— Що зумовило появу законопроекту № 2513?
— На думку експертного середовища, яке займається питаннями законодавчого забезпечення розвитку національної аграрної галузі, такий законопроект украй необхідний. Адже має зупинити негативне, я б навіть сказав, небезпечне явище у сфері оподаткування селян, яке невдовзі може мати складні наслідки, зокрема соціальні.
Ми розуміємо, що економічна ситуація, що нині склалася в Україні, змушує владу до досить неординарних кроків. На сході держави тривають воєнні дії, які вимагають додаткових ресурсів, у тому числі фінансових. Заразом кризові явища охопили цілі галузі, підприємства не працюють, відрахування до бюджету скоротилися. І влада йде на розширення бази оподаткування. В певному сенсі це — зрозумілий підхід. Але ж будь-які серйозні зміни мають бути не лише рішучими, а й добре зваженими. У даному випадку такого не сталося.
Уже поточного року громадяни України мають сплачувати податок на нерухомість. Його запровадили торік. На мою думку, він був доволі ліберальним, оскільки вводився винятково на житлову площу.
До того ж обумовлювалися й мінімальні розміри житлової площі, які не передбачали суттєвих сплат. Для квартири це були 120 кв. м, а для житлового будинку — 250 кв. м. Переважна більшість селян під ці обмеження не потрапляла. Не секрет, що селяни не зводять величезних будинків, їхні хати до палаців не дотягують.
Податок на житлову нерухомість за минулий рік українці мають сплатити цьогоріч до червня.
Але 29 січня уряд ухвалює поправки до бюджету-2015. У Податковому кодексі запроваджуються нові норми податку на нерухомість. І от тут виникає проблема.
По-перше, у Податковому кодексі мінімальний розмір площі нерухомості для всіх мешканців зменшується. Мінімум для квартир тепер становить 60 кв. м, а для будинків — 120 кв. м. А по-друге, йдеться вже не про житлову, а про загальну площу.
Зрештою, з цим також можна погодитися. Сільські хати не завжди перевищують вищезгаданий метраж, тим паче у людей старшого покоління. Багато з них мешкають у будинках, побудованих кілька десятиліть тому, а тоді до розкошів загалом не приставали. Люди молодшого покоління теж не завжди можуть собі дозволити велике будівництво.
Зате в Податковому кодексі запроваджено, на мою думку, іншу цілком одіозну норму. Згідно з нею нині об’єктом оподаткування є нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в тому числі господарські будівлі. А до них належать (я цитую) — сараї, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, трансформаторні підстанції та інші допоміжні будівлі.
Також ідеться про сільськогосподарські споруди. Тобто про колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення територій. Скажімо, дядько вкрив асфальтом подвір’я, аби не місити багнюку, і за це мусить платити податок. Маєш навіс для дров або для сіна — теж готуй за них відповідні гроші.
І якщо оподаткування житлових будинків регламентується певними розмірами, то коли йдеться про господарські будівлі та сільськогосподарські споруди, тут якісь нормування відсутні. Тобто якщо у селянина є будинок у 120 кв. м, він за нього не платить, але за вбиральню, площа якої навіть не перевищуватиме 1 кв. м, податок уже нараховуватиметься!
Часто буває, що селяни, які через бідність не спромоглися перебудувати чи розширити житловий будинок, принаймні старалися компенсувати свої потреби окремо зведеними коморами, літніми кухнями тощо. І от тепер матимуть справжній клопіт через таке майно.
Хочу підкреслити, що ці норми не стосуються міського населення. Вони торкаються винятково селян.
— Ви згадали, що у багатьох селян на подвір’ях перебувають чимало господарських будівель. Чи прорахувала влада, які мають бути податкові надходження від них?
— Механізму адміністрування цього «геніального» податку наразі не існує. Держава від нього нічого не отримає.
Насамперед має бути технічний паспорт на господарський двір, зареєстрований у БТІ, де чітко виписано всі параметри: яка довжина огорожі, скільки метрів замощено каменем, скільки — асфальтом, який розмір туалету. І якщо все зареєстроване, ці дані є в реєстрі, тоді податки можна нараховувати. Але сьогодні все це майно не зареєстроване. Що робити — організовувати спеціальні комісії для обліку?
