Не говорячи вже про закордонну подорож. Та й перманентне подорожчання проїзду у міському громадському транспорті змушує багато родин заощаджувати вміст схудлих гаманців хоча б під час шкільних канікул. Тож більшість дітей на канікулах, що розтяглися в часі, просто нудьгували...
* * *
Проте далеко не всі полтавські школярі на канікулах марно гаяли час. Чимало з них використовували кожну вільну хвилину для того, щоб зайнятися улюбленою справою. Іноді навіть незвичною для сучасної юні, як декому може здатися, наприклад радіосправою. У вік суцільної комп’ютеризації та доступності найсучасніших мобільних телефонів, захоплення допотопним радіозв’язком дехто вважає не тільки розвагою позавчорашнього дня, але й взагалі архаїчною справою.
Справді, чи варто просиджувати годинами у навушниках біля радіостанції задля того, щоб в ефірному хаосі таки почути голос далекого кореспондента, якщо справно працює той же безвідмовний Скайп? Але чимало полтавських радіоаматорів-учнів під час канікул поспішали саме до колективних радіостанцій, де під керівництвом досвідчених радистів-наставників приєднувалися до світової спільноти поціновувачів радіозв’язку. І не лише просто гуляли ефіром, а брали участь у престижних змаганнях з радіоспорту. Так, тільки у січні в Полтаві юні радіоаматори взяли участь у двох престижних змаганнях радіолюбителів.
Школярі — члени молодіжного сектора радіоклубу «Сателіт» (позивний UT2HZT) 17 січня демонстрували свою майстерність у міжнародних молодіжних змаганнях з радіозв’язку на коротких хвилях CQ UT Contest (The International United Teenager Contest), котрі проводяться з 1993 року. Їхній девіз «Участь важливіша за перемогу, дружба дорожча за призи» наочно демонструє принципи міжнародних змагань юних радіоаматорів.
А кількома днями раніше у Полтаві провели міські змагання юних радіоаматорів з радіозв’язку «Зірочка ефіру-2016». Їхні учасники — представники дитячих колективних радіостанцій та радіогуртків використовували на практиці свої навички роботи в радіомережах, виходили на зв’язок в ефірі зі своїми старшими колегами та однолітками.
Попри те що радіогуртки відвідують не дуже багато юних полтавців, їхні керівники зазначають, що кількість хлопців та дівчат, котрі виявляють бажання приєднатися до спільноти радіолюбителів, потроху зростає. А комп’ютери та мобільні телефони так і не склали серйозної конкуренції аматорським радіостанціям.
Хоча, слід визнати, ще кілька років тому захоплення полтавців радіозв’язком було значно більшим. Напевно, технічний прогрес та сучасні реалії таки даються взнаки.
«Ще кілька років тому в Полтаві функціонували сім колективних радіостанцій, — розповів кореспонденту «ДУ» керівник радіоклубу «Сателіт» В’ячеслав Бережнюк. — А радіоаматорська справа була дуже популярна. І не в останню чергу через те, що в місті існувало Вище військове училище зв’язку. Але згодом голоси колективних радіостанцій, зокрема в деяких вищих навчальних закладах, з різних причин замовкли. І сьогодні в Полтаві практичний радіообмін ведуть усього три аматорські колективні радіостанції...»
В. Бережнюк — підполковник у відставці. Після закінчення служби в Збройних Силах України повернувся до Полтави, де свого часу закінчив військове училище зв’язку. Чверть століття офіцер присвятив службі в частинах зв’язку і, як кажуть, назавжди породнився з ефіром. Тому без вагань пристав на пропозицію очолити радіоклуб, щоб учити школярів цікавій справі.
«Ми прагнемо не тільки зберегти, але й підвищити інтерес молоді до технічних видів спорту. Радіосправа — дуже цікаве і пізнавальне захоплення, котре дедалі набуває все більшої популярності у полтавських школярів. Причому як серед хлопців, так і серед дівчат, — констатує керівник радіоклубу. — Підлітки дедалі частіше втрачають інтерес до комп’ютерів, планшетів та мобільних телефонів тощо, бо користування ними — механічний процес, доступний кожному.
А от уміння скласти власними руками радіоприймач та опанувати роботу в живому ефірі приваблює учнів. Принаймні тих, хто прагне зрозуміти фізичні процеси, які відбуваються в радіосхемах, і відчуває справжнє задоволення від того, що їм удалося самотужки скласти прилад, який з’єднує їх із радіоаматорами не тільки в Україні, але й в інших далеких країнах світу...»
