— Чи довго триватиме протистояння на сході нашої країни, знає один лише Господь Бог і, можливо, господар Кремля, який і затіяв його, — говорить Анатолій Матіос.
Ну а щодо чисельності ворожих формувань на Донбасі, то на сьогодні (серпень 2018-го) в одній лише Донецькій області дислокуються 5 бригад, 3 полки і 8 окремих батальйонів. А також 2 окремі роти і 5 батальйонів так званої територіальної оборони, тобто понад 18 тисяч осіб.
Загалом так звані ДНР і ЛНР мають у своєму підпорядкуванні понад 40 тисяч озброєних і навчених російськими інструкторами людей. А крім того, тисячі танків, гармат, БМП і бронетранспортерів.
Окремі політики виступають за якомога скоріше звільнення окупованих територій шляхом застосування військ. Коли чую подібні пропозиції, відразу ж хочеться запитати їх: чи готові вони особисто сісти в Т-64 або бойову машину піхоти і йти в наступ? Або ж відправити своїх синів?
Навряд чи погодяться на це, прекрасно усвідомлюючи, що в разі широкомасштабного наступу української армії на допомогу бойовикам відразу прийде регулярна російська армія. А сили у нас нерівні.
При цьому не слід забувати і про те, що за ці 4 роки там обладнали як слід вогневі позиції, а наступаюча сторона, як правило, втрачає в 3–4 рази більше особового складу, ніж та, що обороняється. Такі закони війни.
Отже, звільнити захоплені території можливо тільки політико-дипломатичними зусиллями. Лише сліпий не може бачити, що вище політичне керівництво України докладає для цього всіх зусиль.
— На зви­ну­ва­чен­ня Ро­сії у при­сут­но­сті на Дон­ба­сі її вій­сь­ко­во­служ­бов­ців Пу­тін та йо­го по­сі­па­ки від­по­ві­да­ють тра­ди­цій­ним «их там нет». Дійс­но, чо­му за чо­ти­ри ро­ки цієї вій­ни укра­їн­ці за­хо­пи­ли всьо­го три вій­сь­ко­во­по­ло­не­них із чис­ла ро­сій­ських ар­мій­ців?
— Полонені, як правило, з’являються під час наступальних дій. А вони, ці наступальні дії, закінчились улітку 2014-го — перед появою на Донбасі батальйонно-тактичних груп російської армії.
— Але ж яки­мось чи­ном Олек­сан­дров і Єро­фє­єв опи­ни­лись у на­ших ру­ках...
— Вони діяли у складі диверсійно-розвідувальної групи, яка намагалася проникнути в розташування наших військ. До складу таких груп входять добре вишколені професіонали, яких не так просто полонити.
Це — по-перше. А по-друге, росіяни не надто бажають заходити в наш тил, розуміючи, чим це їм загрожує: для цього у них вистачає бойовиків «місцевого розливу».
— Сьо­го­дні жва­во об­го­во­рює­ть­ся мож­ли­вість вве­ден­ня на Дон­бас між­на­род­них ми­ро­твор­ців. Чи дійс­но во­ни мо­жуть спри­яти део­ку­па­ції цьо­го краю і від­нов­лен­ню там ми­ру? Де­які екс­пер­ти ка­жуть, що з їх по­явою теж мо­жуть ви­ник­ну­ти пев­ні проб­ле­ми...
— Це дійсно так. Наприклад, ніхто не пояснив, згідно з яким законом вони там діятимуть. Одне можу сказати чітко: юрисдикція українського законодавства на них не поширюватиметься.
За міжнародними та ратіфікованими Україною угодами миротворці — представники тієї чи іншої країни — діятимуть за законами своїх держав. А Україна в разі необхідності не зможе притягти їх до відповідальності згідно зі своїм законодавством.
— Що слід ро­зу­мі­ти під сло­ва­ми «в ра­зі не­об­хід­но­сті»?
— Протягом 2004–2006 років у миротворчих місіях ООН, які задіяні для підтримання миру в різних гарячих точках, було проведено понад 300 розслідувань кримінальних правопорушень, скоєних на сексуальному підґрунті. За їхніми результатами 144 військовослужбовців-миротворців вислали з країн перебування. Але вдома їх так і не притягли до відповідальності.
— Так що — во­ни нам не по­тріб­ні?
— Потрібні. Насамперед для відновлення українсько-російського кордону. Але перед їх введенням слід опрацювати багато питань щодо їхнього перебування.
— Ви, па­не Ана­то­лію, ствер­джу­єте, що окре­мі ро­сій­ські по­лі­ти­ки, ге­не­ра­ли з ча­сом опи­нять­ся на ла­ві під­суд­них. Не­вже Ви дійс­но ві­ри­те, що то­му ж мі­ніс­тру обо­ро­ни Ро­сії, ке­рів­ни­ку ФСБ або ГРУ за­гро­жує Га­ага?
— Згадайте події на теренах тодішньої Югославії. Тоді теж мало хто вірив, що на лаві підсудних опиниться сам Слободан Мілошевич та його генерали. Але саме так і сталося.
— Ми­ну­ло чо­ти­ри ро­ки з дня Іло­вай­ської тра­ге­дії, ми і до­сі не по­чу­ли пріз­вищ тих, з чиєї ви­ни во­на ста­ла мож­ли­вою. Як лю­ди­ну, кот­ра без­по­се­ред­ньо при­чет­на до її роз­слі­ду­ван­ня, не мо­жу не за­пи­та­ти: на якій ста­дії роз­слі­ду­ван­ня?
— Воно продовжується. Найголовніша причина цієї трагедії — вторгнення російських військ чисельністю близько 15 тисяч осіб на територію суверенної Української держави. Без них ніякого котла не було б. Однозначно.
— У про­ва­джен­ні вій­сь­ко­вої про­ку­ра­ту­ри пе­ре­бу­ва­ють ба­га­то ре­зо­нанс­них справ. На­при­клад, убив­ство офі­це­рів СБУ та Го­лов­но­го роз­ві­ду­валь­но­го управ­лін­ня пол­ков­ни­ків Олек­сан­дра Ха­ра­бе­рю­ша, Мак­си­ма Ша­по­ва­ла, спра­ва про дер­жав­ну зра­ду На­дії Сав­чен­ко.
— Щодо Хараберюша, то його вбивця затримана у тому ж 2017 році і засуджена, стосовно Шаповала можу багато чого цікавого розповісти, але зі зрозумілих причин не буду цього робити. Ну а обвинувальний акт щодо Савченко і Рубана скоро буде спрямований до суду згідно з тими статтями, які їм інкримінують.
— Але ба­га­то хто не ві­рить, що Сав­чен­ко дійс­но пла­ну­ва­ла дер­жав­ний пе­ре­во­рот...
— Справу Савченко і Рубана розслідувала СБУ, а ми, військові прокурори, здійснюємо процесуальне керівництво. Не буду вдаватись у подробиці і зайве витрачати свій і Ваш час на спростування різних нісенітниць, які лунають із вуст окремих політиків і так званих експертів стосовно перспективи цієї справи.
Скажу ось що: доказова база щодо цих «героїв» зібрана належним чином і вони знайомляться з цією справою.
— Роз­ка­жіть, будь лас­ка, яким чи­ном Ви діз­на­ли­ся про іно­зем­ців, що во­юють на бо­ці те­ро­рис­тич­них уг­ру­по­вань? Маю на ува­зі тих най­ман­ців, пріз­ви­ща яких Ви пе­ре­да­ли до Між­на­род­но­го кри­мі­наль­но­го су­ду?
— Ви, мабуть, пам’ятаєте телесюжет, головним героєм якого був громадянин Бразилії Лусварги — професійний найманець, що воював на боці так званої ДНР і який, врешті-решт, опинився там, де йому і місце, — у слідчому ізоляторі СБУ.
Так ось, нам відомі близько 300 прізвищ таких, як Лусварги. Більшість із них є вихідцями з європейських країн і згідно з їхнім законодавством повинні бути притягнуті до відповідальності.
Чи так воно і буде — важко сказати. Утім, особисто я сподіваюся, що хоча б частина з них усе ж опиниться в буцегарнях.
Яким чином ми їх вирахували? Хіба це так важливо? Головне, що вирахували і зробили це законним шляхом.
— Пе­ре­йде­мо до більш мир­них проб­лем. Ви на­по­ля­га­єте на не­об­хід­но­сті ство­рен­ня Дер­жав­но­го бю­ро вій­сь­ко­вої юс­ти­ції. Але пра­во­охо­рон­них струк­тур у нас і так більш ніж до­стат­ньо...