Інше питання: а хто може бути основним платником цього податку на сміттєзбірники та комори? Я переконаний, що це виключно люди старшого віку, які мешкають у стареньких будинках без зручностей, де нема водогону і каналізації. Заможні сільські мешканці зводять будинки за всіма нормами сучасної цивілізації, тож їм не доведеться сплачувати за колодязі чи туалети на подвір’ї. Таким чином, під ганебне оподаткування підпадають селяни, які мешкають в антисоціальних умовах.
— Як самі селяни оцінюють такі нововведення?
— Поки що селяни у цій новації не дуже розібралися, бо здебільшого про неї просто не знають достеменно. На рівні деяких регіональних ЗМІ це питання десь мляво обговорюється, але широкого розголосу не набуло.
Зате про нього знають сільські голови, я спілкуюся з багатьма з них. Їм сказали — ви маєте податкову базу для наповнення місцевого бюджету, бо податки повинні йти саме до нього. Тож ухвалюйте відповідні рішення і збирайте гроші. І у сільського голови виникає безліч питань. Одне з них — коли і як створювати комісії, які мають ходити по дворах, рахувати вигрібні ями та вбиральні, колодязі й погреби?
Сільська влада у розпачі: хто до такого міг додуматися?
Податкові зміни запроваджено, вже наступного року селянам почнуть надходити повідомлення з податкової про нові сплати. І можна прогнозувати відповідне соціальне невдоволення.
— Надмірне податкове навантаження ще ніколи не давало тривалих позитивних результатів.
— Якщо пригадати податкові виверти, котрі запроваджувалися для сільської місцевості, то вони й справді рідко давали позитивний ефект. Колись запровадили податок на плодові дерева. До чого це призвело? Дерева почали вирубувати, стільки хороших садів постраждало! Запроваджували податок на шкіру тварин. Селяни почали забивати худобу в лісі. Теж знайшли вихід, як обійти цю вимогу. Був податок на сіль...
На жаль, до обмежень та різного роду утисків законотворці чомусь вдаються охочіше, ніж до запровадження заохочувальних заходів. Щоправда, цього разу вони просто перевершили самі себе. Я вивчав податкове законодавство, та не знайшов прецедентів, подібних до нинішнього, ані у вітчизняній, ані у світовій історії.
— Висновок очевидний: згадане податкове навантаження необхідно скасувати.
— Саме з цією метою у Верховній Раді зареєстровано законопроект № 2513.
Він передбачає внести зміни до Податкового кодексу і вилучити з норми оподаткування господарські споруди, тобто колодязі, вигрібні ями, ворота, хвіртки, замощення тощо, для фізичних осіб. Особливо я б зазначив, що для сільських пенсіонерів таких податків не повинно бути. Для юридичних осіб нехай вони залишаються. Сільські підприємці, фермери спроможні їх заплатити.
Законопроект необхідно розглядати і ухвалювати якнайшвидше, бо селянам уже нараховують податки, які доведеться платити наступного року.
На жаль, Верховна Рада працює неквапно, у кращому випадку вона схвалить скасування непотрібних податкових норм десь аж до жовтня. А закон, як відомо, зворотної сили не має. Тому за ці місяці поточного року податок усе-таки буде нарахований. Ми не повинні марнувати часу, а докласти максимум зусиль, аби законопроект був підтриманий законодавцями.
— Які громадські об’єднання, недержавні організації підтримують скасування недолугих податків для селян?
— Проект USAID «АгроІнвест» порушив це питання на загальних зборах Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів і фермерів ще в лютому. На жаль, громадські організації на нього практично не звернули увагу.
В Україні нині нема громадського голосу, який би в цілому захищав інтереси сільських жителів як спільноти. Є лише Всеукраїнська асоціація сільських та селищних рад. І я вважаю, що вона повинна посісти більш активну позицію в цьому питанні, бо це — пріоритет.
Думаю, що бракує інформації, аналізу перспектив, роз’яснень із цього питання. Громадські організації також повинні взяти на себе просвітницьку функцію, а ще — лобіювання необхідних законодавчих рішень.
Наше суспільство прагне змін, і це правильно. Але головне — щоб ми були свідомі не лише того, що ухвалює влада, але й навіщо, який буде результат від запроваджених новацій. А крім того, мали вплив на те, аби скасувати непродумані й неправильні рішення. Лише в такому разі реформи будуть підтримані, в тому числі сільськими громадами.
Михайло ВЕРНИГОРА,
Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань