Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"
(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!
Усі знають, що води потрібно пити більше, ніж хочеться. Але при цьому тільки кожна п’ята людина на Землі п’є стільки, скільки їй насправді необхідно.
Сара Сміт — 42-річна мати двох маленьких дітей із Великобританії. Вона, як і більшість інших, до початку цього наукового експерименту ніколи не пила рекомендовані лікарями 2–3 літри води на день. І страждала від поганого травлення, повільного метаболізму і регулярних головних болів. Після консультацій із медичними фахівцями вона погодилася взяти участь в експерименті, повідомляє lifter.com.ua.
Їй запропонували протягом найближчих 30 днів пити не менше 3 літрів води за день, причому підходити до кулера треба було не менш п’яти разів протягом робочого дня. Жінка вирішила зробити перевірку і для себе: зробила фото в день початку 30-денного експерименту, а потім — по завершенні його. І порівняла. Потрібно це їй було для того, щоб зрозуміти: працює підвищене споживання води чи ні.
Адже ясно, що фізичні відчуття — річ суб’єктивна, а на аналізи крові може вплинути безліч чинників.
На думку деяких експертів із гігієни харчування, сучасне людство подібно деревам, пошкодженим кислотними дощами. Так само, як ми забруднюємо планету, аналогічно забруднюється й організм людини. Причому, як правило, токсини навколишнього середовища є кислотами різної сили.
А отже, організм людини, на думку тих же експертів, має постійно підтримувати кислотно-лужний баланс крові та тканин на рівні слаболужної реакції. Людина не зможе вижити, якщо внутрішнє середовище організму залишатиметься кислим. У цьому випадку будуть ушкоджуватися клітини, тканини, кістки та навіть органи. Дати нам упорядковане розуміння проблеми ми попросили фахівця — кандидата медичних наук Оксану Кушнір.
— Які органи страждають від кислотності внутрішнього середовища людини насамперед?
— Першими потрапляють під роздачу, так би мовити, щитовидна залоза, надниркові залози і печінка.
Нещодавно на розгляд Верховної Ради подано законопроект № 1368 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо поліпшення умов для ведення сільського господарства». Ним, зокрема, передбачається внести зміни та доповнення до чинного Закону «Про молоко та молокопродукти» і, завдяки цьому, посприяти детінізації вітчизняного молочного сектора.
Проте деякі фахівці висловлюють сумніви щодо доцільності ухвалення згаданого законопроекту і переконані, що він не лише не поліпшить справи, а, навпаки, суттєво ускладнить її. Такої думки, зокрема, дотримуються Єлизавета Святківська, менеджер з питань взаємодії з органами державної влади в АПК компанії «Данон», та Михайло Павличенко, координатор розвитку молочного сектора, Міжнародна фінансова корпорація (IFC, Група Світового банку), проект «Розвиток агрофінансування в Україні».
— Чим зумовлена потреба в розробці законопроекту?
Святківська: У молочної галузі такої потреби немає. Пропозиції, закладені в самому законопроекті, жодним чином не сприятимуть її розвитку.
Проблеми задекларовані правильно. Справді, в Україні є тіньовий ринок молока. З ним потрібно боротися. Є питання якості, є проблеми з організацією роботи здавачів молока, оформленням довгострокових, зрозумілих і легальних стосунків із ними. Але цей законопроект не передбачає жодної норми, яка б такі проблеми вирішувала.
Наш гість — народний артист України Лесь Задніпровський. Його можна називати візитівкою Національного українського драматичного театру ім. І. Франка. І не тільки за династичність, а й за вагомі здобутки, участь у легендарних виставах. А ще за доброзичливість, відвертість і людяність, з чого і складається дух високославного театру.
