Виріб наш, а лейба чужа
Легка промисловість в Україні є і продукцію виготовляє. За словами голови правління Асоціації «Укрлегпром» Тетяни Ізовіт, у галузі офіційно працюють близько 85 тисяч осіб. Переважно це жінки (понад 75%), чиїми руками виготовляється продукції на 25 млрд грн.
І це не товари поганої якості, які за часів СРСР називали «ширпотребом», а продукція, майже 45% якої експортується. Причому не куди-небудь, а переважно до Європи.
Проте пишатися цим не доводиться, адже товар виготовляється з давальницької сировини і на замовлення західних компаній, які чіпляють на нього свої етикетки. Наш виробник залишається нікому невідомим, вклавши у процес свою (більш дешеву) робочу силу.
Це цілком влаштовує зарубіжного замовника й нам нібито є певна вигода: робочі місця, гарантована зарплата працівникам.
І, очевидно, зараз можна було б змиритися з таким знеособленим виробництвом, якби воно було потужнішим і хоч якось утримувало вітчизняну легку промисловість на плаву. Але це не так: нині галузь дає лише 1% промислового виробництва України.
Якщо подивитися на структуру внутрішнього ринку товарів легкої промисловості, то вона вражає. Імпорт становить 54,1%, секонд-хенд, контрабанда, тіньове виробництво — 34,6%, власне виробництво — 11,3%.
У першому півріччі 2018 року реалізовано товарів на 13,6 млрд грн в офіційній мережі, що дорівнює 22,8% їх обсягу на ринку. Прогнозовані втрати бюджету за рік становлять 20 млрд грн.
Найбільші споживачі вітчизняних товарів — Європа, куди йде 83%, на другому місці — країни СНД — 13,9%. За певних обставин експорт може бути збільшений щонайменше у 3 рази, тоді у виграші будуть усі сторони: виробники, бізнес, держава, регіони, замовники, інвестори, споживачі.
Що робити?
Як досягти таких змін і що саме слід робити, представники бізнесу озвучили на Всеукраїнському з’їзді представників легкої промисловості, який відбувся в листопаді нинішнього року в Києві. Тут спробували відверто обговорити ті проблеми, які стримують повноцінний розвиток галузі та вибудувати конструктивний діалог із владою.
Йдеться як про назрілі зміни в податковій політиці, істотне посилення боротьби з контрабандою, секонд-хендом, так і про вигідну зовнішню торгівлю з країнами-партнерами.
До серйозних викликів виробничники віднесли можливе підписання Угоди про зону вільної торгівлі (ЗВТ) між Україною та Туреччиною і підготовку до такої ж угоди з Китаєм.
На їхнє переконання, такий крок може остаточно поставити хрест на галузі. Адже ці країни домінують на світових галузевих ринках, тож це все одно, що випустити на ринг початківця і чемпіона.
Саме тому всі, хто знає реальний стан справ у вітчизняній легкій промисловості, виступають проти підписання таких угод. Передусім з тими країнами, які є визнаними світовими лідерами з виробництва і постачання на ринки таких товарів.
В Україну в 2017 році імпортовано продукції на 2,2 млрд дол. На Китай припадає 25,3%, на Польщу — 11,5%, Туреччину — 8,8%, Німеччину — 8%, Італію — 6,8%.
Та найгірше те, що цей імпорт далеко не завжди легальний. Приміром, з Туреччини, за даними Держстату, він становить 30%, за міжнародними даними ІТС — 70%. Офіційні втрати бюджету сягають 65,3 млн дол., за статистикою ІТС, Україною не враховано імпорту на 204,3 дол.
Імпорт із Польці нічим не відрізняється: відповідно 32% і втрати 58 млн дол. — за офіційними даними, за підрахунками ІТС — «тінь» 68%, не враховано 128 млн дол.
Саме тому вітчизняні виробничники вимагають навести лад на митниці і впорядкувати імпорт товарів легкої промисловості. Як стверджує Тетяна Ізовіт, сьогодні китайські, турецькі та інші товари невідомого походження і сумнівної якості масово продаються всюди без обліку та контролю.
У Легпромі ознайомилася з міжнародною статистикою торгуючих сторін щодо імпорту в Україну готової продукції за 3 основними імпортерами (Китай, Туреччина, Польща) і виявила, що згідно з даними цих країн в Україну ввезено продукції на $1079,1 млн. У той же час, за даними Держстату, ця сума становить лише $483,3 млн.
