Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"
(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!
Уряд запланував підвищити соціальні стандарти — в першу чергу мінімальну заробітну плату та прожитковий мінімум— з 1 грудня 2015 р. на 13%. Для України в її економічному стані це дуже оптимістичний сценарій, який можна реалізувати лише тоді, коли буде проведено потрібні реформи. На цьому наголосив міністр соціальної політики України Павло Розенко в ефірі радіо «Свобода», йдеться в повідомленні Мінсоцполітики.
Міністр зазначив, що уряд працює на підставі Коаліційної угоди та Програми діяльності. І відповідно до цих документів зміни відбудуться за трьома позиціями — в пенсійній системі, системі пільг, державному управлінні.
Уже ухвалено рішення про суттєве скорочення державних видатків, адже коефіцієнт корисної дії величезної чиновницької машини, яка зараз є в Україні, дорівнює нулю. Тому уряд поставив завдання,
і в Законі України це написано, — щонайменше на 20% скоротити державний апарат, у тому числі працівників державних підприємств; тобто відбудеться суттєве скорочення на утримання державного апарату в цілому, повідомив П. Розенко.
У 2014 році на 69% більше російських мультимільйонерів отримали у Великобританії так звані інвестиційні візи. Їх надають тим іноземцям з-поза меж Євросоюзу, які до листопада інвестували на Островах від 1 до 10 мільйонів фунтів. Через 2–5 років (залежно від обсягу інвестованого капіталу) вони можуть розраховувати на право постійного перебування, а ще через кілька років — на громадянство.
Представники британських юридичних контор, які обслуговують росіян, кажуть, що їхніх клієнтів «цікавить передовсім громадянство». Проте 95% віз отримують дружини та інші члени родин мультимільйонерів. Після інвестування бізнесмени перевозять їх на береги Темзи. Один із них, який купив у Лондоні резиденцію за 20 мільйонів фунтів (а тепер перебудовує її, щоб у підвалі зробити басейн), сказав газеті «Санді Таймс»: «Я переселяюсь у Лондон через багато причин, але найголовнішою є безпека сім’ї і душевний спокій».
Попит на британські інвестиційні візи збільшився у 2014 році не тільки через проблеми у самій Росії: їхня батьківщина веде війну в Україні, потрапила під західні санкції і в 2015-му буде переживати економічну рецесію. Посиленому викупу віз сприяла дискусія у Великобританії щодо зміни засад їх надання і навіть скасування. У листопаді минулого року остаточно вирішено, що охочі отримати візу мусять інвестувати щонайменше 2 мільйони фунтів.
Ізраїльська політична сцена досить специфічна — низький виборчий поріг дозволяє навіть малим партіям потрапити до парламенту. Партійне роздрібнення приводить до створення широких, часто екзотичних коаліцій, які неодноразово викликали урядові кризи. Нинішньому правому уряду досить довго вдавалось уникати кризи, але 8 грудня 2014 року все ж таки довелося розпустити парламент. Головна інтрига наступних виборів: чи припиниться домінування Лікуду на політичній сцені і чи лівій Партії праці вдасться взяти стерно влади у свої руки та змінити напрям руху Ізраїлю.
З часу, коли у березні 2001 року уряд очолив Аріель Шарон з Лікуду, ізраїльська політика має виразний правий крен. Навіть вихід зі складу своєї батьківської партії і створення тодішнім прем’єром центристської Кадіми, якій у 2006 році під керівництвом Ехуда Ольмерта вдалось утворити новий уряд, підтверджує цю тенденцію.
Уже майже 13 років Ізраїлем керують лідери з чітко окресленими правими поглядами. Посилили свої позиції також інші праві угруповання. Під час останніх виборів до кнесету, проведених у 2013 році, Беньямін Нетаньяху — нинішній прем’єр із Лікуду — не мав серйозного конкурента до прем’єрського крісла і невідомим був лише склад урядової коаліції.
Днями представницька китайська делегація побувала у Венесуелі. Цей візит засвідчив декілька глобальних тенденцій, які матимуть тривалий ефект. Насамперед цікавий час, який китайці обрали для візиту до Каракаса, адже основна увага світової громадськості зараз прикута до бурхливих подій в Європі та на Близькому Сході.
Гостра конкурентна боротьба за сфери впливу між США і Китаєм розгортається на наших очах у Латинській Америці. Наприкінці 2014 року китайські інвестори допомогли Аргентині погасити значну частину заборгованості перед США. Формою оплати Пекіна стали аргентинські землі, на які прийшли китайські сільськогосподарські фірми.
