Основну проблему голова правління Ліги виробників харчових продуктів Геннадій Кузнєцов пояснив так: «Протягом усіх цих років ми мали шалений опір з боку всіх контролюючих органів, тому що фактично в кожного з них відбиралися функції, за які вони дуже трималися, бо намагалися залишити фінансові джерела свого існування».
«Згідно з цим законом, — зауважила заступник керівника проекту ЄС «Вдосконалення системи контролю безпечності харчових продуктів в Україні» Яна До­бі­дов­ська, — створюється єдиний компетентний орган. Наразі цю роль відіграє Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України, яка згодом буде трансформована в Державну службу безпечності харчових продуктів та захисту споживачів».
У президента Асоціації свинарів України Ар­ту­ра Ло­зи своє пояснення причин тих труднощів, з якими стикалися розробники харчового закону. Ми зараз переходимо від філософії контролю за кінцевим продуктом харчування до філософії контролю самого процесу виробництва — від лану до столу. «І, як показує світова практика, ця система працює значно ефективніше, ніж попередня», — зауважив він.
Зрештою, Україна була зобов’язана ухвалити згаданий закон. На цьому наголосила заступник директора Департаменту ветеринарної медицини Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України Оль­га Се­ме­нчук. За її словами, Угода про Асоціацію України з ЄС передбачає наближення нашого національного законодавства до вимог ЄС. «І одним із ключових пунктів є наш харчовий закон, який включає в себе гігієнічний пакет Євросоюзу. Йдеться про основні регламенти ЄС, які регулюють питання фітосанітарних заходів».
Утім, з’ясувалося, що зобов’язання щодо забезпечення харчової безпеки на рівні світових стандартів Україна взяла на себе значно раніше — ще тоді, коли оформляла своє членство у Світовій організації торгівлі (СОТ). Про це нагадала радник із питань харчового законодавства проекту Міжнародної фінансової корпорації (IFC, Група Світового банку) «Інвестиційний клімат в аграрному секторі України» Ка­те­ри­на Онул.
Вона, зокрема, сказала: «В цій угоді із СОТ зазначено, що міжнародними стандартами в даному випадку є стандарти Кодексу Аліментаріус (Codex Alimentarius). Європейське законодавство, яке було взято за основу в цьому нашому законі, також ґрунтується на міжнародних стандартах цього Кодексу».
Що важливо: на міжнародні стандарти Кодексу Аліментаріус переходять і країни Митного союзу, який нині перейменований на Єдиний економічний простір. А це означає, впевнена Катерина Онул, «якби Україна не ухвалила цього закону, ми були б змушені працювати і торгувати лише в середині своєї країни без можливості вийти на міжнародні ринки, а отже, і без можливості нарощувати власний експортний потенціал». Отож Закон «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» є вхідним квитком не лише на ринки ЄС, а й на інші міжнародні ринки.
В Євросоюзі, як наголошувалося під час засідання Прес-клубу, захисту прав споживачів надається пріоритетне значення. Український харчовий закон, за словами Катерини Онул, також є проривом у захисті прав споживачів. «Тому нам треба зробити все, щоб ми споживали здорові та безпечні продукти незалежно від того, чи виробляємо ми їх, чи ні».
Один з основних принципів безпечності харчової продукції в усіх розвинених країнах, нагадала Катерина Онул, полягає у відповідальності операторів ринку за свою діяльність. І кожен із тих, хто відступає від установлених правил безпечності виробництва, зберігання, переробки та реалізації продукції, несе за це персональну відповідальність.
Такий самий підхід запроваджує й український харчовий закон, а також систему управління безпечністю продукції НАССР. Остання, як відомо, була сформована ще кілька десятиріч тому американським космічним агентством NASA. Потреба в ній диктувалася необхідністю гарантування безпечності харчових продуктів для астронавтів, коли ті вирушали у довготривалу космічну подорож. Та невдовзі з’ясувалося, що саме таких підходів до безпечності харчування потребують і земляни. Відтоді технологія НАССР набула поширення як у США, так і на європейському континенті, а також в інших країнах світу.
Фахівці називають систему НАССР «рятувальним жилетом для бізнесу», бо вона дозволяє йому самостійно і постійно контролювати безпечність та якість харчової продукції на всіх етапах її просування від поля до споживачів. І в разі виникнення якихось негараздів оператори ринку можуть оперативно реагувати на їх ліквідацію.
Що важливо, наголосила Катерина Онул, у харчовому законі міститься вимога до запровадження системи НАССР. А стосовно сертифікації за цією системою виробник ухвалює самостійне рішення — чи вдаватися йому до таких дій, чи ні. Тому що за це йому самому доведеться платити.
