Що це означає, зрозуміло — держава нарешті побачила господарства, які вже переросли особисті селянські, і на законодавчому рівні засвідчує свою готовність тісно співпрацювати з ними як із суб’єктами аграрного бізнесу. А це гарантує й фінансову допомогу, яка надається з держбюджету і якої сільгоспвиробники, особливо в нинішніх непростих економічних умовах, конче потребують.
Друга законодавча новація стосується надання сімейним фермам можливості стартувати з обробітку земель особистого селянського господарства. З часом можна планувати розширення власного бізнесу, в тому числі за рахунок збільшення земельних площ, які беруться під обробіток, зокрема на орендних засадах. Але що важливо — за справу можна братися вже зараз. І таку можливість законопроект № 1599 надає.
До третьої новації Володимир Лапа привернув особливу увагу. Річ у тому, що чинне законодавство змушує всіх, хто хоче працювати в аграрному бізнесі, оформлятися як юридичні особи. Для людей, котрі мають належну економічну освіту й відповідну практику, це не становить особливої проблеми. Проте такий підхід значно ускладнює життя тим, хто лишень планує розпочати підприємницьку біографію.
Сам факт необхідності відкриття бізнесу, підготовки статутних документів, реєстрації фірми, необхідності започаткування відносин із податківцями, іншими контролюючими органами, проходження аудиту тощо змушує багатьох сільських жителів відмовлятися від намірів зайнятися аграрним бізнесом і розраховувати на зиск. І це незважаючи на те, що саме в сільській місцевості спостерігається найвищий у країні рівень безробіття, який особливо через воєнні дії на Сході України та збільшувану кількість переселенців, економічну кризу зберігає стійку тенденцію до подальшого зростання.
Автори законопроекту № 1599 запропонували максимально просту схему відносин, що складаються між власниками сімейних ферм та державою. Їм надано можливість оформлятися приватними підприємцями. Така модель відносин уже давно відпрацьована. Вона вирізняється простотою та доступністю і нею користується чимало малих підприємців.
І це ще не все. Нещодавно групою народних депутатів зареєстровано законопроект № 1600. «Він дає можливість внести зміни до Податкового кодексу, долучати сімейні ферми до пільгової системи оподаткування, яка діє в сільськогосподарському виробництві. Тобто поширювати на них дію четвертої групи платників єдиного податку. Таким чином, через легалізацію і через залучення до пільгового режиму оподаткування ми створюємо сприятливі умови для розвитку сімейних фермерських господарств», — зазначив Володимир Лапа.
Запозичуємо європейський досвід
Сімейні ферми — ознака нашої європейськості. Ця думка під час засідання прес-клубу звучала неодноразово. На ній наголосив і Володимир Лапа. При цьому зауважив, що в державах — членах ЄС сімейним фермам, які в аграрному секторі залишаються основними господарюючими суб’єктами, створюють усі умови для розширення виробництва сільськогосподарської продукції і для того, аби вони знайшли найкоротший шлях до споживачів.
Якщо хтось бував у Західній Європі, розповів Володимир Лапа, то часто міг бачити біля ферм ятки із сільгосппродукцією, а поруч із ними — численних покупців. Останніх особливо приваблює якість та ціна всього того, що пропонується до продажу. Та особливість полягає в тому, що ось так неформально фермери можуть реалізовувати те, що вирощують на своїх полях.
«Там діє абсолютно спрощена система контролю, дозвільних процедур, в тому числі тих, що діють у системі контролю за безпечністю та якістю харчових продуктів. Там відповідальність більшою мірою покладається на самого виробника, але йому не забороняють, а, навпаки, створюють можливості продавати свою продукцію на таких локальних торговельних точках».
Володимир Лапа запевнив, що у цьому напрямку зараз працює й Міністерство аграрної політики та продовольства. Вже розробляється комплекс заходів, які, зокрема, передбачають забезпечення сімейним фермам сприятливих ринкових умов, спрощених процедур контролю за безпечністю та якістю харчової продукції. «Я думаю, — сказав заступник міністра, — що в найближчі тижні ми презентуємо громадськості наші напрацювання. І це має стати нашим наступним кроком, який через легалізацію, через розвиток виробництва і через доступ до ринків дасть можливість дрібним господарюючим формам отримати найкращу ціну».
Виплатним агенствам бути
Одна справа — створити сімейні ферми, а інша — допомогти їм вижити в наших непростих економічних умовах. І тут своє слово має сказати держава. І не просто сказати — спрямувати на це відповідні бюджетні кошти.