Участь у престижних міжнародних змаганнях радіоаматорів — вершина майстерності для відвідувачів радіогуртків. Але шлях до того моменту, коли їхні персональні позивні почують в ефірі тисячі радіолюбителів усього світу, дуже непростий. І вимагає як технічних знань, так і неабиякого терпіння. На цьому тернистому шляху допомагають їхні наставники, котрі заохочують підлітків до заняття радіосправою.
Так, розповідає В. Бережнюк, його підопічні не лише в стінах радіоклубу долають важкий шлях до майстерності. Він намагається зацікавити юних радистів нетрадиційними методами навчання радіосправі.
Приміром, у «Сателіті» практикують так звані радіоекскурсії. Це — виходи керівника радіоклубу зі своїми вихованцями на природу. Юні радисти беруть із собою переносні радіостанції, антени і на заздалегідь обраному місці край Полтави розгортають радіостанції і встановлюють зв’язок з іншими радіолюбителями.
«Маршрути для радіоекскурсій ми обираємо так, щоб можна було не тільки встановити надійний радіозв’язок, але й виховувати членів нашого клубу, — ділиться В. Бережнюк. — Наприклад, ми працювали з майданчика біля місцевої святині Свято-Преображенського монастиря, історичного заповідника «Поле Полтавської битви», парку «Перемога» тощо.
Перш ніж розгорнути пересувні радіостанції, ми знайомимося з історичним минулим місць, куди вийшли на екскурсію, згадуємо видатних полтавців, причетних до творення історії нашого міста тощо. Хлопцям це дуже подобається. Гарний настрій формує як стійкий радіозв’язок, установлений у польових умовах, так і приготування шашликів на природі, відпочинок на свіжому повітрі...»
За словами В. Бережнюка, інтерес школярів до радіосправи викликаний і тим, що заняття в радіоклубі організовані так, щоб юні радисти не обмежувалися радіосправою. Робота в ефірі неможлива, скажімо, без базового знання англійської мови, бо радіообмін у мережах ведуть саме цією мовою міжнародного спілкування.
Хлопці дуже відповідально ставляться до розширення своїх знань англійської і вже не обмежуються рівнем шкільної програми. Крім того, школярів цікавлять фізичні процеси, які відбуваються в радіосхемах. А пізнати це без знання фізики неможливо, тож багато хто з радистів поглиблено вивчає фізику і радіотехніку. Захоплення молоді радіосправою викликає в них підвищений інтерес і до географії.
«Учасники нашого радіоклубу установили радіозв’язок із радистами із десятків країн, про що вони отримують підтвердження спеціальними листівками, — розповідає далі керівник радіоклубу. — Я завжди намагаюся використати кожен установлений контакт для поглиблення географічних знань радистами. Так, якщо радист установив контакт з кореспондентом із Сербії, то ми обов’язково намагаємося дізнатися більше про цю країну, її народ, традиції та звичаї тощо...»
Тож, переконаний В. Бережнюк, усі ці заходи в комплексі дають можливість зацікавити школярів в опануванні радіосправи та розширенні їхнього кругозору.
Погоджується зі своїм колегою й інший полтавський ентузіаст залучення школярів до заняття радіотехнікою. Полковник у відставці В’ячеслав Єрмачков уже кілька років поспіль на громадських засадах керує Музеєм військ зв’язку ЗС України, який військові зв’язківці 179-го навчально-тренувального центру військ зв’язку облаштували на території своєї військової частини в Полтаві.
«Музею цього року виповнюється сім років. Він — єдиний у ЗС України, системі військ зв’язку. Музей практично щодня відвідують полтавські школярі, яких учителі приводять до нас на екскурсії. А в продовження теми ролі зв’язку для Збройних Сил та використання техніки зв’язку, яку вони оглядають в музеї, ми заснували дитячу любительську радіостанцію.
Там діти не лише можуть подивитися техніку, але й самі навчитися користуватися засобами зв’язку. Причому для занять ми використовуємо апаратуру, зроблену власноруч, — поділився з журналістом В. Єрмачков. — Тобто ми намагаємося зацікавити хлопців і дівчат не лише вмінням налагодження радіозв’язку, але й конструюванням радіоапаратури. Вчимо їх складати радіоапаратуру і працювати в ефірі. Система любительського зв’язку дозволяє хлопцям отримати навички роботи в ефірі навіть у складних умовах...»
