Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Квiтень 15, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 29 Травень 2015 00:25

Олександр Сушко: формат східного партнерства не передбачає єдності учасників

Rate this item
(0 votes)

Ризь­кий са­міт Схід­но­го парт­нер­ства став од­нією з най­очі­ку­ва­ні­ших для Ук­раї­ни між­на­род­них по­дій трав­ня. Екс­пер­ти й по­лі­ти­ки ще за кіль­ка мі­ся­ців до то­го по­ча­ли прог­но­зу­ва­ти мож­ли­ві рі­шен­ня від йо­го про­ве­ден­ня, не ви­клю­ча­ючи й най­більш опти­міс­тич­них — як мак­си­мум, от­ри­ман­ня без­ві­зо­во­го ре­жи­му і, як мі­ні­мум, ого­ло­шен­ня чіт­кої да­ти ві­зо­вої лі­бе­ра­лі­за­ції. Про­те ні пер­шо­го, ні дру­го­го Ук­раї­на в Ри­зі так і не от­ри­ма­ла.
Не про­зву­ча­ло та­кож і гуч­них сен­са­цій­них за­яв єв­ро­пей­ських лі­де­рів що­до мож­ли­во­го член­ства кра­їн Схід­но­го парт­нер­ства в Єв­ро­со­юзі, хо­ча під­пи­са­на на са­мі­ті спіль­на Де­кла­ра­ція вкот­ре про­де­мон­стру­ва­ла єд­ність ЄС в ук­ра­їн­сько­му пи­тан­ні й да­ла на­дію, що не­за­ба­ром укра­їн­ці все-та­ки по­їдуть до Єв­ро­пи без віз.