Володимир Лапа запевнив, що за цим справа не забариться. Питання полягає лише в тому, як зробити, щоб державної фінансової допомоги вистачило всім і щоб вона в повному обсязі дійшла до адресатів.
Можливий варіант — створення в Україні виплатного агентства. На переконання Володимира Лапи, воно здатне забезпечити спрощений, напівавтоматичний доступ сімейних фермерських господарств до державної підтримки.
Виплатне агентство не є вітчизняним ноу-хау. Подібні структури вже давно й успішно діють у країнах Євросоюзу. Одна з переваг — вони обмежують доступ чиновників до державних коштів, а отже, суттєво зменшують рівень корупції в аграрній сфері.
«Ми розраховуємо, що через створення такої інституції, — веде далі Володимир Лапа, — зможемо залучити до фінансування дрібних господарюючих форм не лише кошти бюджетної підтримки, а й кошти донорських організацій, приватних господарюючих суб’єктів».
І це не фантазія чиновника, який перебуває на високій посаді. Володимир Лапа знає, про що каже. Зокрема, про те, що багато молокопереробних підприємств демонструють зацікавленість у розвитку сировинної бази. Саме тому вони виступають за створення і розвиток сімейних ферм. Більш того, виявляють бажання своїми коштами посприяти цьому процесу.
Нині Міністерство аграрної політики та продовольства підписує низку договорів про співпрацю, зокрема з канадськими фундаціями. Вони вже виявили готовність надати фінансову підтримку 30 українським сімейним фермам. Таку довідку під час засідання прес-клубу надав народний депутат України Вадим Івченко.
Реалізація програми створення та розвитку сімейних ферм дасть можливість збільшити валовий продукт агропромислового комплексу до 2025 року на 10%. «Я думаю, що ця цифра вже говорить сама за себе. І ми зробимо все можливе, щоб усі ті кроки, які я озвучив, пройти у 2016 році», — запевнив Володимир Лапа.
Головне – не повторювати помилок попередників
Нині в Україні майже 4,7 млн одноосібників, але вони — неоднорідні. Хтось має одну корову, а хтось — кілька. Хтось обмежується обробітком власного городу, щоб виростити на ньому овочі, котрі входять до борщового набору, і тим задовольняється, а хтось споруджує ще й теплички, аби потім вирощеним у них урожаєм торгувати на ринку і заробляти на тому додаткову копійку.
Проте ініціативніші селяни не мають статусу сільгоспвиробника. І в цьому, на переконання Вадима Івченка, полягає головна проблема, з якою вони стикаються і яка, якщо її не вирішити, здатна породжувати нові.
За відсутності статусу сільгоспвиробника одноосібники позбавлені змоги постачати свою продукцію на організовані ринки, наприклад у торговельні мережі, збувати її заготівельникам, переробникам. Бо не можуть документально підтвердити її якість та безпечність, як цього вимагає чинне законодавство. Вони навіть не можуть об’єднуватися в обслуговуючі кооперативи. «Тому, розробляючи цей законопроект, ми передбачали, що саме такі одноосібники можуть претендувати на створення сімейних ферм», — зазначив Вадим Івченко.
Народний депутат має власний розрахунок щодо перспективності розпочатої ним та його колегами справи. Згідно з ним майже 700 тис. сімей сьогодні можуть наважитися на створення фермерських господарств. А це, по суті, кожна восьма родина, котра мешкає в сільській місцевості.
Погодьтеся, ця цифра вражає, особливо якщо взяти до уваги, що дотепер в Україні діє близько 40 тис. фермерських господарств. І, що важливо, їх кількість не збільшується протягом уже кількох років поспіль. А це означає, що, відкривши одноосібникам можливість створювати сімейні ферми, ми зможемо вже найближчим часом розраховувати на фермерський бум.
Утім, справа навіть не в галопуючій статистиці. За умови, якщо законопроект № 1599 буде ухвалений Верховною Радою і запрацює на повну міру, на перші ролі в аграрному секторі вийдуть сільгоспвиробники.
«Я називаю цей законопроект боротьбою з посередниками, — наголосив Вадим Івченко. — Нині заготівельні або переробні підприємства створюють численні ТОВ. Вони приїжджають у села, скуповують продукцію за безцінь і продають її за набагато вищими цінами. Наприклад, овочі продають дорожче майже в 4 рази, молоко та м’ясо — у 2,5 разу. Більше того, вони як сільгосптоваровиробники мають спецрежим оподаткування ПДВ, акумулюють цей ПДВ, а потім його собі повертають».