Водночас як тільки Вашингтон відкрито заявив, що всіляко перешкоджатиме реалізації китайського проекту з побудови Нікарагуанського каналу, який, за задумом пекінських інвесторів, має стати альтернативою Панамському каналу, відразу Китай активізувався у Венесуелі. Економіка цієї латиноамериканської нафтовидобувної держави вже не перший рік потерпає від стрімкого падіння світових цін на нафту.
Помітно змінилася ситуація із союзниками Венесуели. Росія, опинившись під ударом економічних санкцій, значно більше уваги приділяє власним проблемам. Найближчий союзник Венесуели у Латинській Америці — Куба зайнята відновленням дипломатичних відносин із США, які були перервані п’ятдесят п’ять років тому.
17 грудня 2014 року в Аргентині відбувся саміт країн Спільного ринку Південної Америки (МЕРКОСУР). Цей торговельний блок було створено двадцять п’ять років тому Аргентиною, Бразилією та Уругваєм. Відтоді МЕРКОСУР суттєво розширився і нині об’єднує економічні можливості більшості великих і середніх держав Латинської Америки.
Утім, як і для будь-якого торговельного блоку, йому властиві протиріччя, обумовлені різним рівнем розвитку національних економік держав-учасниць, гострою внутрішньо регіональною конкуренцією за внутрішні і зовнішні інвестиції та ринки збуту.
На початку ХХІ століття намітилися сильні сторони діяльності МЕРКОСУРу, пов’язані передусім з ідеологічною спорідненістю правлячих режимів у більшості держав-членів. Від Аргентини і Бразилії до Болівії, Венесуели, Еквадору й Парагваю це були соціально-орієнтовані режими, які відрізнялися один від одного відтінками червоного окрасу: від радикальних венесуельських соціалістів до поміркованих бразильських соціал-демократів.
Символом їхнього спільного ідеологічного підґрунтя стала протидія ініціативі США щодо створення Панамериканської зони вільної торгівлі у складі Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА) та Спільного ринку Південної Америки (МЕРКОСУР). Однак більшість латиноамериканських держав виявилася неготовою визнати домінування США в цій гіпотетичній зоні вільної торгівлі.
Перші новорічні тижні позначилися у Німеччині символічними політичними демонстраціями. У саксонській столиці Дрездені масштабні виступи провели прихильники руху «Європейські патріоти проти ісламізації Старого світу» (німецькомовне скорочення — ПЕГІДА), який виник восени 2014 року як на перший погляд несумісне поєднання радикальних футбольних фанатів і окремих представників німецького середнього класу. Здається, багатьом бюргерам хочеться доповнити традиційне марксистське гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтеся» запитанням: «Але чому в Німеччині?»
У відповідь соціал-демократи зібрали своїх прихильників на мітинги проти ксенофобів. Бундесканцлер Ангела Меркель також звинуватила прихильників ПЕГІДА у ідеологічних симпатіях до неонацистських політичних сил. Хоча останні, зокрема Німецький народний союз або республіканці, не приховують ще більш радикальних гасел щодо обмеження міграції в Німеччину, ніж ПЕГІДА. Більш ідеологічно близькою до руху ПЕГІДА виглядає ще одна позапарламентська партія «Альтернатива для Німеччини», яка вимагає безумовного виселення з Німеччини іноземців, які не мають постійної роботи або скоїли злочини.
Черговий поштовх запеклим німецьким дискусіям щодо міграції дали терористичні акти, скоєні 7-го і 9 січня у Франції. Зокрема, після терористичної атаки на французький гумористичний журнал «Шарлі Ебдо» карикатури на пророка опублікувала одна гамбурзька газета. У відповідь у неділю 11 січня, коли у Парижі відбувався Марш свободи проти тероризму, редакція гамбурзької газети була спалена.
7 січня 2015 року терористи атакували редакцію гумористичного журналу «Шарлі Ебдо» у Парижі. Видання стало символом свободи слова, водночас максимально загостривши вічну проблему свободи слова і суспільної моралі, гуманізму і толерантності.
Зазвичай постмодернізм визнає за абсолютну цінність лише свободу, причому без розрізнення «свободи зла» та «свободи добра». Не кажучи вже про золоте правило людської моралі: не робити іншим того, чого не бажаєш собі. Так постмодерністські цінності Європи зіштовхнулися з фактично домодерними цінностями радикальних ісламістів. Від часів Великої французької революції, яка у глобальному масштабі принесла гасла свободи, рівності й братерства, іслам переживає непросту історичну епоху пристосування до сучасності.