— Так, правоохоронних органів у нас вистачає. Але структура, про яку Ви кажете, нам потрібна в першу чергу. Зауважу, що люди в погонах досить скептично ставляться до розслідування воєнних злочинів представниками Державного бюро розслідувань.
— Чо­му?
— Тому, що військова служба — це особлива служба, а вчинені злочини мають багато нюансів, в яких важко розібратися цивільним правоохоронцям.
Можу навести масу прикладів, коли наші суди виносили, м’яко кажучи, не зовсім правильні з точки зору військової юриспруденції вироки.
— Хто, на Ваш по­гляд, у ра­зі під­трим­ки ва­ших про­по­зи­цій на за­ко­но­дав­чо­му рів­ні міг би увій­ти до ДБВЮ?
— Люди, які мають відповідну теоретичну підготовку, а також досвід розслідування військових злочинів, тобто добре обізнані з тонкощами проходження армійської служби.
Наприклад, колишні слідчі військової прокуратури, офіцери Військової служби правопорядку, які не брали прямої участі в бойових діях на Донбасі.
А також військові інспектори та офіцери з особливих доручень, що опікуватимуться питаннями дотримання правових і соціальних гарантій усіх військовослужбовців.
До речі, Російська Федерація документує нібито злочини української сторони на Донбасі і посилає до міжнародних інституцій величезну кількість позовів.
Якщо ми не створимо правильної військової юстиції, яка дасть оцінку всім діям військових, це за нас зроблять наші вороги.
— Очіль­ни­ка Бю­ро теж оби­ра­ти­муть, як і ке­рів­ни­ків ін­ших пра­во­охо­рон­них ор­га­нів, на­при­клад САП, НА­БУ?
— У даному випадку, зважаючи на специфіку роботи цієї структури, демократія недоречна: проти нас ведеться війна. У законопроекті, який перебуває у парламенті, зазначено, що призначати буде Президент України — Верховний головнокомандувач Збройних Сил за погодженням із Верховною Радою.
— А яки­ми спра­ва­ми за­йма­ти­меть­ся но­во­ство­ре­на струк­ту­ра? Не дуб­лю­ва­ти­ме ті са­мі зав­дан­ня, які ви­ко­ну­ють Го­лов­на вій­сь­ко­ва про­ку­ра­ту­ра, Вій­сь­ко­ва служ­ба пра­во­по­ряд­ку?
— Аж ніяк. До повноважень Державного бюро військової юстиції, якщо воно буде створено, має відійти розслідування воєнних злочинів та пов’язаних із ними інших злочинів, кримінальних правопорушень, учинених проти військовослужбовців, а також у районі бойових дій.
Крім того, розслідування окремих злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, здійснення контролю за додержанням законодавства в діяльності військових формувань.
Представництво інтересів військових у судах як третьої особи, представництво і захист у судах прав та інтересів військовослужбовців, які залучені до участі у веденні бойових дій і не мають змоги звернутися за наданням правничої допомоги.
— Ук­ра­їн­ське вій­сько в райо­ні ООС не­се втра­ти, які жод­ним чи­ном не по­в’яза­ні з бо­йо­ви­ми ді­ями. Чи не мог­ли б Ви опри­люд­ни­ти від­по­від­ну ста­тис­ти­ку, на­зва­ти ос­нов­ні при­чи­ни, що при­зво­дять до цьо­го?
— Однією з основних причин небойових втрат серед військовослужбовців є зловживання ними алкогольними напоями. З початку бойових дій на сході країни військові прокурори надіслали до суду понад 20 тисяч адміністративних протоколів про розпивання військовиками спиртних напоїв.
А також більш як 400 кримінальних проваджень за фактами вчинення військовими злочинів у стані алкогольного сп’яніння.
— Які зло­чи­ни є най­по­ши­ре­ні­ши­ми?
— Це, зокрема, самовільні залишення військової служби, дезертирство, заволодіння військовим майном, непокора командирам і начальникам, недбале ставлення до військової служби, втрата військового майна, порушення правил поводження зі зброєю, ухилення від військової служби, перевищення службових повноважень та інші.
