Це мало кого здивувало, адже, за офіційними даними Федерального відомства з охорони Конституції Німеччини, яке виконує функції внутрішньої і зовнішньої контррозвідки, на території ФРН досі проживають понад двадцять тисяч прихильників радикального ісламізму включно з німцями, які прийняли іслам. Чимала частина їх брала участь у військових діях на території Сирії, а дехто безпосередньо причетний до створення «Ісламської держави Леванту та Іраку».
Терористичні атаки у містах Євросоюзу «Ісламська держава» представляє як відповідь на участь багатьох західноєвропейських країн у військових діях НАТО проти «Ісламської держави». Так, німецькі військові навчають загони іракських курдів та готують їх до продовження бойових дій. Зрозуміло, що перенесення війни проти ісламістів на вулиці німецьких міст не дає підстав для оптимізму багатьом громадянам цієї країни.
Це є складним політичним викликом для правлячої великої коаліції, яка найближчим часом має представити громадськості комплексну програму вирішення емігрантського питання. Зазначена програма повинна складатися з чіткого розуміння механізмів забезпечення внутрішньої безпеки від можливих нових терористичних атак, а також надійнішої інтеграції нових емігрантів до німецького громадянського суспільства та демократичних традицій.
Сам факт появи руху ПЕГІДА засвідчує, що існуюча офіційна багатокультурна політика щодо емігрантів переживає глибоку кризу. Не в останню чергу тому, що безперервна нестабільність на Близькому Сході, в Північній Африці та в Євразії загалом провокує збільшення чисельності легальних і нелегальних мігрантів. До весни 2011 року авторитарні режими в Лівії, Сирії більш-менш надійно виконували роль бар’єру між мільйонами потенційних переселенців і Європою. Однак хаос у Північній Африці та на Близькому Сході зробив зовнішній кордон Євросоюзу беззахисним перед новим великим переселенням народів.
Невипадково на початку 1980-х років відомий німецький соціал-демократ Віллі Брандт значну увагу приділяв зменшенню соціальних контрастів між найбагатшими та найбіднішими країнами, у чому він бачив запоруку від дестабілізації системи безпеки Європи, де безпека для кожного є умовою колективної безпеки. Але відтоді процеси глобалізації не тільки розмили національні кордони, а й вивели на наднаціональний рівень проблеми національної безпеки. Ця тема стає особливо актуальною у контексті спільної зовнішньої політики і безпеки Євросоюзу. Німеччина як лідер Євросоюзу має показати приклад вирішення еміграційної проблеми. Інакше криза лише поглиблюватиметься з усіма негативними наслідками для Європи і світу.
Андрій МАРТИНОВ
