Дістатися до вокзалу можна хіба що верткими маршрутками або легковими таксі, котрі дивом ще можуть проїхати вузьким коридором, що його залишили вуличні торговці, котрі розкладають свій товар уже просто на проїжджій частині.
Стихійний ринок на привокзальній площі, куди першими ранніми приміськими поїздами з’їжджаються з навколишніх сіл сотні селян зі своїм товаром, складає відчутну конкуренцію офіційному центральному міському ринку.
При в’їзді на привокзальну площу в стихійні дні навіть виставляють наряд ДАІ. Присутність її працівників там аж зовсім не зайва, бо ще за кілька сотень метрів до привокзальної площі на дорозі в щільну колону вишукуються десятки іномарок і різних бусиків. Ними на торжище приїжджають як самі полтавці, котрі зранку хочуть дещо дешевше, ніж на центральному ринку, скупитися, так і перекупники, котрі оптом забирають у селян товар. Авто безперервно під’їжджають та від’їжджають, їхні водії та пасажири виходять на проїжджу частину дороги, наражаючись на небезпеку.
Стихійне торжище своїм невпорядкованим виглядом повертає полтавців у вже призабуті 90-ті роки минулого століття. Коли в державі скрізь панували безправ’я і беззаконня, ознакою чого був повний «бєзпрєдєл» та задовгі черги за найнеобхіднішим. Зараз на привокзальній площі Полтави майже так само. У вихідні дні її потрійним кільцем оточують стихійні торговці, розкладаючи свій товар просто на землі або на пильному асфальті. Торгують буквально всім — від огірків, молока, м’яса, яєць тощо до живих курей, каченят, кроликів, цесарок.
У самому парку Слави, колись турботливо доглянутому, а нині занедбаному і відданому владою на поталу місцевим безхатченкам, ви так само не побачите вільного клаптика землі, який би не зайняли торговці. Тут товар дещо інший — старі книги, таке-сяке хатнє причандалля, заяложені від часу дитячі іграшки, секонд-хендівське взуття, одяг, хутро кроликів, старі платівки тощо.
Під пекучим сонцем продукти, які обсіли мухи, буквально в’яляться. А грайливий вітерець, здіймаючи куряву з пильного асфальту, турботливо вкриває цей товар пилом. І якщо з якістю овочів та фруктів за таких умов їхнього продажу ще можна миритися, то до свіжості молока, яке продають нашвидкуруч у помитих сирою водою пластикових пляшках, м’яса, яєць, сира, масла, пиріжків із м’ясним начинням тощо, витриманих кілька годин під майже 40-градусною спекою, виникають запитання. Торговці, позичивши в сірка очі, запевняють покупців, стверджуючи, що товар «сьогоднішній».
Торговці, як правило, жителі приміських сіл — поступливі, бо поспішають хутко розпродати привезене і встигнути найближчим поїздом повернутися додому, тож і не правлять захмарних цін на продукти, як на центральному міському ринку. А ті, хто вже скупився (а це переважно полтавські пенсіонери, котрі у вихідні дні зранку поспішають на стихійне торжище, щоб виторгувати якусь копійку), ідуть на найближчу зупинку громадського транспорту.
Ставлення городян до стихійного торжища біля залізничного вокзалу неоднозначне. Частина полтавців, переважно пенсійного віку, схвально відгукується про ринок. Мовляв, поки влада його не контролює, ціни там помітно нижчі, ніж на центральному ринку, тож пенсіонери мають можливість заощадити.
Інші відверто обурюються ситуацією, яка склалася на привокзальній площі. Мовляв, неконтрольований стихійний ринок не лише потенційний розплідник антисанітарії, але й ганьба для міста, яке претендує на звання духовної столиці України.
Як противники, так і прибічники погоджуються в одному: антисанітарія, яка є постійною супутницею вуличної торгівлі, рано чи пізно призведе до біди. І висловлюють невдоволення тим, що міська влада не контролює ситуації і не ворухне пальцем, аби покласти край вуличній торгівлі...
Амністія для бездоглядного дитя
Вулична торгівля — не винахід полтавців. Торгівля із землі здавна прижилася практично в кожному населеному пункті України. І здається, що час справді над нею не має влади. Як, до речі, не має контролю над цим потворним і небезпечним явищем і місцеве керівництво. Правда, раз у раз керманичі разом із міліцією роблять чергову спробу розігнати вуличних торговців з їхніх насиджених місць. Однак ті знову повертаються туди, звідки їх вигнали.
Іноді правоохоронці навіть складають адміністративні протоколи на стихійників, ще рідше — конфіскують їхній товар. Але якщо зважити на результат, робиться це скоріш про людське око, ніж для того, щоб дійсно навести лад на міських вулицях та убезпечити полтавців від несподіванок, які завжди супроводжують стихійну торгівлю.
