Різне
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Вересень 28, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 06 Листопад 2015 19:04

Як гартують сталь

Rate this item
(1 Vote)

По­між но­ва­цій, кот­рі на­че сніж­ний ком по­ча­ли на­ро­джу­ва­ти­ся під впли­вом ей­фо­рії від здо­бу­тої не­за­леж­но­сті, в Ук­раї­ні не ми­ну­ло­ся й без пе­ріо­ду, ко­ли про вій­сь­ко­во-пат­ріо­тич­не ви­хо­ван­ня мо­ло­ді во­ла­ли не зга­ду­ва­ти. Мов­ляв, це — ру­ди­мент ра­дян­ської сис­те­ми, яку у віль­ній Ук­раї­ні де­мо­нту­ва­ли раз і на­зав­жди. Ува­гу зо­се­ре­ди­ли ли­ше на по­си­лен­ні пат­ріо­тич­но­го ви­хо­ван­ня ук­ра­їн­ської мо­ло­ді, а от до­при­зов­ну під­го­тов­ку в шко­лах, на­вчан­ня на вій­сь­ко­вих ка­фед­рах ви­щих на­вчаль­них за­кла­дів то­що згор­та­ли швид­ки­ми тем­па­ми.
Про­тве­ре­зін­ня прий­шло че­рез ба­га­то ро­ків, де­кіль­ка не­вда­лих опе­ра­цій на­ших по­га­но на­вче­них та ос­на­ще­них військ у зо­ні АТО, проб­леми з мо­бі­лі­за­цією, чис­лен­ні фак­ти де­зер­тир­ства та ухи­лянь від при­зо­ву. Доб­ре, що дер­жа­ву під­стра­ху­ва­ли ен­ту­зі­ас­ти, які не при­пи­ня­ли ро­бо­ти з під­го­тов­ки мо­ло­ді до служ­би в ар­мії...