«Якщо будуть вироблятися безпечні харчові продукти, якщо підприємства матимуть систему НАССР, то повернеться довіра споживачів. Таке виробництво буде більш конкурентоспроможним порівняно з тими компаніями, які не запровадять у себе відповідних систем управління безпечністю харчування», — сказала Катерина Онул.
І це не єдина перевага, яку отримують виробники харчових продуктів від запровадження системи НАССР. Учасники засідання Прес-клубу привертали увагу до того, що до підприємств, які працюють за її вимогами, зростає довіра і з боку партнерів, бо для них це — позитивний сигнал, який засвідчує, що з таким виробником можна мати надійні ділові відносини.
Закон «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» був ухвалений Верховною Радою ще минулого року. Відтермінування набуття чинності було потрібне для того, щоб сільгоспвиробники, переробники та інші оператори ринку могли належним чином підготуватися до його реалізації. Проте Катерина Онул упевнена, що його імплементація буде непростою.
З цим згоден і керівник напрямку «Розвиток ринкової інфраструктури» проекту USAID «АгроІнвест» Ми­ко­ла Гри­цен­ко. «Закон досить важливий, — підкреслив він, — і цілком відповідає європейським нормам, однак є одне «але». Річ у тім, що структура нашого сільськогосподарського виробництва дещо інша, ніж у Європейському Союзі. Нині найбільша проблема його впровадження на місцях і саме в секторі малих та середніх виробників».
У країні налічується 4,6 млн особистих селянських господарств (ОСГ). Вони вносять вагомий внесок у сільгоспвиробництво. У таких секторах, як виробництво тваринницької, овочевої, плодово-ягідної продукції, ОСГ виробляють левову частку її загального обсягу. Тож постає запитання, а що робити з ОСГ — впроваджувати в них хоча б елементи простежуваності сільськогосподарської продукції?
Над вирішенням цієї проблеми «АгроІнвест» працює вже протягом року. Зокрема, для малих сільгоспвиробників розроблено два посібники — методичні рекомендації. Один стосується сфери впровадження елементів системи НАССР для тваринницької продукції, а другий — для рослинницької продукції. Матеріал подається в популярній формі, щоб виробникам було зрозуміло, як діяти на практиці з максимальною вигодою для себе.
Також «АгроІнвест» підготував 24 консультанти, які можуть надавати допомогу дрібним сільгоспвиробникам у підготовці ними пакетів документів для того, щоб проводити сертифікацію чи запроваджувати елементи системи управління безпечністю продукції НАССР у практику. Така робота здійснюється в шести регіонах. Вона поширюється на сферу м’ясо-молочної продукції, на зберігання та передпродажну підготовку овочів та фруктів. «Досить складно, але процес пішов», — сказав Микола Гриценко.
Однією з проблем впровадження системи НАССР в Україні є подвірний забій худоби. Віднедавна почала поширюватися думка, ніби ця проблема вже остаточно вирішена. Та Микола Гриценко запевняє, що це зовсім не так: «У багатьох випадках ситуація залишилася незмінною: тварини забиваються в антисанітарних умовах».
Що потрібно робити, аби допомогти селянам у вирішенні цієї проблеми? «АгроІнвест» нині впроваджує два проекти, які передбачають створення сервісно-забійних цехів. Сільське населення зможе таким чином у нормальних санітарно-гігієнічних умовах здійснювати забій тварин і передпродажну підготовку. І відразу ці цехи готуються до сертифікації за системою НАССР.
Коли ми говоримо про безпечність та якість кінцевої харчової продукції, то маємо розуміти, що такі її параметри значною мірою залежать від безпечності та якості сировини, яка використовується при виробництві. «Тому потрібно, як і в Європі, впровадити систему GlobalGAP. Вона передбачає сертифікацію сільськогосподарської сировини».
На думку учасників засідання Прес-клубу, попри всі переваги нового Закону «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» для вирішення наявних проблем, пов’язаних із безпечністю та якістю харчів в Україні, потрібно розробити цілу низку інших законів та нормативних актів. Виробники готові до їх впровадження, бо розуміють, що лише так вони можуть витримати конкуренцію, яка загострюється як на внутрішніх, так і на зовнішніх продовольчих ринках.
Украй важливо, щоб такі підходи сприйняли й самі споживачі харчової продукції. Якщо американський фермер, який виробляє молоко, перед споживанням пастеризує його на виробництві, то ми досі помилково вважаємо найякіснішим парне молоко від бабусиної корови, яку вона подоїла вручну. А це, зрештою, також є нонсенсом для цивілізованого світу.
Та­рас ТЕР­НІВ­СЬКИЙ,
На­ціо­наль­ний прес-клуб 
з аг­рар­них та зе­мель­них пи­тань