Основним завданням реформи в Концепції, оформленій розпорядженням Кабміну, проголошено потребу змін у розподілі повноважень між органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади і початку принципово нового для України процесу добровільного об’єднання територіальних громад.
Обґрунтовуючи необхідність реформи, її розробники стверджують, що «система місцевого самоврядування на сьогодні не задовольняє потреб суспільства. Функціонування органів місцевого самоврядування у більшості територіальних громад не забезпечує створення та підтримки сприятливого життєвого середовища, необхідного для всебічного розвитку людини, її самореалізації, захисту її прав, надання населенню органами місцевого самоврядування, утвореними ними установами та організаціями високоякісних і доступних адміністративних, соціальних та інших послуг на відповідних територіях».
5 лютого 2015 року Верховна Рада ухвалила Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад», що стало свідченням серйозності її намірів перекроїти карту країни. Причому процес реформування заплановано пройти доволі швидко. Кажуть, що пов’язано це з тим, щоб у нових адміністративно-територіальних кордонах громад устигнути провести чергові місцеві вибори 25 жовтня 2015 року. Для цього процес об’єднання громад має завершитися ще до початку виборчого процесу — 5 вересня 2015 року. Утім, перебіг подій свідчить, що гладко виходить поки на папері, а от у середині громад, які приречені на злиття у великі об’єднання, до реформи ставлення неоднозначне...
За задумом ініціаторів реформи, після її проведення, зокрема, на Полтавщині замість нинішніх 25 районів залишиться всього чотири з центрами у Миргороді, Полтаві, Лубнах та Кременчуку. Тобто адміністративно-територіальна карта області набуде незвичного для полтавців вигляду. Правда, до 16 березня 2015 року, коли в Полтаві проводили семінар із питань адміністративно-територіальної реформи з головами районів, райрад, селищних та сільських голів, це не дуже турбувало громадськість.
Але після тієї пам’ятної наради стало зрозумілим, що питань у тих, кого збираються реформувати, дуже багато. До того ж доволі слушних, про які в столиці, очевидно, поки серйозно не замислюються. Хоча було б варто зглянутися на думку людей із глибинки...
Тому присутні на семінарі дуже уважно слухали столичного гостя Юрія Ганущака, експерта робочої групи Верховної Ради України з питань сприяння реформуванню територіальних громад базового рівня, народного депутата, який розповів про те, коли розпочнеться процес об’єднання територіальних громад.
«Ми в Києві зацікавлені, щоб він пройшов досить швидко. Необов’язково чекати, коли затвердиться перспективний план... Якщо він буде затверджений до 1 травня, то обласна адміністрація в рамках Державного фонду регіонального розвитку може подавати заявки на те, щоб уже в 2015 році були проведені якісь роботи. Зараз іде обговорення, щоб була прийнята додаткова субвенція на перехід людей (до інших громад. — Авт.)», — зазначив Ю. Ганущак.
Виступ столичного посланника, схоже, не переконав учасників семінару в тому, що всі питання об’єднання громад та територій ініціатори реформи передбачили, бо відомо, що в житті часто трапляється не так, як прописано у законах. Тому невипадково із зали пролунало запитання до експерта ВР, що відображало думку багатьох присутніх. Людмила Милашевич — семенівський (райцентр на Полтавщині. — Авт.) селищний голова — запитала:
«Для мене не завжди нове краще старого. Я бачу, що ви гарно знаєте досвід закордонний, але не потрібно нас рівняти до того рівня життя. Мене цікавить, що нам розповідати людям. От у Семенівці, пригадую, було три пам’ятки: цукровий завод, очерет і я. Зараз залишились я і очерет. Це я говорю про економіку, адже у нас у районі з 20 сільських і однієї селищної ради лише три самодостатні, а решта дотаційні, — поінформувала жінка. — Розкажіть мені, який перспективний план? Я приїжджаю, мене запитують, хто і як має об’єднуватися? Я, наприклад, нічого не зрозуміла, як об’єднуватися, кого об’єднувати, що будемо робити. І це ж не жарт, це життя. Я, наприклад, боюся на себе це брати, оскільки за все несу відповідальність...»