Ключі від неба
Саме з їхньої ініціативи ще кілька років тому в Україні почали засновувати військово-патріотичні клуби, в стінах яких готували й нині готують юнаків до служби в армії та виховують щирих патріотів Вітчизни. Завдяки ентузіастам, котрі часто на шкоду особистому часу та переважно на громадських засадах займаються вишколом підлітків, українське військо вже отримало сотні підготовлених до служби молодих людей, а українське суспільство — справжніх патріотів.
Один із таких юнацьких клубів із грудня 2009 року діє в Полтаві. Молодіжна громадська організація «Клуб юних десантників «Гвардія» — така офіційна назва клубу — сьогодні широко відома багатьом полтавцям. У його стінах проходять вишкіл за програмою парашутно-десантних військ майже сімдесят вихованців, яких там називають курсантами. Навчають їх не тільки загальновійськовій справі та навичкам стрибків із парашутом, але й учать виживати в складних умовах, безкорисно товаришувати, цінити дружбу, прищеплюють риси справжніх бійців.
Звісно, щоб трирічне навчання курсантів увінчалося успіхом і держава отримала добре підготовлених юних десантників, здатних поповнити армійські лави, їхні наставники самі мають бути як підготовленими педагогами, так і майстрами військової справи. Зокрема, небезпечної та мужньої професії десантника.
Директор клубу В’ячеслав Курган із цим погоджується, адже протягом десяти років — з 1982-го по 1992-й — сам займався у військово-спортивному клубі, де пройшов десантну підготовку. І коли прийшов час ставати до солдатських лав, попросився служити у повітряно-десантних військах. Його прохання командування задовольнило, бо на рахунку новобранця з Полтави вже було 26 стрибків із парашутом. Строкову службу хлопець проходив у 98-й бригаді повітряно-десантних військ, яка дислокувалася у Болграді Одеської області.
Додому старшина роти В. Курган повернувся, маючи на особистому рахунку вже 67 парашутних стрибків і другий спортивний розряд із парашутного спорту. Тож сьогодні 41-річний директор клубу — незаперечний лідер і авторитетний наставник для своїх вихованців.
Допомагають йому у підготовці юних десантників так само колишні військові і ентузіасти нелегкої роботи з дітьми, котрі й нині зберегли любов до повітряної стихії: Юрій Маканов — інструктор з первинної парашутної підготовки, Олександр Холдін — інструктор з повітряно-десантної підготовки, Сергій Котляр — начальник парашутно-десантної служби, Володимир Петренко — відповідальний за матеріально-технічне забезпечення занять та ще кілька однодумців із числа колишніх воїнів-афганців.
Повернувшись з армії і зрозумівши, що парашутний спорт в Україні занепадає, В. Курган вирішив зацікавити полтавську молодь стрибками з парашутами і популяризувати цей вид спорту для мужніх та навчати юнаків та дівчат азам загальновійськової підготовки. Починати нову справу в умовах, коли в державі панували інші інтереси, було нелегко. Тим більше що клуб, у якому він займався до армії, припинив існування.
«Нині з парашутним спортом набагато складніше, ніж було ще кілька років тому. Парашутного спорту в Україні як такого практично не існує, — переконаний директор юнацького клубу. — Узагалі не проводяться масові спортивні заходи з парашутного спорту. А те, що ще організовують, лише в рамках комерційних програм. Тобто люди, в яких є гроші і які можуть собі дозволити купити парашутну систему за 5–8 тисяч доларів, гуртуються у свої команди і виконують стрибки. А от масового, як раніше, заняття парашутним спортом немає. Те, що зараз існує, тримається на ентузіазмі кількох людей...»
У полтавському клубі юних десантників нині проходять вишкіл діти і підлітки двох вікових груп — від 8 до 14 років та від 14 до 18. Батьки дітей, які захотіли присвятити свій вільний час опануванню непростої чоловічої справи, мають представити медичну довідку про стан здоров’я своїх чад. До речі, серед курсантів є кілька дівчат. Представниць слабкої статі теж беруть до чоловічої компанії. Заняття в клубі проводять у вечірні години по закінченні занять у школах міста п’ять разів на тиждень.
Майбутні парашутисти проходять доволі складну навчальну програму: від полегшеної до ґрунтовної — підготовки бійців ПДВ. Вона передбачає стрибки з парашутами і зброєю та контейнерами для спеціальних вантажів. Велику увагу інструктори приділяють фізичній підготовці юних десантників. Власне, кожне заняття і починається з посиленої фізичної зарядки. Крок за кроком курсанти вивчають чимало корисного, що потрібно для того, аби стати справжнім десантником. Від теоретичної частини, яка включає в себе загальновійськову підготовку, знайомство з парашутами різних систем тощо, до практичних стрибків із парашутами.
В. Курган не приховує, що нині дуже складно як з організаційного боку, так і з матеріального організувати стрибки. Географія тренувальних баз для парашутистів в Україні з року в рік звужується. Якщо донедавна юні десантники з Полтави стрибали з парашутами із літаків Ан-2, приміром у Волновасі Донецької області, то тепер зі зрозумілих причин ця база не функціонує. Тренувальні стрибки проводили і в Скадовську Херсонської області, Оріховому, що на Дніпропетровщині. Але сьогодні і там уже не стрибають. Припинили стрибки з парашутами і в найближчих до Полтави містах, де готували льотчиків цивільної авіації, — Кіровограді та льотному коледжі Кременчука...
«Тепер ми домовилися з командуванням 18-ї вертолітної бригади авіації сухопутних військ України, яку недавно сформували в Полтаві, — розповідає кореспонденту «ДУ» В. Курган. — Це значно полегшить наше завдання організувати стрибки з парашутом для наших вихованців. Стрибатимуть вони з вертольотів Мі-8, які перебувають на озброєнні бригади...»
Про матеріальну сторону занять у клубі говорять неохоче. Хотілось би, щоб заняття були повністю безплатними, але так не виходить. Клуб перебуває на самофінансуванні, тож доводиться за все платити самим — за оренду підвального приміщення в одному з міських ПТУ, де проводять заняття, комунальні послуги тощо. Офіціально плату за підготовку дітей із батьків не беруть, проте ті платять членські внески. За рахунок чого і виживає «Гвардія». Складніше зі стрибками з парашутом. Якщо коротко, то кожен курсант може стрибнути стільки разів, скільки можуть заплатити за стрибки його батьки.
«Діти виконують стрибки з парашутом небезплатно. Тому що тепер безплатного вже нічого немає, за все необхідно платити, у тому числі і за стрибки з парашутом. Так, у Харкові один стрибок коштує 850 гривень. У нас у чотири рази дешевше», — відкриває комерційну тайну В. Курган.