Як послідовно монотеїстична релігія іслам скептично ставиться до плюралізму цінностей, які по волі чи по неволі заперечують саме право на буття цієї світової релігії. Тож невипадково від 1950-х років набирає популярності в мусульманській громаді ідея повернення до початкового ісламу, тобто до його жорстко монотеїстичної версії.
У середовищі більшості мусульманської громади — сунітів ця тенденція представлена саудівськими ваххабітами, яких за пуританський світогляд часто називають «протестантами ісламу». Шиїтську версію ісламського радикалізму після ісламської революції 1979 року презентує Іран та підтриманий Тегераном рух ХЕЗБОЛЛА.
КОЛИШНІЙ НАЧАЛЬНИК ГЕНЕРАЛЬНОГО ШТАБУ ЗС УКРАЇНИ ГЕНЕРАЛ-ПОЛКОВНИК АНАТОЛІЙ ЛОПАТА:
УКРАЇНСЬКА ВЛАДА, СХОЖЕ, ВПЕРШЕ ПОВЕРТАЄТЬСЯ ДО АРМІЇ ОБЛИЧЧЯМ...
У військовій сфері України відбуваються зміни, які так чи інакше торкаються більшості наших співвітчизників. Зокрема, оголошено про мобілізацію до війська, відновлення призову українців на строкову службу.
Чи дозволить це нашій державі суттєво посилити обороноздатність? Хто і скільки служитиме у війську?
На ці та інші запитання ми попросили відповісти генерал-полковника Анатолія Лопату — колишнього начальника Генерального штабу Збройних Сил України, а нині знаного військового експерта.
— Кардинальні зміни у сфері національної безпеки й оборони, які розпочала українська влада, давно назріли, — говорить Анатолій Васильович. — За великим рахунком, це і є перші паростки військової реформи, про яку у нас говорили впродовж 22 років, але мало що робили.
— Дивно чути це з Ваших вуст, пане Анатолію, адже було прийнято кілька державних програм реформування ЗС, видано чимало відповідних указів Президента України, інших нормативно-правових документів....
— Річ у тім, що між «видано» і «зроблено» існує дуже велика різниця.
День 16 січня увійшов у вітчизняну історію як дата, коли попередня українська влада зробила відчайдушну спробу скасувати будь-які натяки на демократичні норми. Саме в цей день торік тодішня парламентська більшість у складі представників Партії регіонів та комуністів оголосила про ухвалення низки законодавчих актів, котрі згодом у суспільстві іменуватимуть не інакше, як диктаторські.
Фактично саме тоді було пройдено точку неповернення у відносинах громадськості та можновладців. Порушуючи елементарні парламентські норми, регіонали та КПУ цинічно й демонстративно впродовж кількох хвилин підняттям рук наштампували цілу низку нових «правил», встановлювали в Україні цілковиту диктатуру.
Коротко нагадаємо, що рівно рік тому побачили світ, зокрема, зміни до Кримінального кодексу. Незаконно проголосовані новації дозволяли засуджувати будь-якого в’язня заочно, тобто без явки на судове засідання.
Пропхали також проект нинішнього ялтинського біженця Володимира Олійника, котрий спрощував зняття з депутата недоторканності — ще один меседж влади опозиціонерам. Наступний «шедевр» був спрямований проти Автомайдану. Він забороняв рух в автоколонах з більш ніж п’яти автомобілів без узгодження з МВС.
Якось так виходить, що активізація бойовиків на Донбасі та їхня підтримка з боку Росії відбувається тоді, коли Українська держава підходить до якоїсь знакової для себе події. Достатньо пригадати, що Іловайська трагедія сталася наприкінці серпня, коли в Україні відзначають День Незалежності. Саме невдовзі після головного державного свята антитерористична операція перейшла в іншу, значно менш вигідну для усіх нас фазу.
Тепер ситуація повторюється. Незабаром 22 січня — також дуже знаковий для України день. А саме — 96-а річниця нашої Соборності, коли УНР та ЗУНР проголосили про Акт злуки українських земель. І саме в ці дні у штабі АТО констатують активне перегрупування ворога та його готовність до подальших атак...
Звичайно, можливо, це — тільки збіг обставин. Однак, судячи з того, як зараз на території сусідньої держави ставляться до України та її суверенітету, цілком можна припустити, що подібні «подарунки» Володимир Путін «со товаріщі» готує нам зумисне.
Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».