Через певний проміжок часу у німецькому місті Регенсбурзі відбувся перший Східнофранкський собор, на якому ухвалили рішення про участь священиків у військовій службі. З одним застереженням — їм заборонялося носити зброю і брати безпосередню участь у бойових діях.
Відтоді капелани є у більшості армій країн світу, а їхній правовий статус визначений не тільки державними, а й міжнародними законами. Згідно з Женевською конвенцією від 1949 року священнослужителі не вважаються особами, які беруть участь у бойових діях. Навіть у разі потрапляння в полон їм повинно надаватися право продовжувати богослужіння серед полонених.
«Священик у війську? А чому б і ні?..»
У Радянській армії священиків на гарматний постріл не підпускали до армійських частин. Із проголошенням Україною незалежності ситуація кардинально змінилася.
Спілкуючись із першим міністром оборони України генерал-полковником Костянтином Морозовим, поцікавився його думкою щодо запровадження у війську інституту військових капеланів. Запитання журналіста застало генерала зненацька і він, витримавши паузу, відповів:
— А чому б і ні? Сподіваюся, що з часом ми і до цього рішення прийдемо.
Незабаром Костянтина Морозова відправили у відставку. Але його слова почали справджуватися: на прийняття молодими солдатами присяги, інші заходи почали запрошувати священиків. Як правило, православних конфесій.
Незабаром при всіх церквах призначили священиків, відповідальних за зв’язки із силовими відомствами. Починаючи з 2005 року в них почали створюватися повноцінні департаменти, управління і відділи, на які покладалось організовувати душпастирську службу.
Проводилися конференції, круглі столи, де розглядалися питання тісної співпраці священиків і військових формувань. Але, як зізнаються сьогодні і у силових відомствах, і в тих же ЗС, ця співпраця здебільшого мала епізодичний характер
Усе змінила російська агресія, причому кардинально. Вже навесні 2014-го на Донбас — разом із добровольцями — відправилися священики. Насамперед ті, які представляли Українську православну церкву Київського патріархату і Українську греко-католицьку церкву. Скільки за більш як чотири роки цієї неоголошеної проти нас війни через її горнило пройшло священнослужителів — невідомо.
— До російської агресії наша Церква мала 47 військових капеланів, а сьогодні їх 170, — говорить заступник керівника Департаменту військового капеланства Української греко-католицької церкви Любомир Яворський. — Перші з них відправилися на схід ще у 2014-му.
Утім, не кількісні показники є головними. А те, що вони надають морально-духовну допомогу нашим воякам, часто убезпечуючи їх від фатальних вчинків.
— Не всі, хто потрапляє на війну, є віруючими людьми, — говорить старший лейтенант Сергій Гуссіді, нагороджений за оборону Донецького аеропорту орденом «За мужність».
Проте більшість солдатів, опинившись у ДАПі, одягали хрестики, у багатьох бачив Біблію. У найкритичніші хвилини практично всі зверталися до Бога: хто вголос, хто подумки. Правду казали колишні фронтовики Другої світової: на війні немає невіруючих...
Знаходяться політики, які, до речі, ні разу не побувавши в районі бойових дій, звинувачують владу у тиску на Церкву, мовляв, змушує її представників їхати на схід.
Ну а останнім закидають намагання завоювати у суспільстві дешевий авторитет, мовляв, ми теж захищаємо рідну землю. Інколи чути закиди і в самоуправстві. На ці звинувачення досить аргументовано відповів Предстоятель УПЦ КП Патріарх Філарет:
— Нині дехто каже, що Церква не повинна допомагати армії. Але в роки Другої світової війни Церква так само допомагала. Тоді можна було, а тепер ні? Свою землю треба захищати в будь-який час. Якщо не хочеш захищати свою Батьківщину — ти грішиш.
Влітку 2015-го, тобто у самий розпал АТО, Кабінет Міністрів України затвердив Положення про військове капеланство. У ньому, зокрема, сказано, що «основним призначенням військового священика (капелана) є релігійна опіка військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей... заохочення, поглиблення релігійного життя, сприяння укріпленню позитивних рис характеру та моральних цінностей».
Міністр оборони Степан Полторак затвердив Положення про службу військового духовенства у ЗС. Згідно з цим документом священнослужителі, які запропоновані релігійними організаціями та успішно пройшли відбір, працевлаштовуються з укладенням трудових договорів на посади у Збройних Силах України.
Вони належать до духовного персоналу та мають статус військових священиків із відповідними правами і обов’язками. На думку офіцерів та священиків, цей документ є першим кроком до офіційної співпраці армії і Церкви. Адже він конкретизує права, обов’язки і навіть заробітну плату капелана.
Сьогодні представники всіх конфесій спільно з фахівцями розробили законопроект «Про військове капеланство». До цієї важливої справи долучилися також представники Адміністрації Президента України, Генерального штабу ЗС України, народні депутати. Коли він трансформується у відповідний закон — невідомо, але є сподівання, що до закінчення сьогоднішньої каденції парламентарі його ухвалять.