Тобто виходить, що тільки з цих країн у 2017 році на український ринок потрапило на $596 млн неврахованого імпорту (трикотажних полотен, одягу, домашнього текстилю і взуття). А це втрати щонайменше 5,3 млрд грн бюджетних надходжень у вигляді сплати мита і ПДВ.
Ще одним важливим аспектом, який може вплинути на функціонування галузі, є перегляд ввізного мита на сировину. За словами керівника ПрАТ ВКФ «Леся» Миколи Сиченка, річ у тім, що нині польські компанії закуповують сировину в Індії та Пакистані, завозять її в Україну, виготовляють тут одяг, а потім відправляють у Німеччину, Італію, Іспанію.
Їм це вигідно тому, що не сплачують мита. Наші ж підприємства навіть за умов повернення у визначений термін ПДВ, що нині є безсумнівним плюсом, через сплату мита підвищують собівартість продукції і стають неконкурентоспроможними у форматі Full Business.
Недосконалість системи держзакупівель також завдає чимало шкоди. У цій сфері, де використовуються кошти платників податків, вправі брати участь підприємства усіх форм власності. Однак у них мають бути виробничі потужності й офіційно працюючий персонал, необхідний для якісного виконання таких замовлень.
Крім того, цінові пропозиції треба порівнювати без урахування ПДВ, аби всі були в рівних умовах. Ідеться про те, що підприємства, які перебувають на єдиному податку, не платять ПДВ і з ними важко конкурувати.
Не менш важливою проблемою, над розв’язанням якої потрібно потрудитися найближчим часом, є підготовка кадрів. Їх справді дуже бракує, а ті, що є, далеко не завжди майстри своєї справи.
З професійною освітою вже давно не все гаразд. За словами директора Концерну «Ярослав» Олександра Барсука, за період 1991–2018 рр. учнів у системі профтехосвіти стало у два рази менше, а вчителів — на 10%.
Та й саму систему підготовки потрібно змінювати і модернізувати. Причому тут навіть не потрібні кошти, у що зазвичай усе впирається. Потрібний розумний підхід, суть якого у вилученні загальноосвітніх функцій, що належать школам, і за рахунок цього зменшення терміну навчання в ПТУ. А це означає мінімізацію фінансування і спрямування вивільнених коштів на підготовку більшої кількості фахівців.
Окрім того, вважає роботодавець, потрібно спростити можливості працевлаштування молодих людей до 18 років. Нині вони мають право одружуватися, можуть бути засудженими за злочини, але працювати не можуть.
Варто також зважати на потребу ринку у фахівцях певних спеціальностей. Ось топ-5 професій, які називають у Легпромі: конструктор, технолог, оператор швейного устаткування, складальник верху взуття, механік. Впровадивши сучасну підготовку кадрів, галузь отримає необхідну кількість і якість фахівців.
Мабуть, помічним тут буде й проект «Фабричні мандрівки», який спеціалізується на проведенні екскурсій на виробничі підприємства для школярів з організацією квестів та залученням працівників задля того, аби пробуджувати інтерес до робітничих професій.
Є чимало й інших, значно менших бар’єрів на шляху розвитку бізнесу, однак і вони істотно перешкоджають виробництву. Приміром, підприємства, які спеціалізуються на виготовленні спецодягу, працюють неритмічно (з 12 місяців лише 3–4 місяці).
Бюрократичні кількатижневі затримки на митниці з ввезенням сировини та експортом готової продукції перешкоджають рівномірному завантаженню виробництва, якісному виконанню замовлень, утриманню цінних кадрів від виїзду за кордон.
Ще одна морока — стандарти на продукцію легкої промисловості. Раніше в СРСР було 716 ГОСТів, нині вони скасовані, працює 472 національних ДСТУ. В Європі на продукцію легкої промисловості діє 1460 стандартів. Тож вітчизняному бізнесу необхідно визначити пріоритетні стандарти й об’єднати зусилля для їх розробки.
Обіцянки влади
Влада нібито почула виробничників і погоджується з тим, що легка промисловість — одна з базових стратегічних галузей економіки, яка має колосальний потенціал. За словами заступника міністра економрозвитку і торгівлі Миколи Титарчука, уряд працює над дерегуляцією законодавства й створенням привабливих умов для цього бізнесу.
Уже скасовано понад 500 законодавчих актів і за рейтингом Світового банку у поточному році Україна зайняла 76-у позицію за показником легкості ведення бізнесу.
