Наскільки для нашої країни нині важливим є втілення принципів та положень Резолюції 1325? Який її вплив на участь українських жінок у розгортанні мирних процесів та мінімізації наслідків воєнного конфлікту? Про це ми поговоримо з відомою правозахисницею, президентом Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна», доктором юридичних наук, професором Ка­те­ри­ною Лев­чен­ко.
— Що зу­мо­ви­ло ухва­лен­ня Ре­зо­лю­ції, яка до­лу­чає жі­нок до за­по­бі­ган­ня кон­флік­там та їх вре­гу­лю­ван­ня і до ми­ро­тво­рен­ня?
— Ця Резолюція справді є надзвичайно важливою. Чому вона була прийнята? Тому що у світі в останні десятиріччя відбувається дуже багато конфліктів і війн, від яких потерпають жінки, особливо серед мирного населення. Часто вони залучені до безпосередніх воєнних дій. І в складних ситуаціях, які виникають і в час воєнного конфлікту, і потім, жінки та діти мають особливі потреби, на які здебільшого ніхто не зважає. Жінки стають жертвами різних видів насильства під час збройних конфліктів.
Разом із тим жіночий потенціал недостатньо залучений до процесу миробудування і до розв’язання конфліктів. І якраз Резолюція 1325 має за мету, з одного боку, звернути увагу всіх держав на потреби жінок, а з іншого — підтримати залучення жінок до процесів миробудування та ухвалення рішень.
Можу навести деякі цифри. За 20 років у світі — з 1990-го до 2010-го — було укладено майже 600 різноманітних мирних договорів — двосторонніх та багатосторонніх, і лише у близько 100 із них були згадані жінки як потерпілі від конфлікту або як ті, хто на собі відчуває наслідки цього конфлікту. Тобто увагу на це звертає лише близько 15% відповідних документів.
Ще менше з них зважало на такі питання, як насильство щодо жінок, в тому числі сексуальне, під час конфліктів. А ми знаємо, що такі практики використовувалися: зґвалтування як засіб підкорення іншої сторони в конфлікті на Балканах, це було в Хорватії, в Косові, в Боснії, а також в африканських конфліктах — в Уганді, в інших країнах. Але згадані ці питання були лише у двох десятках договорів.
Тож Рада Безпеки ООН і ухвалила 2000 року Резолюцію 1325. Згодом були ухвалені ще кілька споріднених із нею резолюцій.
Зокрема, Резолюція 1820 — вона говорить про необхідність посилення превенції насильства, яке ґрунтується на гендерній ознаці, в тому числі запобігти випадкам насильства там, де працюють місії з підтримання порядку. Резолюція також зобов’язала Генерального секретаря ООН представляти щорічні доповіді про імплементацію Резолюції 1325.
Була Резолюція 1888 про те, що необхідно призначити спеціального доповідача з питань сексуального насильства під час військових конфліктів і до 2011 року створити експертну групу, яка працювала б над зменшенням насильства на гендерному підґрунті.
Резолюція 1889 зобов’язала Генерального секретаря ООН розробити стратегію та глобальні індикатори з імплементації Резолюції 1325.
Були ще резолюції 2106, 2122. Наприклад, 2122 говорить про необхідність регулярних консультацій із жінками.
Тобто ми бачимо, що світ розвивається і в цьому плані, цьому питанні. Це, на жаль, такий сумний напрямок розвитку сучасного соціуму. Але тим не менш участь жінок у тих чи інших процесах визнається важливою, вони не мають бути лише пасивними спостерігачами.
— Як Ре­зо­лю­ція 1325 ім­пле­мен­тує­ть­ся в на­шій кра­їні?
— Вона не потребує ратифікації, бо не є документом зобов’язального характеру. Хоча й передбачає, що держави — члени ООН мають розробити національні плани дій на виконання цієї Резолюції. Україна врешті-решт такий план дій розробила.
Мушу сказати, що цим займалися представники не лише виконавчої влади — Міністерства соціальної політики, Міністерства закордонних справ, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства освіти і науки, але й громадських організацій. Є проект розпорядження Кабінету Міністрів про Національний план дій «Жінки. Мир. Безпека» на період до 2019 року.
План дій, зокрема, передбачає координацію навчань миротворчого контингенту тим питанням, які стосуються прав жінок під час конфліктів, а також розв’язання конфліктів і запобігання насильству, в тому числі сексуальному. Окремий розділ — це участь жінок у встановленні миру та безпеки. В ньому говориться, що необхідно забезпечувати участь жінок у міжнародних миротворчих операціях, в переговорних групах, у багатосторонніх заходах, створювати умови для збільшення кількості жінок у секторі безпеки, організовувати навчання жінок-медіаторів для участі в переговорному процесі.
