Вінничани не злякалися навіть «Градів»
Благодійний фонд «Подільська громада» — один із них. Його витоки сягають 2008 року. За час, що минув, він відзначився сотнями благодійних акцій. Допомога українській армії — особлива сторінка в його діяльності. А починалось усе так.
— Улітку 2014 року до мене звернувся Андрій Гишпаль — давній товариш, якого мобілізували до Збройних Сил, — говорить голова Наглядової ради Фонду Андрій Дручинський.
Він попросив допомогти підрозділу, в якому випало служити, найнеобхіднішим, зокрема обмундируванням, взуттям. Звісно, я не міг не відгукнутися на це прохання, і незабаром ми відправили на Донбас перший гуманітарний вантаж.
Після цього вирішили не обмежуватися разовими акціями допомоги, а зробити їх постійними, відпрацювавши алгоритм дій.
Усіх нюансів проведеної роботи не переповідатиму, а скажу лише, що ми налагодили контакти з командирами частин і підрозділів, насамперед тих, які перебували безпосередньо на лінії зіткнення і найбільше потребували нашої допомоги. Тому знали, чого їм найбільше бракує.
Траплялося, що офіцери й самі нам телефонували, інформуючи, з чим у їхніх підрозділах найбільше проблем. А не вистачало їм тоді найелементарнішого: обмундирування, спальних мішків, тактичних окулярів, біноклів, не кажучи вже про бронежилети і кевларові шоломи.
Для їх придбання потрібні були кошти. Незабаром у місті відбулась акція зі збору допомоги нашим воякам: протягом трьох днів вінничани приносили продукти харчування, засоби особистої гігієни, одяг та інші необхідні речі.
Наприклад, вінничанка Ірина Борзова придбала для хлопців 54 футболки власним коштом. А ще Андрію та його однодумцям удалося зібрати понад 30 тисяч гривень.
Незабаром спільно з Центром муніципальних систем управління започаткували акцію «Гривня з кожного врятує життя». Її суть полягала у тому, щоб кожен громадянин, сплачуючи за житловокомунальні послуги, якщо хоче, перерахував на спеціальний рахунок ту чи іншу грошову суму.
І люди відгукнулися: навіть пенсіонери не шкодували зі своїх мізерних пенсій 10–15 гривень! Тож через 3 місяці на ньому було акумульовано понад 66 тисяч гривень, які були витрачені на придбання тепловізора.
Як розповідав потім командир підрозділу, якому його подарували, цей тепловізор урятував не одне солдатське життя, оскільки саме за його допомогою бійці виявляли вночі ворожі диверсійнорозвідувальні групи.
Після цього спільними зусиллями було придбано пасажирськовантажний автомобіль Volkswagen T4, здатний перевозити до 15 осіб.
Подільські активісти, буває, ризикують і власними життями, відвідуючи армійські підрозділи, розташовані безпосередньо біля так званої лінії розмежування, яка відділяє українських вояків і російських найманців.
— З Андрієм і його товаришами познайомився у 2015 році, — говорить сержант запасу Андрій Марига. — Наш підрозділ бойовики постійно обстрілювали. Тож яке було наше здивування, коли якось надвечір побачили автівку, вщент завантажену продуктами харчування, обмундируванням!
А ще хлопці привезли нам кілька бензопил, так потрібних для спорудження бліндажів та інших об’єктів. Приклад Андрія спонукав і мене зайнятися — по звільненні з війська — волонтерською діяльністю: сьогодні я працюю під керівництвом відомого волонтера Віталія Дейнеги.
«Подільська громада» мобілізує для надання благодійноволонтерської допомоги нашим воякам усіх, хто бажає долучитися до цієї благородної справи, проводить різні заходи, на яких можна зібрати бодай якусь копійку.
Наприклад, уже традиційними стали у місті над Бугом фестивалі польової кухні, присвячені пам’яті Тараса Сича — вінничанина, який у районі АТО був військовим кухарем і загинув у 2015 році. Мета фестивалю — вшанування його пам’яті, а також збір коштів на потреби наших солдатів.
Організатори цього заходу не лише пригощають відвідувачів смачними стравами, а й влаштовують благодійну акцію «Підтримаймо українську армію разом!»: кожен охочий відвідати фестиваль має сплатити 15 гривень. Усі зібрані кошти витрачають на потреби бійців.
Протягом чотирьох років під патронатом «Подільської громади» було проведено десятки благодійних концертів, аукціони, фестивалі, під час яких удалося зібрати сотні тисяч гривень.
Окрім цих заходів, які дозволили зібрати кошти, в багатьох магазинах міста були розміщені спеціальні скриньки для благодійних пожертвувань.
— Ми, звісно, кардинально не вплинули на матеріальнотехнічне забезпечення Збройних Сил та інших військових формувань, які боронять нашу землю, — каже Андрій Дручинський. — Але робимо все можливе, щоб воно було кращим.
