Чи зберігся цей термін або ж його довелося знову переносити на більш пізній час? Яким є реальний стан справ щодо створення в Дніпропетровську у залізі першого льотного зразка «Циклона-4»? Хто буде виробником маршових двигунів для цієї ракети? І як виконуються роботи зі створення на космодромі Алкантара циклонівського стартового комплексу (що має здійснювати українська сторона) й тамтешньої інфраструктури — доріг, морського порту, аеропорту тощо (за це відповідає бразильська сторона)?
— Скажу одразу, що пуск першого льотного зразка нової української ракети-носія «Циклон-4» з бразильського космодрому Алкантара, який раніше очікувався на грудень 2015-го, у ці терміни не відбудеться — з кількох причин, котрі є як у нашій країні, так і у Бразилії.
Стосовно того, як в Україні просуваються роботи зі створення у КБ «Південне» (спільно з партнерами) ракети-носія «Циклон-4», то, зокрема, вже виготовлено її ЕЗМ — електрозаправний макет. Матеріальна частина першої льотної ракети (тієї, яка має вперше стартувати з космодрому Алкантара) готова приблизно на 60%. А загалом щодо робіт зі створення цієї ракети (йдеться про конструкторську документацію, виготовлення виробу в металі тощо) ступінь готовності становить понад 80%. А до кінця 2015 року ми сподіваємося вийти щодо ракети-носія на 90% готовності.
Стосовно ж того, як свою частину спільної програми виконує бразильська сторона (це перш за все за необхідною інфраструктурою), то у них є суттєве відставання: адже ще з березня 2013-го будівництво там майже повністю припинено. Бразильці пояснюють це, посилаючись на економічні труднощі в їхній країні.
Крім того, бразильська сторона мотивує помітне послаблення своєї зацікавленості спільним бінаціональним проектом співробітництва двох країн у космічній сфері тим, що буцімто в Бразилії не бачать комерційної вигоди для себе від цього проекту і що немає передачі їм Україною космічних технологій.
З огляду на це задля посилення фактора комерційної вигоди ми допускаємо у перспективі підключення до українсько-бразильського проекту якоїсь третьої сторони. Такі пропозиції починають з’являтися.
— А чи немає серед різних причин (як реальних, так і декларативних), які загальмували активність Бразилії щодо її участі у бінаціональній компанії «Алкантара Циклон Спейс», можливого впливу на них російського фактора?
— Я не виключаю, — відповідає Олег Уруський, — що однією з причин, яка призвела до гальмування у Бразилії робіт з українсько-бразильського космічного проекту, може бути і вплив Росії, в якої до того ж є своя зацікавленість у тому регіоні.
Але попри все ми повинні відстоювати свої інтереси й робити все для того, щоб проект, реалізувати який покликана бінаціональна компанія «Алкантара Циклон Спейс», став успішним. Оскільки нами вже надто багато витрачено ресурсів за цією програмою (на сьогодні ця сума становить 410 мільйонів доларів США кредитних грошей), а проект усе ще не приніс очікуваних реальних результатів, хоча попервах ішлося про терміни першого пуску, які минули вже кілька років тому.
На превеликий жаль, наші бразильські партнери останнім часом не тільки перебувають, так би мовити, у стані невизначеності щодо подальшої долі спільної програми, а й навіть роблять різні усні заяви щодо того, що їхня країна збирається виходити з цього проекту. Наприкінці квітня я відвідав із діловим візитом Бразилію, де відбулося засідання ради директорів та загальні збори бінаціональної компанії «Алкантара Циклон Спейс» (БК АЦС).
Від самого початку засідання ради директорів БК АЦС бразильська сторона виступила проти розгляду питань щодо перспектив подальшого розвитку проекту «Циклон-4 — Алкантара». Така позиція наших візаві змусила українську сторону вести переговори більш жорстко і озвучити заяву, в якій ми наголосили на незмінності позиції України та висловили готовність виконувати взяті на себе зобов’язання для успішної реалізації цього спільного проекту, а також закликали бразильську сторону дотримуватися умов угоди. Ми наполягали на тому, що розгляд зазначеного питання є прямим обов’язком ради директорів БК АЦС.
Позицію України підтримав один із членів ради директорів із бразильської сторони — і, як наслідок, це питання таки було обговорено. За результатами засідання сторони підготували і направили спільне звернення ради директорів до загальних зборів БК АЦС — із запитом про обговорення ними необхідності уряду Бразилії у найкоротший термін висловити свою позицію щодо подальшої реалізації проекту «Циклон-4 — Алкантара». Нині, — підсумовує Олег Уруський, — ми очікуємо відповіді з Бразилії.

«Либідь» має стартувати взимку 2015-го

— Уже неодноразово переносилися терміни створення та запуску згадуваного вже під час нашої розмови першого українського телекомунікаційного супутника «Либідь». Торік повідомлялося, що виведення «Либеді» на навколоземну орбіту має відбутися у 2015 році.
