«Наземний старт»
продовжує діяти: 11-й пуск
Головним розробником цієї ракети-носія й загалом космічного ракетного комплексу «Зеніт» є конструкторське бюро «Південне» імені М. К. Янгеля, що у Дніпрі (колишньому Дніпропетровську). А виготовлено «Зеніт-3SLБФ» у тому ж українському місті на виробничому об’єднанні «Південний машинобудівний завод» імені О. М. Макарова в кооперації з іншими підприємствами.
Пуск ракети-носія відбувся 26 грудня 2017 року о 21-й годині за київським часом (на Байконурі за тамтешнім місцевим часом була вже ніч на 27 грудня). До речі, всім причетним до цього пуску довелося дещо похвилюватися: вже після того, як нормально відпрацювали всі ступені ракети-носія й відокремився супутник АngoSat, перервався зв’язок із цим космічним апаратом.
Це сталося через те, що розрядилися бортові акумулятори супутника. Але, як потім з’ясувалося, панелі сонячних батарей усе ж устигли розкритися й згодом від них відбулася підзарядка бортових джерел живлення електроенергією, після чого зв’язок із космічним апаратом відновився, що свідчило про його працездатність на орбіті, де він надалі функціонуватиме.
Нинішній успішний пуск ракети-носія «Зеніт» став одинадцятим за міжнародною програмою «Наземний старт» (Land Launch) починаючи з 28 квітня 2008 року, коли з Байконура ракетою-носієм із сімейства «Зенітів» на геостаціонарну орбіту навколо нашої планети було виведено ізраїльський космічний апарат «АМОS-3».
Мабуть, варто пояснити нашим читачам значення різних складових літерного індексу в назві ракети «Зеніт-3SLБФ».
SL — це абревіатура від слів Sеа Launch, що перекладається з англійської як «Морський старт». Адже ініційовані свого часу конструкторським бюро «Південне» пропозиції щодо модернізації вже використовуваних у міжнародній програмі Sеа Launch ракет-носіїв «Зеніт-3SL» (які стартували на екваторі у Тихому океані з плавучого космодрому — самохідної платформи «Одіссей») у такій їх модифікації, котра була б придатною для здійснення запусків за програмою «Наземний старт», згодом втілились у розробці трьох різновидів ракет-носіїв, призначених для використання з цією метою, — триступеневих «Зеніт-3SLБ» і «Зеніт-3SLБФ» та двоступеневої «Зеніт-2SLБ», де Б — перша літера назви місця старту (космодрому Байконур).
Сімейство ракет-носіїв «Зеніт» є одним із найуспішніших у світі і призначене для виведення космічних апаратів середньої маси на середні й високі кругові та еліптичні навколоземні орбіти, в тому числі на перехідні до геостаціонарних і на геостаціонарні орбіти.
Перший і другий ступені таких ракет розроблено в уже згадуваному конструкторському бюро «Південне» й виготовляються виробничим об’єднанням «Південний машинобудівний завод». А одним із двох варіантів третього ступеня цієї ракети-носія є створений у російському науково-виробничому об’єднанні імені С. О. Лавочкіна розгінний блок «Фрегат» (звідти й літера Ф у назві «Зеніт-3SLБФ»).
Тут, напевне, слід зауважити, що при нинішніх вельми напружених міждержавних відносинах України і Росії (породжених протиправними діями Російської Федерації щодо анексії Криму та тривалою її агресією на сході нашої країни — у Донбасі, котрі призвели серед інших наслідків і до згортання українсько-російської виробничої кооперації у різних сферах, в тому числі у створенні ракетно-космічної техніки) підприємства і організації космічної галузі України все ж виконують ті свої функції, які стосуються їхнього внеску в реалізацію мирних міжнародних космічних програм, однією з яких є «Наземний старт».
У цій програмі серед її учасників — не лише українські, а й різні російські підприємства та організації, зокрема науково-виробниче об’єднання імені С. О. Лавочкіна, в якому для «Зенітів» було створено не тільки вже згадуваний розгінний блок «Фрегат», але й відповідний головний обтічник для ракети-носія; ракетно-космічна корпорація «Енергія» імені С. П. Корольова, серед розробок якої — інший варіант розгінного блока (ДМ-SLБ); ЦЕНКІ — Центр експлуатації наземної космічної інфраструктури, що функціонує на Байконурі й має у своєму складі низку об’єктів цього космодрому, котрий орендується Росією у Казахстану, й серед них зенітівські технічний і стартовий комплекси — відповідно, майданчики 42 і 45.
Виведений цього разу ракетою-носієм із сімейства «Зенітів» з «Наземного старту» на навколоземну орбіту телекомунікаційний космічний апарат АngoSat, створений на замовлення Анголи ракетно-космічною корпорацією «Енергія», призначено для забезпечення мовлення (у частотних С-діапазоні та Ки-діапазоні) на територію цієї країни, а також на інші регіони Африки.
Яка доля очікує
українську «Либідь»?
До речі, саме такою ж ракетою-носієм «Зеніт» із космодрому Байконур за програмою «Наземний старт» має бути виведено на навколоземну орбіту і перший український телекомунікаційний космічний апарат «Либідь», котрий розглядається як первісток для початку формування в нашій країні національної системи супутникового зв’язку.
Цей супутник було створено на замовлення України канадською компанією MDА (МасDоnald, Dettwiler and Associates) та російським акціонерним товариством «Інформаційні супутникові системи» імені академіка М. Ф. Решетньова, що у Желєзногорську (в Красноярському краї).
Протягом кількох років запуск українського космічного апарата «Либідь» на навколоземну орбіту неодноразово відкладався й переносився на пізніші терміни. Але і досі цей наш супутник перебуває на Землі (зберігається у Желєзногорську). Й подальша доля супутника не може не хвилювати, оскільки треба подолати чимало проблем об’єктивного і суб’єктивного характеру, пов’язаних із відносинами як із канадською компанією МDА, так і з російським акціонерним товариством «Інформаційні супутникові системи», де нині зберігається «Либідь» (ідеться про фінансування деяких робіт і послуг тощо).
Зокрема, у цьому напрямі урядом України прийнято розпорядження від 4 жовтня 2017 року за № 729, реалізація якого має допомогти у подоланні негативних наслідків обставин щодо того наземного сегмента майбутньої національної системи супутникового зв’язку, котрий було створено свого часу Україною на території Автономної Республіки Крим (анексованої Росією навесні 2014 року).
У Державному космічному агентстві України авторові цих рядків розповіли, що нині ДКАУ вживає заходів, покликаних повернути канадську компанію МDА до робіт за проектом «Либідь».
Керівництво ДКАУ переконане, що треба буде зробити все необхідне для того, аби у другій половині 2018 року Україна мала б на навколоземній орбіті свій власний супутник зв’язку «Либідь».
Вадим ФЕЛЬДМАН,
фото надано автором
