Уряди багатьох розвинених країн уже давно дійшли розуміння цінності страхування сільськогосподарської продукції як способу реалізації пріоритетних завдань: забезпечення продовольчої безпеки, реалізації програми розвитку села, вирішення соціальних питань та проблем урбанізації.
Кажучи звичайною мовою, за наявності страховки в неврожайні роки у агровиробника є гроші на погашення кредитів, відновлення платіжного балансу, закупівлю продукції. Також є можливість виплатити заробітну плату, що гарантує мешканцям сільської місцевості стабільність та мінімізує необхідність переїзду до міста. Утім, страхування в сільському господарстві завжди було дорогим, і уряду слід не просто розуміти, а створити та систематично підтримувати систему агрострахування.
— Ви ба­чи­те кон­крет­ні кро­ки з бо­ку уря­ду Ук­раї­ни та ро­зу­мін­ня не­об­хід­но­сті під­три­му­ва­ти сис­те­му аг­ро­стра­ху­ван­ня, чи ми спос­те­рі­га­ємо чер­го­ву хви­лю пе­ред­ви­бор­чо­го по­пу­ліз­му?
— Держава всіляко намагається запустити цю машину. Щоправда, не розуміє до кінця, як це зробити. Тож маємо те, що маємо. Одна з проблем нашої країни — нема чіткої стратегії, яким шляхом нам ліпше рухатися, бо схем із надання державної підтримки в агрострахуванні, відпрацьованих та успішно реалізованих у світі, є кілька. При цьому всюди діють наступні принципи: однотипність страхового договору, єдина андеррайтингова політика (оцінки збитку), стандартизовані підходи до оцінки вартості страхування та відшкодування збитку. Обов’язкова складова — це можливість контролю з боку уряду за використанням державних коштів та результатів програми.
Найпростіший спосіб — це впровадження системи катастрофічного покриття (Мексика, Індія, Німеччина), за якого створюється так званий державний фонд катастроф, перестрахований на світових ринках. Сюди входять, як правило, індексні продукти погоди та/чи врожаю, рідше — мультиризикові програми.
Другий шлях — створення так званого державного Адміністратора програми (як Federal Crop Insurance Corporation у США). Тут Адміністратор формує політику аграрного страхування країни, розробляє та затверджує всі страхові програми, проводить добір страхових компаній, які виступають як агенти з реалізації програми державної підтримки.
Третій шлях — спільне створення державою та приватними страховими компаніями об’єднання страховиків, яке, за своєю суттю, є державно-приватним Адміністратором та реалізує державну політику підтримки агровиробників (TARSIM у Туреччині, Agroseguro в Іспанії, а також у Португалії та Ізраїлі). У Канаді на федеральному рівні сформована політика агрострахування, а вже у кожній провінції на ринкових умовах працюють 10 унікальних державних королівських корпорацій. Переважно приватне страхування сільськогосподарських ризиків реалізовано у Франції, Австрії, Швеції та Італії.
Є приклади, коли уряд тієї чи іншої країни створює державну страхову компанію (Греція, Кіпр, Білорусь, Таджикистан), яка напряму реалізує державну програму агрострахування. Але подібні приклади не демонструють достатньої успішності.
До чого весь цей лікнеп? До того, що нам необхідне чітке розуміння, яким шляхом ми хочемо рухатися. Я б хотіла розвіяти міф про те, що державна підтримка системи агрострахування обмежується лише виплатою субсидій на страхові премії, адже слід пам’ятати про економічний фактор представлених механізмів. Адміністратор програми державної підтримки розробляє програми страхування, перестраховує ризики, утримує всі програми щодо супроводу — інформаційну систему менеджменту, збір та обробку метеоданих та даних врожайності, підготовку спеціалістів, навчання агровиробників, законодавчі та інші ініціативи. Словом, Адміністратор несе на собі всі витрати з утримання системи.
У Мексиці, Індії, США, Японії уряди взяли на себе левову частку витрат з фінансування Адміністратора. У Туреччині, Іспанії, Канаді витрати більшою чи меншою мірою перерозподілені між державою та страховим ринком. На які витрати готовий наш уряд і чи готовий взагалі? Коли уряд відповість на це запитання, можна буде розуміти, який шлях для України найбільш прийнятний.
