7 січ­ня 2015 ро­ку те­ро­рис­ти ата­ку­ва­ли ре­дак­цію гу­мо­рис­тич­но­го жур­на­лу «Шар­лі Еб­до» у Па­ри­жі. Ви­дан­ня ста­ло сим­во­лом сво­бо­ди сло­ва, вод­но­час мак­си­маль­но за­гос­трив­ши віч­ну проб­ле­му сво­бо­ди сло­ва і су­спіль­ної мо­ра­лі, гу­ма­ніз­му і то­ле­рант­но­сті.

Зазвичай постмодернізм визнає за абсолютну цінність лише свободу, причому без розрізнення «свободи зла» та «свободи добра». Не кажучи вже про золоте правило людської моралі: не робити іншим того, чого не бажаєш собі. Так постмодерністські цінності Європи зіштовхнулися з фактично домодерними цінностями радикальних ісламістів. Від часів Великої французької революції, яка у глобальному масштабі принесла гасла свободи, рівності й братерства, іслам переживає непросту історичну епоху пристосування до сучасності.
Як послідовно монотеїстична релігія іслам скептично ставиться до плюралізму цінностей, які по волі чи по неволі заперечують саме право на буття цієї світової релігії. Тож невипадково від 1950-х років набирає популярності в мусульманській громаді ідея повернення до початкового ісламу, тобто до його жорстко монотеїстичної версії.
У середовищі більшості мусульманської громади — сунітів ця тенденція представлена саудівськими ваххабітами, яких за пуританський світогляд часто називають «протестантами ісламу». Шиїтську версію ісламського радикалізму після ісламської революції 1979 року презентує Іран та підтриманий Тегераном рух ХЕЗБОЛЛА.

КОЛИШНІЙ НАЧАЛЬНИК ГЕНЕРАЛЬНОГО ШТАБУ ЗС УКРАЇНИ ГЕНЕРАЛ-ПОЛКОВНИК АНАТОЛІЙ ЛОПАТА:
УКРАЇНСЬКА ВЛАДА, СХОЖЕ, ВПЕРШЕ ПОВЕРТАЄТЬСЯ ДО АРМІЇ ОБЛИЧЧЯМ...

У вій­сь­ко­вій сфе­рі Ук­раї­ни від­бу­ваю­ть­ся змі­ни, які так чи інак­ше тор­каю­ть­ся біль­шо­сті на­ших спів­віт­чиз­ни­ків. Зок­ре­ма, ого­ло­ше­но про мо­бі­лі­за­цію до вій­ська, від­нов­лен­ня при­зо­ву укра­їн­ців на стро­ко­ву служ­бу.

Чи до­зво­лить це на­шій дер­жа­ві сут­тє­во по­си­ли­ти обо­ро­но­здат­ність? Хто і скіль­ки слу­жи­ти­ме у вій­ську?
На ці та ін­ші за­пи­тан­ня ми по­про­си­ли від­по­віс­ти ге­не­рал-пол­ков­ни­ка Ана­то­лія Ло­па­ту — ко­лиш­ньо­го на­чаль­ни­ка Ге­не­раль­но­го шта­бу Зброй­них Сил Ук­раї­ни, а ни­ні зна­но­го вій­сь­ко­во­го екс­пер­та.

— Кардинальні зміни у сфері національної безпеки й оборони, які розпочала українська влада, давно назріли, — говорить Анатолій Васильович. — За великим рахунком, це і є перші паростки військової реформи, про яку у нас говорили впродовж 22 років, але мало що робили.
— Дивно чути це з Ваших вуст, пане Анатолію, адже було прийнято кілька державних програм реформування ЗС, видано чимало відповідних указів Президента України, інших нормативно-правових документів....
— Річ у тім, що між «видано» і «зроблено» існує дуже велика різниця.

День 16 січ­ня увій­шов у віт­чиз­ня­ну іс­то­рію як да­та, ко­ли по­пе­ред­ня ук­ра­їн­ська вла­да зро­би­ла від­чай­душ­ну спро­бу ска­су­ва­ти будь-які на­тя­ки на де­мо­кра­тич­ні нор­ми. Са­ме в цей день то­рік то­діш­ня пар­ла­мент­ська біль­шість у скла­ді пред­став­ни­ків Пар­тії ре­гіо­нів та ко­му­ніс­тів ого­ло­си­ла про ухва­лен­ня низ­ки за­ко­но­дав­чих ак­тів, кот­рі зго­дом у су­спіль­стві іме­ну­ва­ти­муть не інак­ше, як дик­та­тор­ські.

Фактично саме тоді було пройдено точку неповернення у відносинах громадськості та можновладців. Порушуючи елементарні парламентські норми, регіонали та КПУ цинічно й демонстративно впродовж кількох хвилин підняттям рук наштампували цілу низку нових «правил», встановлювали в Україні цілковиту диктатуру.
Коротко нагадаємо, що рівно рік тому побачили світ, зокрема, зміни до Кримінального кодексу. Незаконно проголосовані новації дозволяли засуджувати будь-якого в’язня заочно, тобто без явки на судове засідання.
Пропхали також проект нинішнього ялтинського біженця Володимира Олійника, котрий спрощував зняття з депутата недоторканності — ще один меседж влади опозиціонерам. Наступний «шедевр» був спрямований проти Автомайдану. Він забороняв рух в автоколонах з більш ніж п’яти автомобілів без узгодження з МВС.

ЧИ БУДЕ КОЛИСЬ ЗАПРОВАДЖЕНО ВОЄННИЙ СТАН НА ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ?

Якось так ви­хо­дить, що ак­ти­ві­за­ція бо­йо­ви­ків на Дон­ба­сі та їх­ня під­трим­ка з бо­ку Ро­сії від­бу­ває­ть­ся то­ді, ко­ли Ук­ра­їн­ська дер­жа­ва під­хо­дить до яко­їсь зна­ко­вої для се­бе по­дії. До­стат­ньо при­га­да­ти, що Іло­вай­ська тра­ге­дія ста­ла­ся на­при­кін­ці серп­ня, ко­ли в Ук­раї­ні від­зна­ча­ють День Не­за­леж­но­сті. Са­ме не­вдов­зі піс­ля го­лов­но­го дер­жав­но­го свя­та ан­ти­те­ро­рис­тич­на опе­ра­ція пе­рей­шла в ін­шу, знач­но менш ви­гід­ну для усіх нас фа­зу.

Тепер ситуація повторюється. Незабаром 22 січня — також дуже знаковий для України день. А саме — 96-а річниця нашої Соборності, коли УНР та ЗУНР проголосили про Акт злуки українських земель. І саме в ці дні у штабі АТО констатують активне перегрупування ворога та його готовність до подальших атак...
Звичайно, можливо, це — тільки збіг обставин. Однак, судячи з того, як зараз на території сусідньої держави ставляться до України та її суверенітету, цілком можна припустити, що подібні «подарунки» Володимир Путін «со товаріщі» готує нам зумисне.