Як нині просувається реалізація цієї програми? Коли, з якого космодрому і якою ракетою-носієм намічено здійснити виведення космічного апарата «Либідь» у космос? Чи не гальмується виконання робіт за цим проектом через те, що у створенні цього українського телекомунікаційного супутника, крім генерального підрядника робіт — канадської компанії МDА, бере участь російське акціонерне товариство «Інформаційні супутникові системи» імені академіка М. Решетньова (розташоване в Красноярському краї у Железногорську)?
— Нині на цьому напрямі сигналів щодо блокування робіт із боку росіян немає. Супутник «Либідь» повністю готовий і зараз перебуває на відповідальному зберіганні у згаданій російській фірмі «Інформаційні супутникові системи» (ІСС). Треба буде нам лише заплатити за транспортування космічного апарата з Красноярська на космодром Байконур (возити супутник в Україну немає потреби).
Космічний апарат «Либідь» має бути запущено ракетою-носієм із сімейства «Зенітів» із Байконура, де є зенітівський комплекс, котрий перебуває у віданні російського федерального державного унітарного підприємства ЦЕНКІ (Центр експлуатації наземної космічної інфраструктури).
У тій ракеті її перший і другий ступені розроблені в КБ «Південне», а виробником є ВО «Південний машинобудівний завод», тоді як третій ступінь — розгінний блок — створено і виготовлено у російському Науково-виробничому об’єднанні імені С. Лавочкіна в Москві.
Щодо цієї ракети-носія нині є деякі фінансові проблеми: залишилося заплатити науково-виробничому об’єднанню «Енергомаш» імені В. Глушка, що у підмосковних Хімках, — за маршовий двигун першого ступеня «Зеніта», а також дещо доплатити Науково-дослідному інституту автоматики і приладобудування імені М. Пілюгіна, що в Москві, — за розробку системи управління «Зенітом».
Але розраховувати на такі кошти з Держбюджету України ми не можемо, оскільки їх там немає. А тому плануємо отримати гроші на потрібні платежі за рахунок єдино можливого у цій ситуації варіанта — продажу майбутнього ресурсу телекомунікаційного космічного апарата «Либідь». Уряд дозволив нам використати такий варіант пошуку необхідних коштів.
Вікно часу, яке російський ЦЕНКІ відвів нам для пуску з Байконура ракети-носія «Зеніт» із супутником «Либідь», має термін з листопада по грудень 2015-го. Тож сподіваємося, що коли вдасться вирішити всі наявні питання (в тому числі фінансові), цей пуск відбудеться у часових межах згаданого вікна — взимку нинішнього року. Знову відкладати це надалі вже неможливо, бо Україна мусить із держбюджету погашати кредит, отриманий свого часу на цей проект під державні гарантії.

Скільки вкладаємо — стільки отримаємо
— Як Ви оцінюєте стан і перспективи міжнародного співробітництва ДКАУ та підпорядкованих йому підприємств і організацій із зарубіжними партнерами?
— Вважаю, що треба змінити менталітет менеджменту вітчизняної ракетно-космічної галузі та її підприємств щодо міжнародної співпраці і розвернутися зі сходу на захід, змінивши вектори пріоритетів. Адже протягом дуже тривалого часу космічні дослідження, здійснювані українськими вченими з академічних установ, а також галузевих інститутів і вищих навчальних закладів, були приблизно на 80–90% орієнтовані на співробітництво з Російською академією наук та іншими організаціями РФ як за двосторонніми планами (НАНУ + РАН), так і за чотиристоронніми (НАНУ + РАН + ДКАУ + «Роскосмос»).
А зараз із цілком зрозумілих причин у цій сфері ситуація зовсім інша. Тож з урахуванням її ми підписали угоду про співпрацю між НАНУ і ДКАУ, в якій вектор нашого міжнародного співробітництва орієнтуємо переважно на захід, тобто на співпрацю з Європейським космічним агентством (ЄКА) та з різними країнами, котрі входять до складу Європейського Союзу, в тому числі з деякими державами Східної Європи (зокрема, з Польщею та країнами Прибалтики), які зацікавлені у використанні наявного у нас науково-технічного і технологічного потенціалу, котрого у них не вистачає, проте там є фінансові можливості, істотно більші, ніж в Україні. Така взаємовигідна співпраця може стати перспективною в усіх сегментах цієї сфери — і у фундаментальних та прикладних наукових дослідженнях, і у створенні та виготовленні різної космічної техніки за тими чи іншими інвестиційними проектами.
Обмежуся тут свіжим прикладом: наприкінці квітня нинішнього року під час візиту до Польщі ми підписали з польськими колегами меморандум про двостороннє співробітництво.