Нашу розмову з керівником дитячої любительської радіостанції В. Єрмачковим перервав черговий КПП центру, який доповів, що прибула ще одна група полтавських школярів на екскурсію. Попри канікули хлопці та дівчата — учні 6-го класу однієї з міських шкіл разом зі своїм класним керівником вирішили завітати у гості до зв’язківців.
В. Єрмачков радо зустрів школярів і взяв на себе роль гіда. Дітей провели територією навчального центру, вони побували в аудиторіях, де в той час проходили заняття з військовими зв’язківцями, ознайомилися з апаратурою зв’язку, яку використовують зараз в армії, відвідали казарми, де проживають зв’язківці, тощо. Потім завітали до Музею військ зв’язку та оглянули приміщення любительської радіостанції. Схоже, побачене справило неабияке враження на школярів.
В. Єрмачков розповів кореспонденту «ДУ», що керівництво центру приділяє велику увагу військово-патріотичній роботі з молоддю. Як правило, після подібних екскурсій дехто зі школярів виявляє інтерес до занять радіотехнікою і стає вихованцем дитячої любительської радіостанції, де хлопці і дівчата поступово долають сходинки, які ведуть їх до навичок справжніх асів радіоефіру. Керівництво радіостанції всіляко сприяє цьому.
Приміром, регулярно організовуючи в Полтаві такі міські змагання радіолюбителів, як «Зірочка ефіру-2016», що пройшли в обласному центрі 12 січня. В них взяли участь майже два десятки юних полтавських радіолюбителів трьох дитячих колективних радіостанцій Полтави. П’ять команд радіоаматорів змагалися за призи Музею військ зв’язку. Цікаво, що в той же день в Ужгороді так само проходили міські змагання юних радіоаматорів, з якими полтавські радіолюбителі обмінялися вітаннями.
«Ми прагнемо зацікавити молодь радіозв’язком, — говорить В. Єрмачков. — І хоча працюємо з дітьми на громадських засадах та за рахунок власного часу, про це не шкодуємо. Адже результат того вартий: з року в рік не лише поповнюються лави тих, хто хоче випробувати себе в радіоефірі, але й тих, котрі після кількох років занять радіосправою обирають для себе професію зв’язківця. Як цивільного, так і військового...»
* * *
Співрозмовники кореспондента газети не приховували того, що молодь нині не досить активно цікавиться технічними видами спорту, зокрема радіосправою. Причин для цього кілька, у тому числі суцільна комп’ютеризація нашого життя. Це розхолоджує молодих та не стимулює їх до прагнення самим докопатися до суті фізичних процесів, які відбуваються в комп’ютерах та техніці мобільного зв’язку.
Але, підкреслюють і В. Єрмачков, і В. Бережнюк, останнім часом тенденція почала змінюватися. Юнь стала цікавиться радіосправою. Варто тільки підтримати це прагнення та стимулювати хлопців та дівчат до занять у любительських радіоклубах.
Цікавою здається думка з цього приводу і самих юних радіолюбителів, котрі свій вільний час присвячують цікавій справі. У перерві між радіосеансами кореспонденту «ДУ» своє ставлення до занять радіосправою висловили двоє полтавських дев’ятикласників — Павло Мойся та Максим Нєвєдров, котрі займаються в радіоклубі «Сателіт».
За словами хлопців, радіосправа — дуже пізнавальне заняття. Робота в ефірі не лише дає змогу знаходити нових друзів — радіолюбителів з інших країн, але й удосконалювати та розширювати свої знання з фізики, іноземних мов, географії тощо. Приваблює дев’ятикласників і можливість навчитися власноруч складати радіосхеми, опанувати принципи радіозв’язку.
Комп’ютер, стверджують хлопці, їх уже не захоплює, як раніше, бо радіосправа відрізняється тим, що вони самі все налаштовують, установлюють радіозв’язок, слухають ефір тощо. Тож останнім часом вони віддають перевагу спілкуванню з друзями не за допомогою Скайпа, а в радіоефірі.
Павло і Максим не виключають, що в подальшому пов’яжуть своє життя з радіо, адже за час занять у радіоклубі не тільки набули необхідних знань і навичок, але й прикипіли до радіосправи душею. І допомагають їм у цьому їхні дорослі наставники.
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ, м. Полтава