До­по­ма­га­ють і лі­ка­ми
У Вінниці розташований Військовомедичний клінічний центр Центрального регіону. За час неоголошеної війни тут пролікувалися тисячі поранених бійців. До того ж силами цього Центру сформовано військовопольовий госпіталь, який ось уже п’ятий рік поспіль перебуває безпосередньо в районі бойових дій.
«Подільська громада» спільно з іншими вінницькими волонтерами надають допомогу і цим медзакладам. Так, у зону АТО передали установку для ручної обробки рентгенограм та рентгенплівку, кілька десятків індивідуальних аптечок, автомобіль «УАЗ452», переобладнаний під потреби медичного персоналу.
На Схід також були відправлені електрогенератори, зварювальні апарати, два джипи, спеціальні приціли та метеостанція, капітально відремонтований автомобіль «ЗІЛ».
До частин і підрозділів Збройних Сил України «Подільська громада» зібрала і передала десятки автомобілів, метеостанцій, сотні автомобільних акумуляторів, зарядних пристроїв. А також понад 90 тонн продуктів, сотні комплектів обмундирування.
Загалом волонтерська допомога Фонду оцінюється приблизно в 10 мільйонів гривень. Сьогодні матеріальнотехнічне, інше забезпечення нашої армії є значно кращим, аніж у попередні роки. Але «Подільська громада» має наміри продовжувати надавати допомогу ЗС, іншим військовим формуванням.
— Аж доти, доки останній російський найманець не залишить нашу землю, — каже Андрій Дручинський. — Інакше й бути не може.
Хочеться окремо сказати і про самого пана Андрія. Незважаючи на керівну посаду у цій громадській організації, його важко застати в офісному приміщенні: кожен день він проводить серед колег по волонтерському цеху, в кабінетах можновладців, намагаючись налагодити спільну роботу щодо надання допомоги нашим воякам.
Його авто добре знають у частинах і підрозділах Збройних Сил, Національної гвардії та інших силових формувань, які перебувають у районі проведення операції Об’єднаних сил. У тому числі на передньому краї.

По­до­ля­нки з доб­ри­ми сер­ця­ми
Подільська земля щедра на добрих серцем і душею людей — людей, справжніх патріотів своєї землі. Юлія Вотчер — одна з них. Із початком Революції Гідності вона надавала її учасникам благодійну допомогу. А коли на Донбасі почалася не оголошена проти України війна Росії, створила зі своїми однодумцями громадську організацію «Мольфар».
Одне з ноухау мольфарівців — програма відеонагляду «Око Мольфара» — система, за допомогою якої наші військовики не лише спостерігають за діями окупантів, а й виявляють гнізда снайперів, диверсійнорозвідувальні групи, які намагаються проникнути у наш тил. І при цьому перебувають у цілковитій безпеці!
— Завдяки цій технічній новинці, розробленій фахівцями на волонтерських засадах, врятоване не одне солдатське життя, — каже сержант Володимир Савчук, який ось уже 3 роки воює на сході країни. — Велике солдатське спасибі цим людям!
На передову після випробувань на Хмільницькому полігоні було відправлено загонам Сил спеціальних операцій першу систему «Сови Мольфара».
Комплекс, що кріпиться на зброю, поєднує у собі прилад нічного бачення, тепловізор, каліматорний приціл та лазерне наведення. Система використовується стрільцем удень та вночі, забезпечуючи можливість виконання завдання будьякої складності.
Людмилу Бобровську теж добре знають у місті над Бугом. Ця миловидна медсестра, яка віддала медицині кілька десятків років життя, взимку 2014го надавала першу допомогу майданівцям.
Коли Віктор Янукович утік до Росії і сусідня країна розпочала проти нас агресію, вона зайнялася волонтерською діяльністю — почала допомагати українським воякам.
Зокрема, з такими ж небайдужими вінничанами стала збирати для них ліки, яких тоді, влітку 2014го, катастрофічно не вистачало.
Приклад матері наслідував і син Ігор, долучившись до цієї благородної справи: спільними зусиллями, у тому числі через своїх друзів, відправляли гуманітарну допомогу на Донбас.
Шпальт нашого видання не вистачить, щоб тільки перерахувати імена подолян, які допомагають нашим хлопцям відстоювати рідну землю. Їх тисячі, десятки тисяч, але далеко не про всіх ми знаємо. Та це їх аж ніяк, як зізнався у розмові з автором цих рядків один із таких благодійників, не засмучує.
Головне, що їхні конкретні справи допомагають нашій армії захищати Україну, наближати той день, коли над Луганськом і Донецьком замайорять українські прапори.

Сер­гій ЗЯТЬ­ЄВ