У цьому монолозі-запитанні селищного голови дуже яскраво проілюстровано те, наскільки проблематичним бачиться навіть керівникам місцевого самоврядування проведення адміністративно-територіальної реформи громад на Полтавщині. Хоча, напевне, такі ж самі запитання ініціаторам реформи можуть поставити і в інших регіонах, де органи місцевого самоврядування ледь животіють у фінансовому плані, а їхні очільники дуже погано уявляють, як можна об’єднати разом кількох «жебраків» і отримати самодостатню у фінансовому плані адміністративно-територіальну одиницю? До того ж, говорили учасники семінару, керувати великими територіями-громадами набагато важче, ніж тими, які нині існують.
Під час обговорення засад майбутньої реформи з’ясувалося, що жителів полтавської глибинки непокоять чимало простих життєвих питань, які в разі проведення реформи можуть їм дедалі не полегшити, як обіцяють, а, навпаки, ускладнити існування. Не секрет, що нині рядові члени територіальної громади перебувають у мінімально-формальних відносинах з їхніми керівниками.
Селищні та сільські ради через фінансові злидні практично не можуть ефективно працювати і вирішувати навіть нагальні потреби територіальних громад. Тож здебільшого жителі навідуються до них, лише коли їм потрібний якийсь папірець. Після об’єднання кількох громад в одну, побоюються в глибинці, за довідками, які до реформи брали у своїй раді, що нині поруч, доведеться їхати далеченько.
Це не лише забере чимало часу та нервів, але й грошей, бо проїзд зараз недешевий. І де гарантія, що за одну поїздку за десятки кілометрів від рідного села вдасться отримати потрібний папірець? У зв’язку з різким подорожчанням тарифів на комунальні послуги та енергоносії дуже зросте навантаження на працівників соціальних служб, прогнозують ті, хто вдумливо ставиться до наслідків реформи.
Якщо сьогодні субсидіями користуються майже 60 тисяч полтавців, то, за підрахунками спеціалістів департаменту соціальної політики Полтавської ОДА, після підвищення тарифів за ними звернуться понад 300 тисяч людей. Уявить собі, які черги утворяться в райвідділах, де оформлюють субсидії, якщо замість 25 районів в області залишиться всього чотири... Скільки ж забере часу оформлення субсидії?
Непокоїть простих полтавців і питання зміни не тільки меж районів, але й їхніх назв. І не лише через те, що люди десятиліттями жили в одному районі, а після реформи вважатимуться жителями іншого, неблизького та чужого до їхнього селища району. Питання не в зміні адреси та моральному аспекті, а у проблемах з переоформленням сили-силенної документів у зв’язку зі зміною назви району. Адже за задумом розробників реформи найменування нової об’єднаної територіальної громади, як правило, стане похідним від найменування населеного пункту (села, селища, міста), визначеного її адміністративним центром.
От тут доведеться і витратити дуже багато часу, і добряче потрусити гаманцем, щоб поміняти документи у зв’язку зі зміною адреси, перереєстрацією авто, зброї, зробити перереєстрацію бізнесу, проставити у паспортах штампи про місце нової реєстрації тощо.
Кореспондент «ДУ» звернувся по коментар до деяких керівників органів місцевого самоврядування на Полтавщині, до яких виборці дослухаються найбільше, бо за роки керування громадами ті заслужили авторитет та набули досвіду. З’ясувалося, що і поміж них немає одностайності щодо доцільності проведення реформи. Принаймні сьогодні, коли Україну лихоманить від суцільних негараздів.
Цікаво, що за проведення реформи виступають зазвичай ті керівники, навколо чиїх районів планують об’єднати громади. Приміром, Сергій Соломаха — миргородський міський голова — вважає, що адміністративно-територіальна реформа необхідна і давно назріла. Миргород, наголошує він, — самодостатнє місто, але для його подальшого розвитку необхідні нові території.