 

Вишкіл за гроші
У клубі велику увагу приділяють безпеці занять, не кажучи вже про практичні стрибки з парашутом. Перший стрибок, говорить наставник юних гвардійців, кожному з його вихованців запам’ятовується на все життя. Стрибають курсанти з парашутами ще радянського зразка. Інших у клубі немає, бо парашутний спорт — дуже дороге задоволення.
Після першого стрибка курсантів офіційно посвячують у десантники: вручають тільняшку. Після трьох стрибків вони отримують право носити блакитні берети. Донедавна юним десантникам одразу після першого стрибка вручали ще й значок парашутиста. Їх принагідно свого часу закупили в Москві. Але тепер його вручають після третього стрибка, знов-таки через матеріальну скруту.
Турбуються в клубі і про підготовку свого кадрового резерву. Зокрема, курсанти старшої вікової групи (18 років. — Авт.) уже самі можуть брати участь у підготовці парашутистів, їм довіряють найвідповідальнішу операцію — укладку парашутів, хоча й під пильним наглядом досвідчених інструкторів. У клубі готують і помічників інструкторів, які допомагають проводити заняття з молоддю.
Не секрет, що коли згадують парашутний спорт, завжди наголошують на його небезпеці та високому ступені ризику. Керівник гвардійців та його інструктори з цим не погоджуються. Зокрема, С. Котляр, котрий сам прослужив у військовій авіації понад 20 років, пригадує лише один випадок, коли стрибок із парашутом закінчився трагічно. Колишній льотчик песимістам радить порівняти статистику невдалих стрибків із парашутом і, приміром, трагедій на автомобільних дорогах. У свою чергу, Ю. Маканов завжди стверджує, що парашутний спорт — один із найбезпечніших серед екстремальних видів спорту. Тому що в цьому виді спорту багато тисяч разів усе контролюється та перевіряється. «Парашут не підведе, якщо ми його самі не підведемо»,— констатує інструктор з первинної парашутної підготовки.
І все ж юним десантникам тепер важко виживати. Керівництво клубу шукає різні шляхи поліпшення ситуації, бо понад усе намагається зберегти свій клуб, де підготовлено сотні парашутистів для Збройних Сил. В. Курган розповідає, що серед його вихованців, котрі опановували майстерність стрибків із парашутом у клубі, є чимало тих, які назавжди захопилися цим видом спорту. Четверо курсантів клубу, яких призвали на військову службу до ПДВ, уже воювали в зоні АТО і з гідністю пронесли звання гвардійця, наголошує керівник клубу.
Нині керівництво клубу юних десантників тісно співпрацює з освітніми закладами обласного центру, допомагаючи педагогам у військово-патріотичному вихованні молоді. До речі, сам В. Курган в одній із полтавських шкіл викладає допризовну підготовку.
«Коли заступив на посаду та ознайомився зі станом речей, то відверто засумував, — зізнається керівник навчальної військової підготовки. — Усе, що дбайливо створював колись мій попередник — підполковник запасу, знищено. А раніше в кожній школі була, скажімо, кімната для зберігання зброї, протигази, тир, велика кількість наочної агітації та навчальних плакатів з допризовної підготовки тощо. Нині колись відриті окопи та траншеї геть засипані сміттям...»
Діяльністю клубу зацікавилися керівники департаменту освіти Полтавської облдержадміністрації, де взяли курс на посилення військово-патріотичної роботи в навчальних закладах області. Нині освітяни разом із керівництвом клубу юних десантників розробляють проект створення на базі обласного центру туризму учнівської молоді Центру військово-патріотичного виховання молоді.
Його матеріальну базу створять за рахунок того, що на сьогодні є в розпорядженні гвардійців, які дбайливо збирали буквально по крихтах навчальну літературу з військової підготовки, зразки техніки і озброєння, засоби зв’язку, навчальні діафільми ще радянських часів тощо. Якщо цей проект буде втілено у життя, то юні десантники зітхнуть із полегшенням, бо клуб зможе розраховувати на матеріальну підтримку обласної влади.
«За п’ять років існування нашого клубу вишкіл юного десантника пройшли майже три сотні хлопців і дівчат, — підсумовує В. Курган. — Здобуті навички багатьом із них знадобилися в подальшому житті: третина гвардійців використали їх під час служби у Збройних Силах України тощо. Але найголовніше, чим ми пишаємося, так це тим, що виховали і виховуємо справжніх патріотів України...»
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ, м. Полтава

 

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».