Потім є розділи «Запобігання конфліктам, їх наслідкам та насильству», «Захист, допомога, реабілітація жінок, які постраждали від конфліктів», а також «Відновлення», тому що у нас війна і необхідно не тільки допомагати чи запобігати якимось насильницьким діям, нам треба буде по війні і звільненні тих чи інших територій їх відновлювати.
Сьогодні вже багато країн світу мають національні плани дій на виконання Резолюції 1325. Навіть ті, в яких немає війни і конфліктів. Скажімо, Фінляндія приділяє цим питанням велику увагу, надаючи допомогу потім третім державам, в яких є конфлікти. Але Україна є єдиною країною, яка розробила цей план дій під час воєнного конфлікту.
— Си­ту­ація на Схо­ді Ук­раї­ни і та, яка ство­ри­ла­ся у зв’яз­ку з анек­сією Кри­му, на­пев­не, і під­штовх­ну­ла Ук­раї­ну до від­по­від­них дій.
— Так, вона підштовхнула. Але експерти жіночих організацій, Гендерної стратегічної платформи говорили про необхідність створення таких планів ще до того, як почалися ці конфліктні дії. Так, у жовтні 2013 року організація «ООН Жінки» проводила в Алмати (Казахстан) регіональну конференцію з виконання Резолюції 1325. Я та ще кілька фахівців з України брали в ній участь. І ми говорили про те, що в мирній ситуацій такий план дій також потрібен, бо слід бути готовими до різного перебігу подій. І вийшло так, що невдовзі ситуація в Україні вже була зовсім немирною.
— Якою ре­аль­но мо­же бу­ти роль ук­ра­їн­ських жі­нок у вре­гу­лю­ван­ні кон­флік­ту на Дон­ба­сі і си­ту­ації з анек­сією Кри­му?
— Про що ми говоримо, коли згадуємо участь українських жінок у миробудуванні? Насамперед про їх безпосередні дії у запобіганні конфліктам та їх врегулюванні. І це справедливо. Приміром, Уповноважений Президента України з питань мирного врегулювання ситуації в Донецькій та Луганській областях — жінка, це Ірина Геращенко. Ми знаємо, як вона багато робить для поліпшення непростої обстановки на Сході України, для надання гуманітарної допомоги громадянам, які залишилися на окупованій території.
Є жінки, залучені до тих чи інших переговорних процесів. Це стосується і депутаток Верховної Ради, і громадських діячок, і волонтерок тощо. Подивіться на волонтерський рух — жінки відіграють у ньому величезну роль.
Але миробудування не можна зводити лише до процесів дипломатичних перемовин. Не треба думати, що це — процес, який відбувається на верхівці політичної системи. Мир починається зі зменшення рівня конфліктів на соціальному та побутовому ґрунті, з подолання психологічної налаштованості на певні загострення.
Що таке конфлікт? Це шлях вирішення тієї чи іншої проблемної ситуації. Він може бути розв’язаний мирним шляхом, шляхом переговорів, консенсусу, взаємоповаги, навіть якщо кожна сторона залишається при своїй думці. А може трапитися й так, що конфлікт вирішуватиметься насильницьким шляхом. Сьогодні, на жаль, наш правозахисний жіночий Центр «Ла Страда-Україна» фіксує зростання рівня агресії та насильства в суспільстві — за кількістю телефонних дзвінків на нашу гарячу лінію 0 800 500 335. Це — тривожна ситуація.
— Ви вже зга­ду­ва­ли, що од­ним зі шля­хів ви­рі­шен­ня кон­флік­ту є пе­ре­го­вор­ниц­тво. Чи по­тріб­на для цьо­го спе­ці­аль­на під­го­тов­ка?
— В демократичному світі вважається, що це не просто один зі шляхів, а кращий, більш прийнятний шлях виходу з конфліктної ситуації. Резолюція 1325 якраз і закликає до того, щоб якомога більше жінок долучалися до переговорництва, до медіації.
Саме з цією метою ще влітку поточного року Центр «Ла Страда-Україна» за підтримки Посольства Великої Британії в Україні почав реалізовувати проект «Розбудова миру, профілактика і розв’язання конфлікту з використанням медіації в групах та громадах, які постраждали від конфлікту, особливо серед жінок та дівчат — внутрішньо переміщених осіб (ВПО)». Програма спрямована на зниження напруженості та поліпшення діалогу й взаєморозуміння між різними групами в Україні і, зокрема, групами, які зазнали впливу збройного конфлікту, та громадами, в тому числі вимушеними переселенцями.