Про те, що ж насправді отримала Україна від Ризького саміту, чи справдилися на ньому сподівання наших політиків і дипломатів, Укрінформ поцікавився у безпосереднього учасника цієї події, координатора української частини Платформи громадянського суспільства Україна — ЄС, наукового директора Інституту євроатлантичного співробітництва Олександра Сушка.
— Пане Олександре, до Ризького саміту Східного партнерства висувалося дуже багато вимог і покладалося чимало надій. Чи виправдали вони себе?
— Саміт Східного партнерства — це достатньо рутинне явище, яке проводиться раз на два роки. Інша справа, що минулого разу Вільнюський саміт був надто драматичним і за змістом, і за своїми наслідками, адже пам’ятаємо, як тоді Янукович відмовився від підписання Угоди про асоціацію, потім почався Майдан... Власне, тому у нас і було піднесене очікування від саміту в Ризі цього разу. Насправді ж, це більш рутинні події, де не приймаються жодні рішення, а лише оприлюднюються і подаються певні оцінки, певні констатації, які були зрозумілі ще напередодні саміту.
У принципі, формат саміту використовується як майданчик для переговорів, для того, щоб рухати дипломатичний процес далі. Відповідно, з точки зору фахівця, який досить довго стежить за відносинами між Україною та ЄС, у Ризі не було абсолютно нічого несподіваного — ані в негативний, ані в позитивний бік.
— На вашу думку, українські дипломати виконали своє завдання на саміті повною мірою?
— Хочу підкреслити, що саме українській дипломатії вдалося здійснити низку вдалих кроків для зміни і досягнення більш чітких і конкретних формулювань положень Декларації саміту вже буквально за день-два до її підписання.
— Яких конкретно статей торкнулися ці зміни?
— Зокрема, це стосується алгоритму досягнення безвізового режиму. У первісному варіанті документа передбачалася дуже загальна фраза, а в останні дні вдалося домовитися і записати чіткий алгоритм, згідно з яким, якщо Україна таки доопрацює визначені критерії, які недопрацьовані на сьогодні, то вже, скажімо, в грудні Єврокомісія оприлюднить наступний звіт, і не виключено, що він буде позитивний. А саме це і є запорукою подальшого успіху в процесі скасування віз.
Крім того, деякі поправки були внесені щодо, скажімо, більшої участі Європейського Союзу в спільній місії в Україні, надання допомоги тощо.
— Поспілкувавшись з європейськими політиками, можете спрогнозувати, коли ж Україні чекати на безвізовий режим з ЄС?
— Я фахово займаюся цим питанням багато років і можу сказати, що, дійсно, Україна достатньо близька зараз до виконання критеріїв Плану дій з візової лібералізації, однак, якщо ми подивимося на звіт, оприлюднений Єврокомісією 8 травня, то побачимо, що нам ще досить багато треба зробити.
Мету вже чітко видно, і вона цілком досяжна, але питання в тому, як пройти цей шлях, адже є дуже багато гальмівних факторів. У Ризі ми зустрічалися з Президентом Петром Порошенком, і він переконливо пообіцяв, що зробить усе необхідне, аби цей процес максимально посилити, що триматиме питання безвізового режиму під особистим контролем.
У принципі, є теоретична можливість, і було б дуже дивно, якби нею не скористалися, протягом півроку завершити виконання вимог ЄС з тим, щоб уже наприкінці року в наступному звіті Єврокомісії отримати констатацію, що Україна виконала критерії Плану. Якщо цей оптимістичний сценарій розвиватиметься, то десь через рік ми реально можемо мати безвізовий режим.
Але для цього потрібно, щоб уже зараз цей процес пішов. Щоб усі зрозуміли, що все, що там написано, потрібно. Наприклад, якщо треба державне фінансування політичних партій, це означає, що мусимо зробити вже, не можна відкладати рік за роком.
— Чи не стане перешкодою на шляху до безвізового режиму війна на Донбасі?
— Звісно, не можна виключати ризиків на сході. Якщо у нас там все не заспокоїться, кількість внутрішніх переселенців зростатиме, чого дуже бояться в Європі, то це може загальмувати процес. Але якщо мирний процес якось буде більш-менш надійний, не відбуватиметься подальшої ескалації військових дій, тоді все залежатиме виключно від реформ і виконання Плану дій.
— Чи відчувалося на зустрічі деяке «охолодження», про яке нині часто говорять у ЗМІ, у ставленні європейців до українського питання?
— Справа не в «охолодженні», справа в тому, що події в Україні і навколо неї — це дуже серйозна проблема для Європи, бо це виклик і їх безпеці, стабільності, а ніхто не знає, як і коли питання буде вирішено. Тобто тут немає якогось бачення того, що далі. Хоч усі й кажуть, що Мінські угоди треба виконувати, але всі розуміють — це лише якась тимчасова формула, яка не дуже відповідає довгостроковим реаліям.
Тож не «охолодження», а втома наростає, втома від розуміння тривалості даної проблеми, від розуміння того, що це не є справою одного електорального циклу, а політики, ви повинні розуміти, зорієнтовані на швидкі результати і дають пріоритети часто тим напрямам, де можна швидко до наступних виборів досягти результату і відзвітувати виборцям.
Україна — це проблема надовго. Росія — це проблема надовго. Тому, очевидно, що далеко не всі європейські політики горять ентузіазмом працювати на українському напрямку.
— А як європейці ставляться до продовження дії економічних санкцій проти Росії та деяких українських екс-чиновників? Чи можливо, що частину цих санкцій скасують уже в червні?
— Питання санкцій розглядатиметься обов’язково. Є кілька країн — членів ЄС, а це Кіпр, Греція, частково Італія, які вважають, що вже на нинішньому етапі можна частину санкцій призупинити. Це стосується тих санкцій, які були запроваджені у відповідь на війну на Донбасі. Так, деякі європейські політики вважають, що в разі, якщо Російська Федерація виконає свою частину Мінських домовленостей, то існуватимуть передумови для розгляду зняття цієї частини санкцій. Очевидно, виникнуть суперечки щодо того, що вважати виконанням Росією тих чи інших положень Мінських домовленостей. Наразі єдиної думки з цього приводу не існує, тому попереду ще значні дискусії, але, як я бачу, більшість країн схиляється до продовження цих санкцій.
Санкції ж у відповідь на анексію Криму, звісно, поки що не розглядатимуться і не переглядатимуться, тому що кримське питання абсолютно не вирішене.
— Ризький саміт ще раз підтвердив, що учасники програми Східного партнерства мають різну позицію щодо питань Криму і Донбасу. Чи доцільною є подальша участь України в такому форматі?
— Співпраця у форматі Східного партнерства може тривати, якщо всі зрозуміють, що ніякої єдності між його учасниками у вказаних вами питаннях не буде. Є країни, в яких основним зовнішнім союзником виступає Росія, — Вірменія і Білорусь. Ця реальність нікуди не подінеться і ніяк не зміниться в осяжній перспективі. Тому, якщо сторони готові формувати політику таким чином, щоб одночасно мати за одним столом і тих, і інших, тоді може існувати формат Східного партнерства.
У цілому ця програма багато в чому корисна для нас, зокрема для громадянського суспільства. Але, з політичної точки зору, існують великі ризики — якщо не мати ілюзій, що буде одна позиція всіх учасників, то можна продовжувати співпрацю, при цьому розуміючи, що в основі тепер має бути принцип диференціації, який враховуватиме відмінність стратегічних орієнтирів цих країн.
Олена ЛИТВИНЕНКО, Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».