Витоки сьогоднішньої благодійності вінничан Анатолія Олександровича та його колег сягають весни минулого року, коли під час подій на столичному Майдані снайперські кулі забрали понад 100 людських життів, а чимало українців дістали поранення. Родини загиблих, втративши годувальників, опинилися у скрутному становищі, як і потерпілі, що потребували лікування. Колеги Анатолія Олександровича разом із тисячами інших подолян простягли їм руку допомоги, перерахувавши свій одноденний заробіток.
Потім на сході країни почалась антитерористична операція і до Збройних Сил, Національної гвардії та інших військових формувань були призвані сотні жителів Вінниччини.
— Я, звісно, знав, що ЗС за кілька десятиліть їх існування обікрали, але не думав, що настільки, — продовжує пан Анатолій. — Серце кров’ю обливалося, коли бачив з телеекранів босих і голодних — у прямому розумінні цього слова — солдатів, яких українська держава відправила захищати свої кордони. Тож запропонував колегам узяти своїх земляків під опіку.
Для того щоб ця робота велася ритмічно, потрібні були люди, які б не тільки генерували ідеї, а й працювали над їх реалізацією. Тому в обласному, районних та міських осередках за рішенням бюро запровадили посаду інструктора з військово-патріотичної роботи. В обласному комітеті її обійняв Петро Мельничук — колишній воїн-афганець, який став координатором цієї роботи на теренах усієї Вінниччини.
— Моїми першими помічниками є голови районних організацій, — говорить Петро Васильович. — Кожен із них, тісно співпрацюючи з місцевими органами влади, зокрема військовими комісаріатами, знає місце служби своїх земляків.
Через голів сільських рад вони збирають нашим бійцям гуманітарну допомогу і доставляють її до Вінниці. Тут ми все сортируємо, завантажуємо у машини і веземо на Донбас. Як правило, щоразу у рейс відбувають 2 авто, вщент завантажені домашніми харчами, одягом, а також різним робочим інструментом, необхідним для будівництва бліндажів та іншого солдатського житла.
Найбільш активно ця робота ведеться в Барському, Гайсинському, Липовецькому районних осередках, які очолюють Анатолій Бондарчук, Валентин Васильченко та Микола Сазанський.
За словами пана Мельничука, бійці і командири, дізнаючись від рідних про прибуття земляків із черговим гуманітарним конвоєм, виглядають їх як рідних. Стараннями оборонців на Донбас передано чимало комплектів термобілизни, взуття, спеціального одягу, спальних мішків, пально-мастильних матеріалів, запчастин для виготовлення безпілотників, а також автомобіль-всюдихід «УАЗ». Допомогли і у розв’язанні побутових проблем працівників обласного управління МВС, які теж несуть службу в зоні АТО.
Оборонні організації незалежної України ніколи не могли похвалитися статками. Нині ж, зважаючи на ситуацію в державі, і поготів. Вінничани — не виняток. Та все ж знаходять можливість допомогти воякам, розуміючи, як їм важко. Наприклад, загальна відстань, яку доводиться долати 2 мікроавтобусам під час гуманітарного рейсу, становить близько 4 тисяч кілометрів. Зважаючи на такий кілометраж, нескладно обчислити, скільки вони з’їдають пального. Знаючи його середню вартість, ще легше порахувати, в яку копійку обходиться кожен із таких рейсів. За більш як рік благодійництва вінничани здійснили близько 100 рейсів!..
Окрім пального, авто потребують ремонту, запчастин. Проте, за словами Петра Мельничука, відмовлятися від цих гумконвоїв у Вінницькій оборонній організації не планують.
— Виконуватимемо їх і надалі,— каже Анатолій Кацай. — Насамперед за рахунок внутрішніх резервів. Зауважу, що велику допомогу у їх проведенні надають нам підприємства, громадські організації, прості громадяни, перераховуючи кошти на рахунки, відкриті при кожному районному осередку. Працюємо ми прозоро і готові відзвітувати про кожну потрачену копійку, тим більш що обіг грошей контролюється спільно з представниками фінансових органів місцевих райдержадміністрацій.
Гідне місце у житті
Люди мого покоління пам’ятають часи, коли з афганської війни поверталися молоді люди. На той час, як відомо, соціальний захист громадян був значно кращий, аніж сьогодні. Але вчорашні вояки, траплялося, не завжди знаходили підтримку у вирішенні своїх проблем.
— Я тебе туди не посилав, — так або приблизно так відповідали їм окремі чиновники.
Не в усіх вистачало наполегливості добиватися правди в різних інстанціях: дехто знаходив себе в кримінальних структурах, спивався, а то й вкорочував собі віку. Сьогодні, коли з Донбасу повертаються тисячі бійців, ситуація може повторитися. До того ж проблем, які мають соціальне забарвлення, у нашого суспільства стільки, що хоч греблю гати. Найболючіша — працевлаштування.
Розуміючи це, за наполяганням Анатолія Кацая створили фірму «Вінницьке обласне навчально-охоронне підприємство Товариства сприяння оборони України». Провели також ліцензування Вінницького обласного спортивно-технічного клубу ТСО України, отримавши ліцензію на підготовку і підвищення кваліфікації охоронників та інкасаторів. Після цього звернулися до голів місцевих органів влади, центрів зайнятості з проханням розглянути можливість направлення на навчання воїнів, які повертаються до мирного життя, при чому з перспективою подальшого працевлаштування.
— Діючи таким чином, і вчорашнім воякам допомагаємо, і всьому суспільству, знижуючи у ньому і без того високий градус напруги, — переконаний Анатолій Кацай.
У багатьох районних організаціях відкрито рахунки, куди приватні підприємства перераховують кошти, за які закуповують необхідні речі для наших оборонців на сході країни. Їх використання контролюється спільно з адміністраціями районів.
У місті над Бугом розташовується Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону, у стінах якого лікуються бійці зі сходу. Незважаючи на всі старання держави щодо забезпечення цього закладу ліками, проблеми все ж час від часу з’являються. Тому Вінницька обласна оборонна організація придбала для Центру медичне обладнання, лікувально-перев’язувальні матеріали.
— Ми вдячні Анатолію Олександровичу та його колегам, які відгукнулися на прохання надати допомогу, — говорить начальник Центру полковник медичної служби Сергій Петрук.
За офіційною інформацією, за час проведення антитерористичної операції загинуло понад 2300 українських вояків. Серед них більш як 100 жителів Вінниччини. Тож кільком родинам загиблих оборонне Товариство Вінниччини виділило близько 40 тисяч гривень. Сума скромна, але ці гроші хоч трішки допоможуть родинам у вирішенні побутових проблем.
— Те, що робить Анатолій Кацай зі своїми колегами, багато важить для бійців, які повертаються зі сходу, — говорить Ярослав Солігор — колишній військовослужбовець, учасник антитерористичної операції.— Наприклад, вони можуть опанувати водійське ремесло у будь-якій автошколі чи спортивно-технічному клубі обласної організації Товариства за 50% вартості. Ця пільга поширюється і на членів їхніх родин. Цією послугою вже скористалися близько 40 осіб.
Сергій ЗЯТЬЄВ,
фото надано автором