Іншої думки Володимир Слєпцов — карлівський міський голова, чий район у разі проведення реформи зникне з карти Полтавщини.
Керівник райцентру наголосив, що він за реформу, бо Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» дав старт відліку часу з впровадження в державі реформи з децентралізації влади. Правда, відтоді минуло майже два місяці, а реальних кардинальних зрушень не відбулося, констатує посадовець. Лише активізувалося обговорення майбутніх змін серед еліти місцевого самоврядування. У палких дебатах звучать тези від абсолютного неприйняття самої ідеї реформ до повного схвалення укрупнення громад і децентралізації. Чому так?
«Добровільного об’єднання не відбудеться, якщо не буде стимулюючих факторів для громад, — переконаний він. — Що виграють від об’єднання громади? Конкретики, скажемо відверто, ніякої. Говоримо про виділення якихось коштів від Світового банку, Резервного фонду Кабміну, які отримають громади, котрі об’єднаються ще цього року. А ті, які не об’єднаються з різних причин? Усе це якось незрозуміло і до свідомості простих громадян не доходить.
На мою думку, слід змоделювати розвиток однієї з об’єднаних громад і показати, що у разі об’єднання вона отримає кошти на капітальний ремонт доріг у межах громади, потрібну кількість автобусів, які забезпечать безперебійне сполучення в її межах, вуличне освітлення, централізоване водопостачання тощо. Ось тоді громади сіл, селищ, міст зроблять свідомий вибір на добровільне об’єднання сільських та міських громад...»
У розмові з кореспондентом «ДУ» пропозиції полтавської громади та її керівників щодо реформи узагальнив голова Полтавської обласної ради Петро Ворона. Днями він навіть їздив із цими тезами до столиці, щоб ознайомити з ними кураторів реформи. Зокрема, мав зустріч із заступником міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України — керівником апарату В’ячеславом Негодою. От як сформулював своє ставлення голова облради до адміністративно-територіальної реформи:
— Кількість районів, які планують залишити на Полтавщині, — чотири — дуже замала. Я переконаний, що в результаті реформи в області має бути хоча б сім-вісім районів. Це не лише справедливо, але й відповідало б європейським нормам, де в громаду об’єднують 150—250 тисяч населення. Збільшення кількості районів дозволить збільшити і кількість точок дотику між владою і населенням. Я взагалі виступаю за те, щоб створити окремі райони ще і в Глобиному, Нових Санжарах, Гадячі, Кобеляках, Карлівці...
Об’єднувати території вважаю необхідно за принципом, щоб чисельність однієї сільради дорівнювала не менше 800–1000 осіб, району — близько 30 тисяч...
Ідея реформи Романа Безсмертного мені імпонує більше, ніж нинішні розробки. Він пропонував об’єднання громад з урахуванням, так би мовити, людського фактора і задля зручностей населення, а не задля просто реформи...
Наразі більшість членів територіальних громад у полтавській глибинці переймається не стільки адміністративно-територіальною реформою, скільки городніми справами, бо кожна погожа весняна днина, як відомо, рік годує. І від того, хто і як донесе до простих трударів зміст реформи і переконає їх в її доцільності, залежатимуть успіх або черговий провал реалізації амбітного владного проекту. Проведення реформи в рік виборів органів місцевого самоврядування — крок ризикований для влади, визнають на всіх щаблях влади.
Очевидно, невипадково останніми днями з’явилися повідомлення, що в уряді та Адміністрації Президента плекають ідею відкладення проведення чергових виборів органів місцевого самоврядування на два роки. Це влаштовує перш за все нинішніх очільників місцевої влади, котрі посіли свої посади за часів Януковича і не хочуть залишати кабінети. На відтерміновані вибори вони згодні, бо з’явиться шанс знову залишитися при владі. А от на реформу місцева еліта дивиться з пересторогою, адже новий адміністративно-територіальний устрій України не потребуватиме такої кількості управлінців, як нині. Чи буде знайдено золоту середину?
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ,
м. Полтава, фото автора