Розробники законопроекту № 1599 взяли собі за мету — надати власникам сімейних фермерських господарств статус сільгоспвиробників і тим самим відкрити їм шлях до організованих ринків. Це дасть їм змогу реалізувати свою продукцію легально і за реальною ціною. Вадим Івченко запевнив, що так і буде, і це забезпечить неабиякий економічний ефект. За його словами, тільки від детінізації збуту сільськогосподарської продукції кожен район у вигляді щорічних додаткових надходжень одержить 12,5 млн грн.
Ãîëîâíå — íå ïîâòîðþâàòè ïîìèëîê ïîïåðåäíèê³â
Особисті селянські господарства, зазначив президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України Іван Томич, виробляють 60% валової продукції аграрного сектора. Отож значною мірою вони забезпечують нашій державі продовольчу безпеку.
За окремими сільгоспкультурами, особливо трудомісткими, одноосібники тримають безперечне лідерство. Так, у домогосподарствах вирощується 95–98% картоплі, 90% овочів, виробляється близько 80% молока.
Разом із тим багато хто недооцінює роль дрібних сільгоспвиробників. При цьому здебільшого посилаються на те, що вони, мовляв, обробляють незначні за площею земельні ділянки. Інша справа — агрохолдинги: вони порядкують на сотнях тисяч гектарів.
Та насправді, наголосив Іван Томич, треба керуватися не тим, хто й скільки обробляє земель, а тим, хто і яких результатів досягає. Приміром, європейські фермери в середньому господарюють на 15 гектарах, проте всі ми достеменно знаємо, що саме в країнах ЄС виробляється чимало сільгосппродукції та ще й високої якості. До речі, у Молдові в середньому на кожного фермера припадає лише по півтора гектара, проте країна так само не стикається з проблемою нестачі продуктів харчування власного виробництва.
Іван Томич зізнався, що причетний до фермерства і тому вітає появу таких сільгоспвиробників, яких колись називали куркулями. І додав, що ще 2009 року розглядалася можливість запровадження сімейного фермерства, проте вона виявилася невдалою. Тож тепер головне — не повторити помилок попередників, важливо не просто сповідувати ідею багатоукладності аграрної економіки та пріоритетності розвитку дрібних форм господарювання, а все робити для її реалізації.
Керівник напрямку «Розвиток ринкової інфраструктури» проекту USAID «АгроІнвест» Микола Гриценко також належить до прихильників сімейного фермерства. Тому невипадково увійшов до команди розробників законопроекту № 1599. Він зауважив, що зазначений законопроект є пакетним і принесе селянам полегшення за умови ухвалення законопроектів № 1600 та № 2052, якими передбачається пільгове оподаткування сімейних фермерських господарств та врегулювання дискримінаційного оподаткування селянських господарств, які бажають збувати свою продукцію організовано через сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи. На практиці, доки урядовці дискутують, підтримувати чи не підтримувати відповідні законопроекти, проблема вирішується досить неординарно, тільки, на жаль, не на користь селян.
Микола Гриценко розповів, що в Україні з 2010 року почали створюватись і донині діють дивні сільськогосподарські виробничі кооперативи, які, не маючи виробничих потужностей, реєструються сільгоспвиробниками та, відповідно, отримують пільговий статус платника ПДВ. Один із таких кооперативів своєю діяльністю охоплює 15 областей. До його складу увійшло понад 18 тис. селян. Від них узято в умовну оренду 25 тис. корів, які фактично не покидали селянських хлівів.
Кооператив не має землі, приміщень, кормів, не виплачує заробітної плати за утримання та доїння корів — нічого, проте він є виробником сільськогосподарської продукції. За підрахунками Миколи Гриценка, щороку за продаж не свого молока кооператив одержує близько 187 млн гривень. До того ж отримує ПДВ, а це близько 30–40 млн гривень.
З іншого боку, додає Микола Гриценко, «якщо сімейна ферма виросте і люди побачать, що вони мають перспективу, то чи віддадуть вони корів в оренду? Звісно, що ні. Скоріше, навпаки — заберуть їх з оренди. І земельку заберуть та почнуть господарювати самі».
Верховна Рада має зважити на це і підтримати законопроект № 1599 у цілому.
Михайло ВЕРНИГОРА,
Національний прес-клуб
з аграрних таземельних питань