— Але ж у нас є За­кон «Про осо­бли­во­сті стра­ху­ван­ня сіль­сько­гос­по­дар­ської про­дук­ції з дер­жав­ною під­трим­кою», ухва­ле­ний 2012 ро­ку, де ви­зна­че­ні всі від­по­ві­даль­ні осо­би, чи не так?
— Воно-то так, але питання до якості та можливості реалізації чинного закону. У 2012 році закон справді був ухвалений і навіть створений Адміністратор в особі Аграрного страхового пулу, щоправда, для реалізації дещо інших цілей.
— То яка мо­дель, на ва­шу дум­ку, най­прий­нят­ні­ша для Ук­раї­ни? Нам не­об­хід­но пе­ре­пи­су­ва­ти за­кон?
— Ще на початку реалізації проекту IFC «Розвиток агрострахування в Україні», у 2008 році, ми розглядали модель США — створення державної агенції. Здійснивши попередню оцінку, дійшли висновку, що державний апарат України побудований так, що він не спроможний створити та нести витрати на подібного роду структури. Та й нині в умовах політики децентралізації розглядати модель агенції не актуально.
Страховики сідали за стіл переговорів (лише за моєї пам’яті) впродовж п’яти років і, не зумівши домовитися, втратили можливість створення Аграрного страхового пулу на демократичних засадах. Питання чинного Пулу — окрема тема.
Відповідаючи на ваше запитання, можу сказати, що для України найприйнятніша модель спільного створення державою та приватними страховими компаніями об’єднання страховиків, яке реалізує державну політику підтримки агровиробників. Зараз провідні страхові компанії демонструють волю та реальні дії до створення саме державно-приватного Адміністратора та готові повністю утримувати цю структуру, що в умовах нашої країни дуже важливо. По суті, ця модель вже закладена в основу чинного законодавства.
Переписувати закон треба, але з інших, важливіших причин. Вони передбачають створення прозорих умов гри на ринку страхування сільськогосподарської продукції та кардинальні зміни до системи виплати субсидій на страхові премії.
— По­вер­ні­мо­ся до чин­но­го Ад­мі­ніс­тра­то­ра про­гра­ми, який у нас уже іс­нує в осо­бі Аг­рар­но­го стра­хо­во­го пу­лу. На­ві­що то­ді змі­ни?
— Аграрний страховий пул дискредитував себе, і в мене великі сумніви, чи зможе він реабілітуватися. Справді, зараз Пул підготував новий статут та погодив усі його пункти з чинним страховим ринком, з Нацкомфінпослуг та з нашим проектом. Аграрний страховий пул демонструє відкритість та бажання до змін. Але тільки чому нові страховики не поспішають вступати до Пулу? Чи не так уже все демократично, як заявлено публічно?
Це рішення страхового ринку та уряду — повірити обіцянкам та провести тотальне перезавантаження чинного Аграрного страхового пулу чи створити альтернативну структуру? Ми підтримаємо лише прозору, стійку та життєздатну структуру, до якої готові вкласти весь напрацьований упродовж останніх семи років інструментарій для ефективного функціонування ринку.
— І все-та­ки, мо­же, в Ук­раї­ні, вра­хо­ву­ючи склад­ну еко­но­міч­ну си­ту­ацію, мож­на обій­ти­ся і без Ад­мі­ніс­тра­то­ра?
— Чому ж можна? І обходилися — подібний досвід ми вже мали у 2005–2008 роках, коли в Україні вперше була запущена програма державної підтримки. І тоді не були враховані ті самі принципи, про які ми вже говорили раніше, — держава гроші давала, а можливості проконтролювати цільове використання не було. Окремої ліцензії тоді ще не було, і страховики без досвіду та розуміння страхування сільськогосподарської продукції укладали договори щодо захисту сумнівних ризиків. Виплати також були відповідними, що призвело до погіршення взаємин між страховими компаніями та агровиробниками. Для розуміння — 2008 року на ринку страхування сільськогосподарської продукції працювало 62 страховики, а коли 2009-го субсидії скасували, залишилося всього 15.