Священик і зброя — речі несумісні
На початку 2015 року УПЦ КП заснувала медаль «За жертовність та любов до України», якою нагороджуються учасники бойових дій на сході країни і найбільш активні волонтери. Влітку цього ж року на схід вирушили близько 40 священиків, а у вересні до них додалися ще 70 їхніх колег.
Невдовзі відбулися збори настоятелів київських храмів. Серед питань, що розглядалися, була і душпастирська служба військових священиків у зоні АТО, питання добровільних внесків священиків, які не є капеланами, у фонд підтримки військового духовенства, допомога родинам переселенців із Донбасу.
Простих українців хвилює запитання, чи беруть священики до рук зброю? Автор статті ставив його багатьом воякам. Відповіді були приблизно такими: «особисто не бачив», «при загрозі життю священики молились», «усіляко бувало».
Більш відвертим виявився капітан — командир роти 24-ї окремої механізованої бригади ім. короля Данила Галицького: «А як би ви вчинили, коли на ваших очах гинуть хлопці і ви розумієте, що наступна куля буде ваша? Священики теж люди і відчуття страху їм теж відомо: вони ж хочуть жити...»
Ось так завуальовано відповів мені офіцер, натякаючи, що «усіляко буває». Свого часу одна з релігійних конфесій заборонила своєму єпископу проводити богослужіння у храмі: на фото він був зображений з автоматом Калашникова. Підкреслюю: священик не стріляв із нього, а всього лише позував із «калашом».
І православні, і греко-католицькі священики роблять спільну справу...
Українська греко-католицька церква, як відомо, теж вирізняється своєю патріотичною позицією. Тож не дивно, що нині в районі проведення антитерористичної операції перебувають чимало її представників. Як із західних екзархатів, так і зі східних.
— Ми й самі бачимо, яким необхідним є військовий капелан, котрий би духовно супроводжував військових. Адже їм потрібен священик, який допоміг би їм бути відважними, особливо тоді, коли життя знаходиться на межі, — вважає єпископ УГКЦ Михайло Колтун, керівник Департаменту Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України.
УПЦ КП надає нашим воякам не тільки морально-духовну допомогу, а й матеріальну. Зокрема, її глава Патріарх Філарет освятив та передав військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії та інших військових формувань одних лише ліків на кілька мільйонів гривень.
В активі цієї Церкви десятки тонн продуктів харчування, автомобілів швидкої допомоги, дороговартісне медичне обладнання для військових госпіталів.
Священик УКГЦ Андрій Зелінський сьогодні є чи не найвідомішим капеланом українського війська: капеланське служіння він розпочав ще у 2006 році у Львівській національній академії Сухопутних військ ім. П. Сагайдачного (на той час це був інститут).
Сьогодні він є штатним капеланом 36-ї окремої бригади морської піхоти, чиї підрозділи дислокуються на найбільш небезпечних ділянках.
— Більшість священнослужителів познайомилися з військом уже в окопах та полях, — говорить отець Андрій. — Ідеться про підтримку бойового духу, про захист людяності військовослужбовця тими засобами, які має священнослужитель.
Це — Слово Боже і святі таїнства, сповіді чи просто індивідуальні бесіди про цінності за умов радикальної загрози. Коли з’явилася можливість організувати капеланське служіння на офіційному рівні, я став першим штатним капеланом 36-ї окремої бригади морської піхоти.
А як у них?
Ще Тарас Шевченко закликав не тільки свого навчатись, а й «чужого не цуратися». Запровадження в армії інституту капеланства не повинно бути винятком: цей шлях пройшли практично всі цивілізовані країни.
Текст військової присяги солдата армії США закінчується такими словами: «Нехай допоможе мені Бог». А у статті 6-й «Кодексу поведінки», ухваленого в 1995 році, говориться: «Ніколи не забуду, що я — американський військовослужбовець. Залишаюся вірним Господу Богу і Сполученим Штатам Америки...»
Служба капеланів фінансується з військового бюджету, а їхній статус щодо прав і привілеїв прирівнюється до офіцерського. Не так давно в американській армії проходили службу близько 2500 офіцерів-капеланів, які представляли більше 120 релігійних конфесій.
Багато уваги приділяється службі капеланів і у збройних силах Великобританії: функціонує королівська служба капеланів, очолювана головним капеланом збройних сил у званні генерал-майора.
У капеланській службі армії ФРН є цікава особливість, що сприяє більшій довірі у стосунках між капеланами і солдатами. Військові священики не є кадровими військовослужбовцями: вони — держслужбовці, а капеланами обирають тільки священиків, які мають вищу теологічну освіту, досвід роботи на парафії не менше трьох років і пройшли випробувальний термін.
Сергій ЗЯТЬЄВ
