Безхатченки є, а притулків для них — немає...
Правди нікуди діти: безпритульність в Україні стала звичним явищем. Щодня на вулицях можна побачити безхатченків, котрі вдень копирсаються у сміттєвих баках у пошуках їжі та всього, що можна знести на пункти прийому вторсировини і заробити якусь копійчину.
А коли все навколо огортають сутінки, вони розходяться по «домівках» на ночівлю — у напівзруйновані будівлі, підвали багатоповерхівок, камери тепломереж...
Скільки насправді безпритульних в Україні, сьогодні точно не береться сказати ніхто. В країні, де перепис населення не проводили вже два десятки років, говорити про число тих, хто за різних обставин опинився за межею соціальних стандартів і живе просто неба, дуже важко. Різні джерела припускають, що нині в Україні не менше 100–150 тисяч безхатченків. У тому числі дітей.
Цікаво, що на тлі такої невтішної статистики в державі вкрай недостатньо місць, де безпритульні могли б знайти собі прихисток: деякий час пожити, підлікуватися, відновити документи, які більшість із них утратили, підшукати роботу.
Так звані бомжатники, які ще кілька років тому існували під дахом МВС і в які доставляли бездомних із вокзалів і вулиць, канули в небуття. А в них безхатченки могли перебувати до одного місяця.
Там безпритульних не тільки перевіряли на причетність до злочинів і правопорушень, але й відмивали, годували, забезпечували одягом і медичною допомогою, відновлювали документи і навіть працевлаштовували.
Для безхатченків, яких міліціонери забирали у нетверезому стані з вулиць, раніше гостинно відчиняли свої двері і витверезники. Під наглядом лікарів і правоохоронців клієнтів із вулиць приводили до тями і надавали можливість переночувати у теплому приміщенні...
Так було. А нині, за великим рахунком, тими, хто за примхою долі опинився на вулиці, опікуються переважно благодійні і релігійні організації. Влада, майже не маючи своїх центрів допомоги безпритульним, може запропонувати останнім хіба що так звані соціальні ліжкомісця в лікарнях. А подекуди навіть просто кушетки в коридорах медзакладів.
Звісно, що від такого сусідства справжні хворі не в захваті, як і самі лікарі, котрим дуже часто доводиться ще й виконувати функції полісменів, щоб заспокоїти «хворих» із вулиці, яких часто до лікарень доставляють нетверезими.
Справжнє випробування для влади і самих безхатченків настає зимової пори, коли заявляє про себе питання — що робити з бездомними і як уберегти їх від холоду та голодної смерті?
Соціальні ліжка замість системної допомоги нужденним
Сушать голови в чиновницьких кабінетах над цим питанням і на Полтавщині, де, за офіційними даними, на обліку перебувають 142 бездомні особи. Таку цифру озвучили днями під час засідання Ради із соціального захисту бездомних осіб, яку створено при Полтавській ОДА.
Правда, навіть самі її учасники доволі критично поставилися до цієї інформації. Так, заступник голови Полтавської ОДА Олег Пругло зазначив, що насправді (і всі це знають) в області безпритульних значно більше. Приміром, у Полтавському районі, за даними соціальних служб, нині перебувають на обліку 12 безхатьків.
У той же час, переконаний О. Пругло, лише в селищі, що поряд з міським сміттєзвалищем, бездомних ви знайдете значно більше. З ранку і до вечора в бік гігантського смітника нескінченною вервечкою тягнуться бомжі, де вони підробляють сортуванням сміття для місцевих підприємців або шукають собі їжу та одяг. А деякі з них навіть там живуть.
І хоча в ОДА погоджуються з тим, що безпритульних в області значно більше, ніж за звітами, на Полтавщині й досі немає центрів допомоги безхатченкам. Навіть у Полтаві і другому за значенням місті області Кременчуку, до яких традиційно сходяться і з’їжджаються більшість бомжів, адже у великих містах їм легше вижити.
Керівництво обласного центру і наддніпровського міста, хоча і розуміє проблему з безхатьками, все ще не розв’язує її радикально, а лише обмежується тим, що на час холодів резервує в лікарнях соціальні ліжкомісця для безпритульних, яких привозять із вулиць. Або вже напівзмерзлих, або у сильному алкогольному сп’янінні. Таких ліжкомісць по всій Полтавщині зарезервовано до прийому бомжів 129.
Ситуація з рятуванням безхатченків цієї зими може ускладнитись і через те, що підрозділи ДСНС уже не відповідають за облаштування пунктів обігріву на вулицях міст, як це було минулої зими. Цю повинність для рятувальників тепер скасували як непрофільну, переклавши тягар облаштування пунктів обігріву на органи місцевої влади.