Важливо також відзначити механізм виплати премій, що існував у той період і зафіксований у чинному законодавстві. Агровиробник сплачував 100% страхової премії і потім був зобов’язаний збирати документи та подавати їх на комісію при Управлінні МінАПК з метою отримання відшкодування. Цей метод відштовхує агровиробника від страхування як такого і формує корупційні механізми доступу до бюджетних коштів. До того ж подібна практика у розвинених системах агрострахування просто відсутня. Це — нонсенс, який необхідно змінювати! Агровиробник має сплатити лише свою частину премії, а далі це вже обов’язок держави забезпечити надходження субсидованої частини до страховика, який уклав страховий договір.
— То за­кон бу­де пе­ре­пи­са­ний?
— Ні для кого не секрет, що з квітня 2015 року діє робоча група з питань удосконалення законодавства системи сільськогосподарського страхування при Мінагрополітики. До неї увійшли представники від агровиробників та представники страхового ринку, які в лютому 2015 року об’єдналися при Нацкомфінпослуг. Наш проект виступає як незалежний експерт у цій галузі. Була проведена копітка робота. Можу сказати, що вперше протягом останніх 10 років спостерігається єднання страховиків навколо спільної мети — створення чинного механізму, який, насамперед, слугуватиме для захисту агровиробника.
Трохи відкрию завісу щодо важливих питань, які закладені до нового законопроекту. Змінюється механізм виплати премій — тепер аграрій сплачує лише свою частину — це 50% і/або менше від суми страхової премії. Страховики реалізують програму держпідтримки лише за умови переказування державою грошових коштів на спеціальний рахунок. Страховики зобов’язані створювати спеціалізовані резерви під ризики страхування сільськогосподарської продукції.
Водночас закон поширює свою дію на всі страхові компанії, що отримали ліцензію на реалізацію своєї діяльності у сфері страхування сільськогосподарської продукції, визначаючи ключові принципи прозорості з метою підтримки функціонування системи. При цьому страховики, які вирішили взяти участь у реалізації програми державної підтримки, зобов’язані стати членами Аграрного страхового пулу та виконувати всі умови його членства. Страховики, що хочуть працювати на вільному ринку, мають право бути асоційованими членами Пулу чи працювати за межами спеціалізованого об’єднання. Сподіваємося, що ініціативу підтримають у Верховній Раді, куди вже восени планується подавати законопроект.
— Чи го­то­ві ви го­во­ри­ти про роз­мір суб­си­дій, з яких мо­же стар­ту­ва­ти про­гра­ма держ­під­трим­ки в Ук­раї­ні за всієї реш­ти по­зи­тив­но ре­алі­зо­ва­них іні­ці­атив?
— Перед тим, як озвучити цифровий ряд, хотіла б повернутися до історичних показників та пояснити підхід до аналізу. Хочу звернути увагу, що левова частка договорів страхування, які діють в Україні, поширюється на польові культури, а саме — на групу зернових та зернобобових. Також бачимо, що програма держпідтримки, яка діяла у 2005–2008 роках, все-таки запустила ринок та продемонструвала тенденцію до розвитку.
Якщо провести грубі розрахунки та припустити, що в рік запуску програми ми зможемо повторити показник 2007 року, коли було застраховано 15% посівних площ під цільовими культурами за середньої ставки премії 7%, то обсяги відповідальності страховиків становитимуть близько 5 млрд грн ($ 250 млн). За представлених обсягів можемо розраховувати на збір премій у межах 350 млн грн ($16 млн) та, відповідно, субсидій необхідно в розмірі 175–200 млн грн.
У червні ми проводили міжнародну конференцію з агрострахування. Наші колеги з Туреччини ділилися досвідом щодо прориву, який вони здійснили за останні вісім років. Фактично ми стартували одночасно, та Україна продовжує тупцювати на місці. Коли я попросила розкрити секрет «чарівної пігулки», відповідь почула просту: «Об’єднуватися, домовлятися і працювати, працювати, працювати!!!»
На страховому ринку очікується велика чистка, новий законопроект фактично готовий, страховики готові об’єднуватися для якісної роботи та нести всі витрати з утримання Адміністратора програми. Держава демонструє волю в реалізації програми. Усі передумови для нового витка розвитку агрострахування в країні є. Як усе розвиватиметься далі — час покаже.
Сте­пан ГОН­ЧА­РЕН­КО,
На­ціо­наль­ний прес-клуб 
«Ук­ра­їн­ська пер­спек­ти­ва»