Серед цілей проекту — здійснення заходів із медіації та вирішення конфліктів у середніх навчальних закладах для того, аби зменшити ізоляцію/маргіналізацію жінок та дівчат — ВПО, які потерпіли від гендерного насильства внаслідок збройного конфлікту на Сході Україні, надати їм знання та можливості для активної участі в миробудуванні. Також важливо впроваджувати й медіаційні програми в закладах освіти для хлопців та чоловіків з метою промоції дотримання прав людини та вирішення проблем гендерного насильства.
Ми почали підготовку шкільних медіаторів, медіаторів для громад. Тренінгова програма завершена і 75 осіб отримали сертифікати. Тут наша спільна програма з Міністерством освіти і науки, адже надалі багато медіаторів працюватимуть у шкільних закладах, а також із Всеукраїнським науково-методичним центром практичної психології та соціальної роботи Академії педагогічних наук України, який лідирує у методичному забезпеченні діяльності педагогічних працівників у цій сфері.
— Се­ред во­лон­те­рів, які до­по­ма­га­ють ук­ра­їн­ській ар­мії, чи­ма­ло жі­нок. Так са­мо во­ни ак­тив­но до­по­ма­га­ють у ви­рі­шен­ні со­ці­аль­них пи­тань на схо­ді кра­їни. А з ВПО вза­га­лі пе­ре­важ­но пра­цю­ють жін­ки. Чо­му ж во­ни не пред­став­ле­ні на ви­що­му рів­ні у роз­в’язан­ні во­єн­но­го кон­флік­ту на пе­ре­го­во­рах у Мін­ську?
— Не можна сказати, що вони зовсім там не представлені. Звісно, в робочих групах працюють і жінки, але їх представництво не надто широке. Жінки — активна частина українського суспільства, проте їх не дуже допускають до тих рівнів, де приймаються рішення, в тому числі й на дипломатичний рівень.
Це не пересічне питання, його необхідно вирішувати. Громадські жіночі організації намагаються змінювати суспільну думку, в тому числі за підтримки ЗМІ. І 30-відсоткові квоти для жінок на місцевих виборах, запроваджені цього року, з моєї точки зору, дуже позитивний крок, бо квота — це не вияв слабкості, це інструмент забезпечення участі.
— Ре­зо­лю­ція 1325 по­кли­ка­на об’­єд­на­ти всіх жі­нок сві­ту за­для ми­ро­тво­рен­ня та роз­в’язан­ня кон­флік­тів. Як ро­сій­ські жін­ки ре­агу­ють на си­ту­ацію на Дон­ба­сі? І чи со­лі­да­ри­зую­ть­ся во­ни з ук­ра­їн­ськи­ми жін­ка­ми за­для до­сяг­нен­ня ми­ру в цьо­му ре­гіо­ні?
— Одразу скажу, що вони реагують по-різному. Я недавно була у Варшаві на щорічній конференції ОБСЄ з людського виміру. Представники нашої делегації говорили у виступах про ситуацію в Україні, ситуацію на Донбасі, ситуацію з жінками, з насильством тощо. Офіційні представники Російської Федерації взагалі заперечують очевидні факти, починаючи з присутності російських військових на території України. Ми спробували неформально поспілкуватися з ними, але розмови не вийшло.
З іншого боку, почався громадський діалог між жінками України та Росії, його перший раунд відбувся декілька тижнів тому. Були представниці громадських організацій РФ, я не буду їх називати через проблеми їхньої безпеки. Але бажання працювати з власним суспільством у них є.
Ми говорили про необхідність створення громадянського Мінська, і це було б дуже добре. На багатьох міжнародних заходах паралельно з державними делегаціями працюють делегації від громадських організацій, які також знаходять точки і шляхи порозуміння.
— Як на ро­сій­ську аг­ре­сію сто­сов­но Ук­раї­ни ре­агу­ють між­на­род­ні жі­но­чі ор­га­ні­за­ції та жі­но­чі ор­га­ні­за­ції кра­їн сві­ту?
— Українська позиція отримала підтримку дуже багатьох організацій. Наприклад, Міжнародної ради жінок, Міжнародної асоціації «Ла Страда», європейської мережі WAVE — «Жінки проти насильства» та інших.
Ми спілкуємося дуже активно з громадськими організаціями різних країн, бо для них важливе отримання правдивої інформації з перших рук. Зрозуміло, що європейські країни поза пострадянським простором мають більш неупереджену інформацію. Але рівень російської пропаганди в Європі, як і в Україні, а він вельми високий, відіграє свою недобру роль. Тому необхідно використовувати будь-які можливості, зокрема міжнародні заходи, щоб відстоювати українську позицію. І жінки справляються з цією роботою дуже добре.
Во­ло­ди­мир ДОБ­РО­ТА,
На­ціо­наль­ний прес-клуб 
«Ук­ра­їн­ська пер­спек­ти­ва»