У Державній фіскальній службі запевняють, що посилюють боротьбу з контрабандою. У червні 2018 року відповідно до постанови Кабміну було розпочато операцію «Україна без контрабанди», завдяки чому відчутно зросли надходження митних платежів з 1,3 млрд грн у червні до 1,7 млрд грн — у жовтні. За десять місяців припинено 125 спроб переміщення товарів легкої промисловості з порушенням митного законодавства на суму 1,2 млн грн.
У Державній службі зайнятості знають усе про працевлаштування і потребу в кадрах. Нині в Україні близько 16 млн осіб працездатного населення, зареєстрованих безробітних — 270 тис. Однак разом із тим на підприємствах легкої промисловості відчувається гостра нестача фахівців. Тільки цього року Службою зайнятості вже укомплектовано 11,7 тисячі вакансій для галузі.
Найбільший попит роботодавців сьогодні спостерігається на швачок, контролерів якості, закрійників. Аби подолати хронічний дисбаланс попиту та пропозиції на ринку праці, Держслужба надає безробітним можливість пройти підготовку або перепідготовку на замовлення роботодавців у центрах професійно-технічної освіти.
Проте і роботодавці повинні зі свого боку допомагати наводити лад у галузі. Передусім ідеться про офіційне працевлаштування та відмову від використання незадекларованої праці. З жовтня цього року на виконання урядового розпорядження розпочалися заходи, спрямовані на детінізацію зайнятості та доходів громадян.
Утім, не тільки перевірками та покараннями планується боротися з незаконним працевлаштуванням і доходами. Держпраці розробляє Концепцію реформування системи управління охороною праці, яка дасть можливість сформувати систему управління охороною праці, що функціонуватиме на засадах усунення небезпек та заохоченні до створення безпечних і здорових умов праці.
Усі зусилля будуть спрямовані на приведення національного законодавства та національних практик у відповідність до вимог конвенцій МОП та нормативних актів ЄС.
У справі розвитку вітчизняної легкої промисловості можемо спиратися й на міжнародну допомогу. Представник ЄБРР Катерина Рігг запропонувала галузевому бізнесу підтримку проектів у сфері роботи з персоналом, програмного забезпечення, участі у виставкових заходах, розробки онлайн-платформи для потреб бізнесів легкої промисловості. Це передбачає створення єдиної верифікованої бази підприємств для онлайн-пошуку бізнес-партнерів за визначеними критеріями.
Чим привабливий легпром?
Тож чому слід робити ставку на легку промисловість і що треба робити спочатку? Аргументи більш ніж вагомі. Ця галузь щорічно дає 4-5% зростання світового попиту та до 50% доданої вартості продукції. Якщо говорити конкретно про Україну, то ємність нашого внутрішнього ринку становить 170 млрд грн.
Безсумнівними перевагами є й те, що підприємства галузі справляють незначний вплив на довкілля і мають низьку енергоємність виробництва. До того ж нині у цій сфері зайняті 85 тис. працівників, з яких 75% — жінки.
Виробничі потужності розкидані по всіх регіонах і фактично мають 100 тис. готових робочих місць. Ще одним досить важливим аргументом є швидкий обіг капіталу, що для бізнесу має неабияке значення.
Стосовно того, що треба зробити для збереження людського потенціалу і ефективного розвитку легкої промисловості, то, на переконання виробничників, передусім слід обнулити ПДВ на імпортне обладнання, що дасть потужний поштовх для модернізації, підвищення продуктивності праці та зростання заробітної плати.
Податок на прибуток спрямовувати на модернізацію підприємств, а регіональні ресурси — на погашення відсотків по кредитах для підприємств легкої промисловості із середовища малого, середнього і мікробізнесу.
Завдяки згуртованості легпромівців цього року вдалося добитися запровадження 24-місячної розстрочки зі сплати ПДВ на імпорт обладнання для виробників. Але цього недостатньо для широкомасштабної модернізації галузі.
Слід мінімізувати пайові внески при запуску виробничих потужностей і якомога скоріше замінити податок на прибуток податком на виведений капітал.
А ще припинити намагання лібералізувати зовнішню торгівлю (встановлення нульових ставок ввізного мита) на готову продукцію легкої промисловості (одяг, взуття, килими, іграшки, інші готові текстильні вироби) при укладенні міждержавних угод про зону вільної торгівлі.
Найперше це стосується країн, які домінують на галузевому світовому текстильному ринку, — це Китай, Туреччина, Індія, Індонезія, Бангладеш, В’єтнам.
Тетяна КИРИЛЕНКО
