У протоколах— спотворений час і місце затримання
Вітчизняне право змінилося, а люди — не дуже, констатують адвокати. І новий КПК працює, і система безоплатної вторинної правової допомоги налагоджена, а право на свободу забезпечити не вдається. Хоча для цього не потрібно робити нічого екстраординарного, достатньо сумлінно виконувати Конституцію і закони. Чіткі повноваження і обов’язки правоохоронців у цій сфері виписано в кодексі.
Всупереч цьому стара практика, коли особу затримують оперативники, а відповідний протокол складає слідчий, живе й донині. При цьому в протоколі вказують спотворені час і місце фактичного затримання. Сталося те, що прогнозували деякі скептики: традиції органів внутрішніх справ отримали перемогу над нормами КПК.
Щоб обійти норми кодексу, використовують випробуване ноу-хау: в реєстраційному журналі зазначають, нібито особа відвідала приміщення райвідділу міліції за власним бажанням і залишила його. Насправді людину продовжують утримувати.
Існує і жорсткіший варіант: особу затримали, доставили до відділку, але не зареєстрували взагалі. Така ситуація містить дві загрози: якщо людина не має офіційного статусу затриманої, то вона виявляється позбавленою низки передбачених законодавством процесуальних прав, зокрема права на адвоката. Друга небезпека — не ведеться відлік часу, відколи особу позбавлено волі. І ще: родичам, які телефонуватимуть до міліції, казатимуть, що такої особи в них немає і вони навіть знати про неї не знають, хоча вона вже кілька діб перебуває там.
Не менш ефективним знаряддям у порушенні права на свободу є Інструкція МВС з організації роботи чергових частин органів внутрішніх справ. Згідно з цим документом особу вважають доставленою, якщо її доправили саме до чергової частини. Якщо до відділку привели примусово, але при цьому оминули чергову частину, то особа залишається без статусу затриманого з усіма описаними вище наслідками.
Становище фактично затриманих, проте формально вільних ускладнює й те, що відповідно до згаданої Інструкції з кінця 2011 року замість двох реєстраційних журналів (один — для доставлених до чергової частини, інший — для відвідувачів і запрошених) використовують один. Це надає широке поле для маніпуляцій. Все наведене вище не відповідає положенням ст. 5 Конвенції про права людини, нагадують правозахисники та адвокати.
Важливою є й така дрібниця. У кожному підрозділі органу досудового розслідування має бути особа, відповідальна за перебування затриманих. Вона повинна реєструвати таких осіб, роз’яснити їм підстави затримання, їхні права та обов’язки, зрештою, забезпечити належне поводження з ними. Це передбачено статтею 212 КПК.
Однак функції такої службової особи виконують за сумісництвом співробітники чергової частини, які мають багато інших пріоритетніших обов’язків, що не може не ускладнити становища затриманих, адже піклування про дотримання їхніх прав мимоволі опиняється на периферії діяльності таких працівників.
Варто згадати, що обов’язки таких осіб викладено не в окремому нормативному документі, а в підпункті згаданої Інструкції. Хоча за часу, коли був чинним старий КПК, порядок тримання затриманих за підозрою у вчиненні злочину було визначено в окремому нормативному документі, наголошує адвокат Геннадій Токарєв.
Правозахисники зауважують: у Великобританії є окремий Процедурний кодекс, який регулює питання затримання осіб, поводження з ними та їх опитування (він входить до закону про поліцію). Для уникнення маніпуляцій і невизначеності подібний документ не зашкодив би і українській правовій системі.
Саботаж, фінансове підґрунтя і брак реагування
Цілком прийнятний кодекс і абсолютно неприйнятна практика його застосування — в цьому вбачають джерело порушень прав людини працівниками міліції, включно з правом на свободу. Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Аркадій Бущенко наголошує: положення КПК висувають жорсткі вимоги щодо реєстрації затримання і доставляння до відділку, включаючи обов’язок провести розслідування у випадку невиправдано тривалого доставляння.
Утім, на практиці доводиться стикатися з банальним саботажем законодавчих норм. Також правомірно вести мову про тривіальне фінансове підґрунтя згаданих порушень. Інший вимір беззаконня полягає в тому, що майже щодо кожної статті КПК можна навести приклади вдосконалення відомчими інструкціями чи наказами.
В умовах, коли прокуратуру знищено, а судочинство набирає дедалі химерніших форм, контроль за правоохоронною системою намагається здійснювати Омбудсман спільно з громадськістю. Працівники Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини спільно з представниками «Асоціації українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів» проводять моніторингові візити, зокрема до райвідділів міліції.
У звітах про такі перевірки типовою стала фраза: незважаючи на постійні рекомендації Омбудсмана керівництву МВС щодо усунення системних недоліків, притаманних переважній більшості відвіданих ВВС, під час візиту виявлено неналежний облік осіб, які перебувають у райвідділі, несвоєчасне інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги під час затримання осіб, невідповідність службової документації встановленим національним законодавством нормам.
Зазвичай повний перелік недоліків разом із рекомендаціями надсилають до МВС і Генпрокуратури для належного реагування. З реагуванням чомусь виникають проблеми, тому про відсутність належного обліку осіб, які перебувають у приміщенні, монітори згадували і під час одного з останніх візитів — до лінійного відділу міліції на станції Київ-Пасажирський.
Серед правозахисників побутує сумний жарт: хорошому слідчому КПК не заважає. Звісно, є ті, хто дотримується закону і при цьому успішно розкриває злочини. Проте розраховувати на те, що попадеться саме такий працівник міліції, було б легковажно. Ось чому заради свободи слід тиснути на міліцейське відомство всіма можливими законними способами.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