Триває наша співпраця із США — за програмою «Антарес», відповідно до якої для американських ракет-носіїв цього типу основну конструкцію першого ступеня розроблено в Україні у КБ «Південне», а виготовляють її на ВО «Південний машинобудівний завод» у кооперації з іншими українськими підприємствами — такими, як «Хартрон-АРКОС» (Харків), столичний «Київприлад», «Хартрон-ЮКОМ» (Запоріжжя), чернігівські «ЧеЗаРа» і «Рапід» тощо.
Хорошим прикладом нашої співпраці з Європейським космічним агентством є створення і виготовлення в Україні маршового двигуна для четвертого ступеня європейської ракети-носія «Вега» (розробник цього двигуна — КБ «Південне», а його виробник — завод «Південмаш»).
Звичайно, співробітництво з ЄКА потребує певних коштів. Проте тут варто зауважити, що Європейське космічне агентство працює за принципом: скільки вклав — стільки отримав. А левова частка вкладених коштів повертається у вигляді замовлень на виготовлення ракетно-космічної техніки. Отож є перспективи.
А взагалі географія нашого міжнародного співробітництва дуже широка і охоплює чимало регіонів планети.
— Протягом кількох років у пресі (в тому числі й у газеті «Демократична Україна») час від часу з’являлися публікації, присвячені гіркій долі «Сапсана» — розроблюваного у КБ «Південне» проекту оперативно-тактичного ракетного комплексу, який мав би стати у пригоді вітчизняним Збройним Силам.
Проте його створення свого часу завмерло на стадії ескізного проекту через гальмування і нефінансування з боку минулої влади часів режиму Януковича (й, зокрема, завдяки негативній позиції тодішніх проросійськи налаштованих керівників Міністерства оборони України — Саламатіна, а згодом Лебедєва). Яким є нинішній стан робіт на цьому напрямі вже при новій владі в нашій державі?
— Тут є певні позитивні зрушення, однак я не можу докладно конкретизувати цю тему через зрозумілу (особливо нині) закритість оборонної тематики. Це питання розглядалося на нараді у РНБО України — і внаслідок обговорення дано відповідні доручення Міністерству оборони і Державному космічному агентству. Тому проект щодо створення оперативно-тактичного ракетного комплексу «Сапсан», хоча він поки що і не потрапив до державного оборонного замовлення, але вже отримав нове дихання й підтримку, сподіваюся, триватиме.
— Після здійсненої Верховною Радою України корекції держбюджету-2015 скажіть, будь ласка: які загалом асигнування виділено на нинішній рік для реалізації космічних програм? Як сума цих коштів співвідноситься з потребами галузі?
— Взагалі-то фінансування нашої галузі з державного бюджету має здійснюватися щорічно відповідно до затвердженої свого часу Загальнодержавної космічної програми України на 2013–2017 рр. Зокрема, на поточний 2015 рік затверджено суму держбюджетних асигнувань у 49,4 мільйона гривень. Це, ясна річ, суттєво менше від потрібного галузі, але все ж відчутно більше, ніж виділили з держбюджету торік, у 2014-му,— тоді була зовсім мізерна сума у 6 мільйонів гривень.
Окремо фінансуються з держбюджету-2015 програма утилізації твердого ракетного палива з ракет РС-22, яка здійснюється на Павлоградському хімічному заводі у Дніпропетровській області, та повернення кредиту, взятого на проект щодо «Либеді», і відсотків за кредитом, отриманим свого часу на проект «Циклон-4». До речі,— веде далі голова ДКАУ,— я наполягатиму, щоб було проведено аудит цих двох проектів, аби ми зрозуміли, чому своєчасно не запустили космічний апарат «Либідь» і чому в програму «Циклон-4» вкладалися чималі кошти, а нині їх потрібно ще і ще...
До слова, нині в Україні фінансування розробки нових ракет-носіїв та інших компонентів транспортних космічних систем здійснюється за рахунок держбюджетних асигнувань. Але ж у світі сучасний розвиток цих напрямів ракетно-космічної сфери діяльності відбувається (наприклад, у США) переважно на комерційній основі — приватними компаніями і фірмами. Тож вирішити таку актуальну проблему ДКАУ буде просити і уряд України, і Верховну Раду.
У цьому контексті плануємо переглянути діючу Загальнодержавну космічну програму України на 2013–2017 рр. Ми повинні дати зрозуміти всім зацікавленим в її реалізації, що виконання визначених у ній пріоритетів може здійснюватися за ті кошти, котрі виділено з держбюджету. Повторюся, що на 2015-й сума асигнувань становить близько 50 мільйонів гривень — і, переконаний, ці кошти мають бути обов’язково виділені, щоб — наголошу ще раз — Україна і надалі залишалася космічною державою, — сказав на завершення бесіди Олег Уруський.
Голову ДКАУ розпитував
Вадим ФЕЛЬДМАН