— Во­се­ни ми­ну­ло­го ро­ку Ви опри­люд­ни­ли ста­тис­ти­ку так зва­них не­бо­йо­вих втрат — кіль­кість вій­сь­ко­ви­ків, смерть, ка­ліц­тва і трав­му­ван­ня яких не по­в’яза­ні з бо­йо­ви­ми ді­ями. Ос­кіль­ки ця те­ма є над­то бо­лю­чою для су­спіль­ства, чи не мо­же­те Ви ще раз по­вер­ну­ти­ся до неї і чіт­ко на­зва­ти чис­ло за­гиб­лих, по­ра­не­них.
— Починаючи з 2014-го станом на 1 вересня 2018 року лише на Донбасі не під час бойових дій загинув 1061 військовий. Санітарні втрати, які не пов’язані з веденням бойових дій, становлять 3026 осіб.
Загалом по Україні ці цифри набагато більше: безповоротні втрати — 2751 особа, санітарні — 9042. І це не наша статистика, це лише узагальнення даних, які нам надають усі військові формування.
— Які ж чин­ни­ки, Ана­то­лію Ва­си­льо­ви­чу, при­зве­ли до цієї мо­то­ро­шної ста­тис­ти­ки?
— Насамперед порушення бійцями і командирами військової дисципліни, правил поводження зі зброєю та боєприпасами, зловживання алкоголем, наркотичними засобами, дорожньо-транспортні пригоди, захворювання, з якими людей мобілізували до війська. Таких, до речі, понад 400 осіб.
— Але ж пе­ред тим як одяг­ти ар­мій­ські од­но­строї, всі гро­ма­дя­ни про­хо­дять вій­сь­ко­во-ме­дич­ні ко­мі­сії...
— Далеко не всіх фахівців, які входять до їх складу і визначають придатність людей до військової служби, можна назвати справжніми професіоналами.
А ще є багато випадків, коли замість фізично здорових і придатних до служби чоловіків мобілізовували хворих.
— Се­ред не­бо­йо­вих втрат ле­во­ву част­ку ста­но­влять са­мо­губ­ства. На­кла­да­ють на се­бе ру­ки і піс­ля де­мо­бі­лі­за­ції...
— На жаль, це так: лише за даними Єдиного реєстру досудових розслідувань, станом на 1 квітня 2018 року більш як 500 ветеранів АТО пішли з життя за власним бажанням.
— Що спо­ну­кає лю­дей іти на цей крок?
— На сьогодні більш як 500 тисяч українських громадян пройшли війну. А світова статистика говорить, що до 80% із тих, хто побував під обстрілами, бачили, як гинуть їхні товариші, мають ті чи інші ознаки посттравматичного синдрому.
Проявляється він у кожного по-різному: у жорстокому ставленні до рідних і близьких, зневажливому ставленні до суспільства, в несприйнятті мирного життя.
Таким людям, тобто ветеранам, потрібна психологічна реабілітація. Але з різних причин не всі її отримують, хоча треба визнати, що держава робить певні кроки для вирішення цієї проблеми.
— Не мо­жу не по­ру­ши­ти і та­ку те­му, як кра­діж­ки в райо­ні ООС зброї та боє­при­па­сів, які роз­пов­заю­ть­ся краї­ною...
— Протягом останніх чотирьох років бойових дій на Донбасі зареєстровано понад 40 тисяч проваджень, пов’язаних із незаконним обігом зброї. Чітко сказати, що вся вона привезена зі сходу, не можу. Але разом із тим не стверджуватиму, що таких фактів немає.
Не могли ж 40 тисяч автоматів, пістолетів, патронів, гранат залишитись із часів Другої світової війни, але ці 40 тисяч виявили правоохоронці.
Зазвичай статистика відображає лише 10% зброї, що «гуляє» у державі. Отже, виходить, що на руках українців близько 400 тисяч незаконних стволів. І на моє переконання, абсолютна більшість її пов’язана з районом бойових дій.
— Дя­кую, Ана­то­лію Ва­си­льо­ви­чу, за ці­ка­ву, зміс­тов­ну роз­мо­ву, яка, впев­не­ний, за­ці­ка­вить ба­га­тьох на­ших чи­та­чів.

Ін­тер­в’ю про­вів Сер­гій ЗЯТЬ­ЄВ
Фото надано автором