Під час останнього мітингу напередодні місцевих виборів у Туреччині прем’єр Ердоган зібрав близько двох мільйонів своїх прихильників на гігантській площі Єнікапі, яка є одним з амбітних проектів, реалізованих у Стамбулі. 

Робота на Єнікапі ще триває, але вона вже займає площу 700 тисяч квадратних метрів — майже удвічі більше від китайської площі Тяньаньмень. Бетонний простір, оточений із трьох сторін водами Босфорської протоки, наприкінці березня послужив прем’єру для маніфестації сили напередодні місцевих виборів, які виграла його Партія справедливості і розвитку (ПСР).
Реджеп Тайюп Ердоган, який раніше був мером Стамбула, сам розробляв плани чергових проектів для 15-мільйонного міста. Він називає їх величними. Проекти мають бути доказом того, що під його правлінням зростає добробут, а країна стає регіональним лідером.

Черговий етап дестабілізації становища на Південному Сході України навряд чи був великою несподіванкою для західних партнерів України. Канцлер ФРН Ангела Меркель, президент США Барак Обама, інші західні лідери невтомно у телефонних розмовах попереджали російське керівництво не вдаватися до масштабної підтримки сепаратистських рухів в Україні. 
Але слова залишилися тільки дипломатичними документами епохи. Прогнози дестабілізації становища, які хронологічно пов’язували пік проросійської активності на Сході і Півдні України на початок травня, суттєво прискорилися.
На превеликий жаль, реакція Заходу, як і у кримському випадку, виявилася запізнілою. Це тим більш прикро, що план дій Росії щодо України не становить особливої таємниці та переслідує відразу декілька цілей: змусити світ, а заодно й громадян України переключити увагу з Криму і забути про нього як невід’ємну складову України; переконати міжнародне співтовариство в тому, що українці фактично не є дієздатними у контролі своєї території; створити умови для зриву президентських виборів, що дозволить продовжувати вести інформаційну війну на тему відсутності легітимної влади в Україні; легітимізувати претензії Росії до України у вигляді плану стабілізації ситуації в ній, відомі як федералізація, російська мова, позаблоковий статус та конституція, а вже потім вибори президента.

Депутати Європарламенту застерегли Росію від повномасштабного військового вторгнення в Україну, а також засудили дестабілізацію та провокації у східних та південних регіонах України. 

Європейський парламент ухвалив резолюцію, в якій висловлюється підтримка українського уряду в його діях із відновлення влади на Сході України, де відбуваються сепаратистські заворушення.
Як передає власний кореспондент УНІАН у Брюсселі, резолюція Європарламенту, ухвалена на сесії у Страсбурзі, має назву: «Тиск Росії на країни «Східного партнерства» і дестабілізація Східної України».
Резолюція також застерігає Росію проти вторгнення в Україну під приводом ескалації ситуації в східних регіонах.
«(Європарламент) висловлює свою повну підтримку і солідарність з урядом України, який прагне поновити владу в окупованих містах, вітає стриманість і неспішність, з якими український уряд дає раду на нинішній стадії кризи, і нагадує, що українська влада має повне право використати всі потрібні засоби, включно з правом на самооборону, що передбачено статтею 51 Статуту Об’єднаних Націй», — ідеться у резолюції.

В історії кожного народу, вочевидь, бувають періоди, коли потрібно відкинути будь-які суперечності і усвідомити відповідальність за своє майбутнє. Якщо цього зробити не вдається, цей народ приречений на поступове зникнення.
1 грудня 1991-го здавалося, що український народ зумів перебороти в собі будь-які комплекси меншовартості. Відтак мало хто міг спрогнозувати, що через 23 роки сусідня держава буде спроможна загрожувати існуванню України як такої...
На жаль, реалії сьогодення доводять той факт, що на шляху до формування справді потужної нації українцям ще потрібно пройти чимало випробувань. 

Захистимо себе?..
Фактично головна геополітична дискусія нині ведеться у площині того, чи здатна наша держава захистити сама себе? І значно менше кваліфікованих виступів чи полеміки, де би обговорювалися механізми та засоби такого захисту. Уже навіть на вулицях Києва подекуди доводилося чути приблизно такі дискусії: «Як же ж не хочеться жити «під Путіним...» — «Так, звичайно, але ж хто нас запитуватиме?!»