) Мінських угод, на перший план спливала тема внесення змін до Конституції України загалом і надання якогось там, не такого, як в інших регіонів, статусу для Донбасу зокрема.
Ми вже писали, що саме конституційна тема була і залишається єдиною, щодо якої в Мінських домовленостях прописано чітку дату — кінець 2015-го. Тому очевидно, що в цій частині угоди виявилися простроченими. Чимало аналітиків справедливо побоювалися, що з настанням 2016-го західні партнери почнуть «шпиняти» Україну за невиконання угод. Навіть попри те, що Росія свою частину зобов’язань не виконує значно послідовніше й нахабніше.
Це — щось на зразок ставлення вчителя до відмінника й двієчника. Якщо відмінник зробив щось не так, до нього завжди прикута значно більша увага. За принципом: від двієчника ж і так нічого хорошого не чекають, але як міг це зробити ти?..
Навряд чи подібна логіка допустима в міжнародній дипломатії, але, на жаль, вона дуже часто застосовується. Втім, схоже, що у випадку українсько-російського збройного конфлікту та потенційних шляхів його припинення такої «формули» вдалося уникнути. Адже під час згаданого візиту головних німецького та французького дипломатів в Україну про зміни до Конституції не йшлося взагалі.
При всіх суперечностях візиту це — безсумнівний позитив. Оскільки це означає, що наші західні партнери з розумінням поставилися до невиконання Україною цієї частини Мінських домовленостей. Важко сказати, що вплинуло на їхню позицію. Можливо, жахливі події під Верховною Радою 31 серпня минулого року, коли зміни до Конституції в частині децентралізації голосувалися в першому читанні під акомпанемент вибухів гранат (нагадаємо, тоді під парламентом загинуло троє людей).
Можливо, німці та французи, будучи громадянами демократичних держав, усвідомили: зовнішнє нав’язування конституційних змін, якими би благими намірами воно не супроводжувалося, неприпустиме в цивілізованому світі. Можливо, світ усвідомив, що потрібних трьох сотень голосів при всіх потугах у парламенті назбирати не вдасться...
Хоч би там як, а станом на сьогодні очевидно — внесення змін до Конституції України вже не є пріоритетом номер один для наших західних партнерів. І після того як наш Основний Закон залишився незмінним, санкцій із Росії не знімуть (хоча й нових, більш серйозних, поки що, скоріше за все, не застосовуватимуть).
Звісно, це не означає, що про зміни до Конституції нам необхідно забути взагалі. Адже і в Берліні, і в Парижі, і навіть у Вашингтоні (котрий, нагадаємо, до «нормандського формату» не входить) досі вважають, що Мінські угоди продовжують діяти. Навіть попри те, що терміни їхнього виконання зірвані. І всі столиці вважають чинною вимогу про те, що Україна має включити до Конституції норму про особливі повноваження Донбасу. Але негайного виконання, незважаючи на постійні обстріли і постачання російської зброї до псевдореспублік на сході, від нас більше не вимагають.
Натомість у європейців з’явилася нова ідея фікс — якнайшвидше провести вибори на окупованих територіях. Чимало експертів сходяться на думці, що європейська дипломатія живе за своїми нормами, які інколи видаються нам алогічними. І це — саме той випадок.
В ЄС чудово знають, що виконання «Мінська-2» зривається саме з вини Росії, але водночас вимагають дій від України. Хоч якихось. Саме тому, знявши свою вимогу про конституційні зміни, в ЄС узяли на озброєння інший, не менш подразливий для України пункт.
«Усі пункти Мінських угод залишаються чинними. Але ми дуже уважно стежимо за їхньою послідовністю, і наступним пунктом є проведення виборів», — заявив на підсумковій прес-конференції в Києві Франк-Вальтер Штайнмайєр. Він навіть вступив у дискусію з українським колегою Павлом Клімкіним, який спробував довести, що Донбас не готовий проводити вибори за стандартами ОБСЄ, а розпочинати виборчий процес, не переконавшись у його чесності, просто немає сенсу.
«Ситуація з безпекою не може бути виправданням тому, щоби ми припинили рухатися до схвалення закону про вибори», — вважає німецький дипломат. І саме в цій відповіді, вочевидь, криється наступна дипломатична «шпарина» для нашої держави. Чому би, власне, не розпочати якесь ефемерне обговорення потенційного закону про вибори на сьогодні непідконтрольних територіях? Українські політики чудово вміють забалакувати й значно глобальніші проблеми...
Звісно, заклик до проведення нескінченного процесу, котрий не принесе результату, — річ невдячна. Але тут варто враховувати й певну політичну кон’юнктуру. Доки процес обговорення закону про потенційні вибори на Донбасі триватиме, європейські чиновники бачитимуть, що Україна намагається рухатися до виконання Мінських угод. А це, у свою чергу, дозволить, принаймні, не послаблювати санкцій проти Росії.
Безумовно, усе це матиме сенс лише за умови, що істинний інтерес до України в Євросоюзі зберігається і зберігатиметься. А щоби не втратити цей інтерес, українській владі, законодавчій зокрема, потрібно ухвалити низку значно важливіших рішень, ніж закон про вибори на Донбасі. Тільки вже без будь-якої імітації активності...
Руслан ІВАНІВ