Схоже, влада розуміє власну безпорадність і тому навіть дозволяє собі принизливо загравати з вуличними торговцями. Приміром, у Кременчуці перший заступник міського голови Віктор Калашник днями напівжартома оголосив амністію для вуличних торговців з нагоди професійного свята — Дня працівників торгівлі.
«Цими вихідними не ганяйте їх, — наказав міліціонерам перший заступник міського голови. — У них амністія до понеділка. Це ж їхнє свято...»
До речі, стверджують тамтешні журналісти, майже 50% кременчужан можуть вважати себе причетними до Дня працівників торгівлі, адже майже кожен другий житель наддніпрянського міста займається вуличною торгівлею.
В. Калашник також наголосив, що побороти таке ганебне явище, як стихійна торгівля, на жаль, не вдається майже по всій Україні. Причиною цьому є не відсутність відповідного бажання, а недосконала законодавча база у сфері торговельної діяльності. У Кременчуці, як і в Полтаві, на стихійних ринках торгують переважно перекупники, які не тільки не дотримуються елементарних санітарних правил, але й створюють незручності для тих мешканців, які живуть поруч із місцем торгівлі.
Самі стихійні торговці виправдовуються тим, що вимушені торгувати на вулицях, бо влада не може створити всім охочим необхідних умов для цивілізованої торгівлі. А якщо і надасть можливість торгувати на узаконених ринках, то за так зване містове — ринковий збір та плюс за аналізи ветеринарної лабораторії доведеться заплатити стільки, що бабусі із села вже не має сенсу добиратися до міста з 3–5 літрами молока та відерцем огірків, які вона хотіла б продати.
До того ж, нарікають вуличні торговці, ринки обласного центру, як і інших міст області, окупували перекупники. Простому фермеру або селянину, які могли б там продавати в нормальних умовах власноруч вирощену городину або м’ясну продукцію, місця там не знаходиться. Тож доводиться поповнювати лави торговців на стихійних торжищах.
І все ж чому владі роками не вдається викорінити вуличну торгівлю? Однією з головних причин називають відсутність єдності всіх гілок місцевої влади: у міськраді кивають на міліцію, яка начебто і повинна підтримувати порядок на вулицях, прості міліціонери, у свою чергу, — на колег із лінійного відділу міліції, які пильнують за правопорядком, зокрема на залізничному вокзалі. Осторонь проблеми стоять працівники СЕС, котрі заявляють, що взагалі неправомочні розганяти вуличних торговців...
Помічник начальника лінійного відділу міліції на залізничній станції Полтава, де на повну силу вирує напевне найбільше стихійне торжище на Полтавщині, майор міліції Наталія Сайкіна розповіла кореспонденту «ДУ», що до чергового лінійного відділу надходить багато скарг на вуличних торговців біля залізничного вокзалу:
«Я сама там чергувала роки три тому, коли до лінійного відділу міліції надходило чимало звернень від полтавців на безлад у дні роботи стихійного ринку. Там справді немає порядку. Через велике скупчення людей траплялися ДТП за участю громадського транспорту, на початку 2015 року сталися кримінальні розборки між торговцями зі стрільбою. Тоді було поранено двох чоловіків...
Проблема є, але лінійний відділ міліції її не вирішить, адже площа біля залізничного вокзалу — не наша зона відповідальності. Порядок там мають підтримувати правоохоронці Ленінського РВ міліції...»
Прокоментував «ДУ» ситуацію зі стихійною торгівлею біля залізничного вокзалу і полтавський міський голова Олександр Мамай:
«Я знайомий із ситуацією в районі площі Слави. Проблема зі стихійною торгівлею там дуже серйозна. До речі, стихійний ринок там існує давно. Принаймні, за свої 47 років життя я завжди чув про нього. Міська рада не може самостійно, без підтримки правоохоронних органів, вплинути на ситуацію. Ми можемо лише скерувати припис до обласного УМВС. Або, як мінімум, до міського управління міліції. Щоб припинити там торгівлю, необхідно вжити доволі жорстоких і послідовних заходів правоохоронцями...
У свою чергу, зазначу, що ситуацію можна виправити, якщо узаконити там торгівлю. Парк Слави, яким сьогодні практично ніхто з полтавців не користується для відпочинку, необхідно розчистити, встановити там торговельні ряди, обладнати вхід і збирати ринковий збір із тих, хто захоче там торгувати. Іншого виходу я не бачу. Це завдання якщо не для нинішньої полтавської влади, то вже для наступної, яка прийде після чергових виборів...»
Схоже, не бачить іншого виходу, ніж де-факто визнати стихійний ринок на площі Слави та впорядкувати там торгівлю, і начальник управління громадської безпеки УМВС України в Полтавській області Володимир Козленко:
«У Полтаві нині проблема — стихійні ринки. Звичайно, через них звужуються проходи, ускладнюється проїзд спеціального транспорту — пожежних, міліції, швидкої допомоги. Торік у Полтаві, приміром, трапився випадок на вулиці Новий базар, де через машини вуличних торговців не міг під’їхати до магазину, який горів, пожежний автомобіль... Що стосується ринку біля вокзалу «Полтава-Південна», то тут так само є проблема. Ті, хто там торгує, заважають руху транспорту великою транспортною розв’язкою, яка там є. Тролейбуси там не можуть перевозити городян...»