А в неї немає ані армійських наметів, ані спеціальних вагончиків, в яких зазвичай облаштовують такі пункти з пічкамибуржуйками, чаєм і бутербродами для нужденних.
На переконання спеціалістів обласного Департаменту соціального захисту населення, пункти обігріву в області таки розгорнуть. Але без допомоги рятувальників усе одно обійтися не вийде...
Говорили і про невтішні прогнози щодо збільшення кількості безхатніх на Полтавщині. Перш за все через погано контрольованих переміщених осіб зі Сходу України, яких війна зігнала з насиджених місць. Чимало з них, не знайшовши доступного житла на новому місці, потроху поповняють лави бездомних, поволі наближаючись до соціальної прірви...
Хоч як дивно, прирости бездомними Полтавщина може і після посилення широко розрекламованої кампанії проти насильства у родинах. Відтепер, говорили не без тривоги на нараді, органи поліції можуть застосовувати до сімейних бешкетників такий захід, як заборону перебувати в родині протягом десяти діб.
Не секрет, що сімейні насильники — переважно люди, схильні до пияцтва, та такі, які вже мають кримінальний досвід. Десяти діб «свободи» для них може цілком вистачити, аби пристати до бродяг, бо їм навіть ніде буде переночувати.
Але попри труднощі учасники наради демонстрували єдність у тому, що безхатченки на Полтавщині соціально захищені і серйозних підстав побоюватися, що вони не виживуть під час холодів, немає.
У кожному з 29 центрів обліку бездомних осіб, які є на Полтавщині, створено «банки» одягу, які волонтери поповнили зібраним теплим одягом, взуттям та іншими речами для бездомних. Там же їх харчуватимуть. Правда, лише тих, хто вже перебуває на офіційному обліку соціальних служб...
Хто реально допомагає безхатькам?
А де і чим харчуються бомжі, яких влада не помічає і які не мають посвідчення бездомної особи? У Полтаві, зокрема, для таких вибору обмаль. За спостереженнями місцевих журналістів, нині в обласному центрі є лише дві точки, де безхатьки можуть отримати гарячу їжу: при одній із церков, але тільки по неділях, та з ласки одного з місцевих добродіїв, який власним коштом так само раз на тиждень безплатно влаштовує обіди для нужденних.
Єдиним місцем, де на Полтавщині серйозно і системно опікуються безхатченками та тими, хто звільнився з місць позбавлення волі і не має житла, стала благодійна громадська організація «Світло надії». Там, у Центрі обліку бездомних осіб, нужденним цілодобово надають усю необхідну допомогу.
Вікторія Мірошниченко, керівник Центру, поділилася з кореспондентом «ДУ» інформацією про те, що в закладі приймають усіх, хто потребує допомоги і опіки,— бездомних, колишніх засуджених, жінок, які опинилися через насилля у складних життєвих умовах тощо.
У Центрі можна не тільки обігрітися вдень і залишитися на ніч, але й знайти прихисток протягом шести місяців для адаптації до нормального життя.
Усіх, хто потрапляє до волонтерів, коштом благодійників спочатку відправляють на медичний огляд, у тому числі обов’язково на флюорографію, допомагають відновити документи, навчають спеціальності тощо.
«Протягом 2018 року до Центру на тимчасове перебування ми прийняли вже 370 людей, — розповідає В. Мірошниченко. — З них 261 бездомного, 43 — з числа тих, хто звільнився з місць позбавлення волі, 15 дітей тощо.
Завдяки нашій допомозі 182 відвідувачі отримали посвідчення про взяття на облік бездомної особи, 83 визначилися з місцем реєстрації тощо. У нас усі, хто сюди потрапляє, отримують триразове харчування, одяг, медичну допомогу...»
До Центру приходять як бездомні, які дізналися про благодійників від знайомих, так і ті, кого на вулицях виявили соціальні патрулі. Усім тут знаходять місце і приділяють належну увагу.
Полтавська міська рада замовляє у ГО «Світло надії» так звані соціальні послуги з допомоги безпритульним і за це платить благодійникам із бюджету міста. Можливо, так владі краще. Але, припускають скептики, благодійники сьогодні є, а завтра їх немає...
Безпритульні в Україні, судячи із ситуації, будуть ще дуже довго муляти очі добропорядним громадянам на вулицях. І колись може статися так, що соціальних ліжкомісць від влади для всіх них не вистачить... Тож тема «влада і безхатченки» залишається все ще дуже гарячою. Особливо у холодну пору року...

Олек­сандр БРУ­СЕН­СЬКИЙ, м. Пол­та­ва
Фо­то ав­то­ра