Коли я вступив до Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, я вже був одержимий метою стати відмінним юристом: не посереднім, яких багато, а одним із кращих. Поза сумнівом, постійна робота над собою у професійному плані — це запорука успіху. І тим не менше ти постійно вчишся. Є вираз, який я запам’ятав і який став девізом по життю: «Суддя — це вічний студент».
Мені довелося бути і помічником прокурора, і адвокатом. І протягом своєї кар’єри іноді розумів, що справедливість — це не завжди відповідність закону: dura lex sed lex («Закон суворий, але це закон» — лат.). Зрештою, будучи переконаним, що суддя — це вищий ступінь юриспруденції, я вирішив спробувати...
І ось вже 3,5 року здійснюю правосуддя. І чим більше працюю, тим частіше згадую фразу про студента. Безперечно, мені дуже допомагають старші колеги, до яких завжди можна звернутися за порадою. Національна школа суддів України проводить тренінги та семінари як для молодих, так і для вже досвідчених суддів. І це дуже важливий елемент профпідготовки судді, особливо в наш час постійно мінливого законодавства. Але самопідготовка і самодисципліна — шлях до професіоналізму кожного юриста, яку б посаду він не обіймав і в якій би сфері не працював.
— Скільки відтоді Вами було розглянуто судових справ? Який процес видався найбільш складним?
— В середньому я розглядаю близько 2,5 тисячі справ на рік. До них належать кримінальні справи як по суті, так і клопотання і скарги слідчому-судді. Більшу частку цього масиву складають цивільні справи, провадження у справах про адміністративні правопорушення і, звичайно, адміністративні спори, яких не дуже багато.
Кожна справа важлива, в кожній присутній конфлікт у тому чи іншому сенсі... Я не можу виділити конкретну категорію справ, оскільки людина, йдучи в суд, шукає справедливості, і часто це остання надія у неї в кожному окремому, суб’єктивному випадку...
Звісно, ухвалення нового Кримінально-процесуального кодексу України привнесло певні складнощі в юридичну практику. Скажу відверто: він дуже недопрацьований, і саме колізії і недоробки створюють проблеми із застосуванням закону.
— З якими проблемами стикаються молоді судді, що тільки розпочинають свою трудову діяльність?
— Думаю, не помилюся, якщо в їх числі виділю дуже низький рівень матеріально-технічного забезпечення судді. Причому це стосується не тільки його безпосередньо, а й помічника, і секретаря судових засідань. Адже люди, які здобули вищу юридичну освіту, вирішили працювати на державній службі, які часто мають сім’ї та дітей, змушені існувати на жебрацьку зарплату. Багато хто не витримує, бо за копійки доводиться виконувати досить великий обсяг роботи. І коли професіонал іде в пошуках більш гідної винагороди за працю в комерційну структуру, це позначається на показниках роботи і судді, і конкретного суду в цілому.
— Чи доводилося Вам під час роботи в Переяслав-Хмельницькому міськрайонному суді на посаді слідчого-судді розглядати гучні справи?
— Бувало, аякже. І в кожному випадку рішення було непростим. На жаль, у даний момент я не маю права коментувати конкретні справи, оскільки за деякими з них ще триває досудове розслідування і немає остаточного рішення.
— Ухвалювати судові рішення — велика відповідальність. І напевно виникають ситуації, коли Вам як судді доводиться виносити постанови, які Ви як звичайна людина можете і не підтримувати. Як Вам удається примирити в собі звичайну людину та професійного суддю?
— Дійсно, такі ситуації виникають. Адже кожен суддя — це перш за все людина, котра як сформована особистість має свою точку зору з приводу того чи іншого випадку. З урахуванням життєвого досвіду він насамперед як людина намагається зрозуміти суть конфлікту між сторонами. Показовий приклад — судові позови банків-кредиторів до позичальників. Людина взяла кредит в іноземній валюті на купівлю квартири. Через якийсь час гривня по відношенню до долара істотно подешевшала, а банк вимагає виплати кредиту. Як людина я розумію, в якому капкані опинився позичальник. І він же не винен. Але закон є закон — жалості він не передбачає, хоча можливість вибору при прийнятті суддею рішення в певних випадках допускає.
Проте в жодному разі не можна забувати про те, що будь-яке рішення не повинно виходити за межі законності. З недавнього часу як джерело і прецедент судді у своїх ухвалах використовують рішення Європейського суду з прав людини. Ця новела українського законодавства, де конкретний прецедент служить і джерелом права, і одночасно правовою нормою, активно застосовується судами України і дає додаткові можливості дотриматися принципів розумності та справедливості при винесенні судового рішення.
— Як Ви ставитеся до реформи судової влади, що передбачає встановлення в державі 3-рівневої системи правосуддя? Чи позначиться це, на Вашу думку, на оперативності і якості розгляду справ?
— Поки про це рано говорити, але реформа судової влади — це реформа і країни в цілому. Право на справедливий суд закріплено в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Особисто моя думка — така реформа спростить доступ до правосуддя в контексті спорів про підсудність справ. Саме така практика прийнята в Європі.
— Яке Ваше ставлення до Закону «Про очищення влади», який нещодавно отримав досить критичну оцінку експертів Венеціанської комісії?
— Як до необхідності, бо в Україні відбулася не тільки Революція гідності, а й революція свідомості. Звичайно, в складних економічних і політичних умовах приймати рішення завжди непросто, а ще складніше їх реалізовувати. Тим не менш змінився кожен із нас, хотів він цього чи ні. Суддя — людина, наділена владою, даною йому державою. Ті, хто підтримує політику змін і готовий відповідати за прийняті рішення як у минулому, так і в майбутньому, я впевнений, з гідністю пройдуть цей іспит. Але не варто забувати про те, що ефективність реалізації даного Закону прямо залежить від внесення змін до низки інших актів України. Однак це тема для окремої розмови.
— Велика кількість опитувань, проведених серед громадян України, свідчить про вкрай низький рівень довіри суспільства до українського правосуддя. Чи вважаєте Ви таку оцінку діяльності суддів об’єктивною? Як, на Ваш погляд, можна підняти довіру суспільства до суддів?
— Я не маю права і не в змозі давати оцінку думці людей, яка у них склалася про судову владу. Скажу лише, що серед моїх колег більшість гідних і шляхетних людей, професіоналів своєї справи.
Якщо кожен із нас незалежно від роду діяльності буде робити свою справу професійно, буде готовий приймати рішення і нести за них відповідальність, не шукаючи у комусь іншому причини проблем, не забуватиме про те, що всі ми — громадяни єдиної країни, і чекати, що хтось зробить за нас нашу роботу, змінить нашу державу, то такі питання перестануть бути предметом обговорення.
Ярослава ЧАМАРА, м. Київ