В. Козленко, у свою чергу, планує звернутися до міського керівництва з пропозицією впорядкувати вуличну торгівлю, для чого облаштувати місце для узаконеного ринку. Отже, як кажуть у народі, вулична торгівля в нас — нібито мале дитя: у семи няньок, але без догляду...
Індульгенція від прем’єра
За великим рахунком, ситуація з безконтрольним поширенням вуличної торгівлі та зміцнення її позицій у Полтаві мало кого здивує. Навіть туристів та гостей, котрі приїжджають з усієї України до міста на Ворсклі. У їхніх містах ситуація з вуличною торгівлею не набагато краща, адже торгівля із землі стала своєрідною візитівкою практично кожного українського міста. І в кожному місті влада вигадує свої рецепти щодо її приборкання або бодай щоб не допустити подальшого поширення, що може спровокувати захворювання городян через уживання продуктів сумнівної якості, придбаних у вуличних торговців.
Правда, помітних результатів цієї боротьби поки не видно. Вулична торгівля скрізь успішно витримує всі наскоки влади і знову відроджується.
Певним чином вуличні торговці підбадьорилися після недавньої нашумілої заяви глави українського уряду Арсенія Яценюка, який заявив, що патрульна поліція не повинна боротися з вуличними торговцями:
«Це не функція патрульної поліції. Не для цього ми тренували цих молодих людей, щоб за бабусею із сигаретами ходити... Патрульна поліція має виконувати ключову функцію — захист і безпеку громадян країни. А якщо мер міста хоче займатися питанням стихійної торгівлі — на це його обирали, нехай відповідні установи з благоустрою цими питаннями займаються», — зазначив А. Яценюк.
Індульгенція від глави уряду вуличним торговцям дуже обурила тих представників місцевої влади, котрі таки налаштовані покласти край у своїх містах стихійній торгівлі. Наприклад, міський голова Києва Віталій Кличко переконаний, що поліцейські, які приходять на зміну міліції, й надалі мають займатися боротьбою з нелегальною стихійною торгівлею.
«Мене дивують заяви прем’єр-міністра, що, мовляв, нехай стихійною торгівлею займаються мер і благоустрій. Тут ідеться про забезпечення громадського порядку і безпеку киян, бо боротьба з незаконною торгівлею сьогодні — це й боротьба з криміналом. Коли палять евакуатори, привозять тітушок, щоб блокували демонтаж МАФів, відкрито погрожують комунальникам. То до чого тоді закликає прем’єр? Щоб мер і комунальники сам на сам билися з бандитами? Чи щоб на вулицях столиці залишалася стихійна й незаконна торгівля, яка заважає киянам і не платить податків до бюджету?» — цитують В. Кличка ЗМІ.
Сьогодні влада на місцях намагається винайти надійні способи приборкання вуличної торгівлі. У хід іде все — від демонстрації жорстоких адміністративних заходів до формування громадської думки щодо неприпустимості подальшого існування стихійної торгівлі.
Скажімо, департамент промисловості та розвитку підприємництва КМДА закликає киян разом боротися зі стихійною торгівлею. Для цього у соціальній мережі Facebook створена сторінка «Стоп Стихійка», яка має на меті об’єднати зусилля влади і жителів столиці у боротьбі з цим ганебним явищем. У Сумах на боротьбу зі стихійною торгівлею спільно виходять працівники інспекції з благоустрою, управління підприємництва та споживчого ринку, правоохоронці, фахівці сектора охорони праці та теруправління Держгірпромнагляду в Сумській області тощо.
Заходи, які вживає місцева влада українських міст і селищ, аби припинити вуличну торгівлю, можна ще довго перелічувати. Принципово вони не вирізняються ані новизною, ані результатом. Сьогодні все частіше можна чути тезу про те, що стихійну торгівлю — наче стихійне лихо — не можна перемогти. Багатолітній і малорезультативний досвід боротьби з вуличними торговцями це доводить.
Більш того, вулична торгівля на рівних з історичними пам’ятками стає візитівкою все нових і нових населених пунктів України у міру впевненої ходи економічної кризи, безробіття і, як наслідок, зубожіння українців. Аби вижити, вони вимушені продавати все, за що можна вторгувати якусь копійчину. Місце продажу довго не шукають: нехитрий товар, щоб не морочитися з адміністрацією ринків, розкладають часто поруч зі своїм домом.
Тож невипадково більшість українців бачать корені вуличної торгівлі в економічній площині. Вона — постійна супутниця низького рівня життя та культури. Тож лише самими розмовами про небезпеку стихійної торгівлі та її дикунство наших торговців з вулиць не виженеш.
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ, м. Полтава