Нагадаймо: Лесь Задніпровський — представник третього покоління славетної мистецької династії Задніпровських—Ткаченко. Дідусь Семен Ткаченко працював у столичному Театрі імені І. Франка режисером ще за часів художнього керівництва Гната Юри, а бабуся Катерина Рій — актрисою. Родинну справу продовжили батьки — провідні франківці, народні артисти України Юлія Ткаченко та Михайло Задніпровський. За паном Лесем твердо йде його син — цікавенний актор Назар Задніпровський.
У творчому багажі пана Леся (майже сорок років на сцені!) — українська і світова класика, сучасна драматургія. Це — різнопланові образи. Серед них і герої-коханці, і комедійні, мелодраматичні, героїко-романтичні... Загалом актор довів, що він поза амплуа.
Про колізії та метаморфози акторської долі, про сподівання та моральні основи — наша розмова.
Того вечора у залі Оперної студії Національної музичної академії України імені Петра Чайковського відбувалося незвичайне дійство. Адже Київський академічний театр українського фольклору «Берегиня» представляв одну зі своїх найкращих програм — театралізовану виставу часів Київської Русі — «Русалії».
Колектив театру вже має понад чвертьвікову історію. Заснований за ініціативи українського фольклориста Миколи Буравського театр намагається на високопрофесійному художньому рівні інсценізувати складні зразки фольклорної спадщини та розвивати особливості культурно-історичних традицій українського народу.
У репертуарі «Берегині» — програми «Славні козаки запорожці», «Український вертеп», «Купальські вогні», «Веснянки», «Чумацький Шлях», «І чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь», «Я, твоя доля» та інші. В усіх цих програмах можна побачити обряди, звичаї, ритуали, пісні, музику, танці, дотепний гумор.
А однією з перлин театру є театралізована вистава «Русалії». У цьому без перебільшення масштабному національному проекті підіймається цілий пласт культури часів Київської Русі. «Русалії» — це подорож до прадавньої Русі, яка ще раз засвідчує, наскільки багата наша культура, широка українська душа, глибока народна мудрість, багатий мелос та колоритний гумор.
Напевне, у дитинстві найкращим із мистецтв ми вважали цирк. Ставши дорослими, саме у ньому зможемо знову відчути себе дітьми. Тільки тут завжди серйозні чоловіки та поважні жінки не стримують сміху від витівок кумедних клоунів. Саме в цирку згадуються дитячі мрії стати сміливим акробатом чи віртуозним жонглером.
Можливо, хтось із циркових шанувальників уявляв себе повітряним гімнастом, що літає як птах під куполом цирку, чи неперевершеним еквілібристом. Найсміливіші мріяли бути безстрашними дресирувальниками смугастих тигрів, гривастих левів.
Найвідданіші прихильники циркової справи змогли реалізувати свої дитячі мрії. Навчились їздити верхи на коні, стали першокласними акробатами, змогли підкорити силу земного тяжіння. І тепер демонструють свої таланти у новій програмі Національного цирку України «Цирк нашого дитинства».
Ця програма випромінює позитивні емоції, дозволяє пережити потаємні дитячі бажання знову. Дарує подорож у минуле, коли дерева були великими, а похід до цирку сповнював маленьке серце надіями і передчуттям зустрічі зі справжнім дивом.
Хоча Київський академічний театр «Колесо» своїми постановками звертається переважно до дорослого глядача, але тут намагаються знайти ключики і до дитячих сердець.
Нещодавно відбулася прем’єра спектаклю «День прильоту Ластівки, або Поцілунок Принцеси», створеного за п’єсою відомого сучасного білоруського драматурга Олексія Дударєва, що, у свою чергу, була написана за мотивами казок Ганса Крістіана Андерсена. Нова постановка стала першою серйозною режисерською роботою однієї з провідних актрис театру Марії Грунічевої.
«Ми дуже довго шукали твір для нової дитячої вистави. Але врешті-решт нам поталанило знайти саме цю казку. Адже вона надзвичайно добра, у ній так багато позитиву, якого так не вистачає всім нам, незважаючи на те, скільки кому років. А також цей твір має велике виховне значення. Це — робота всього нашого колективу, бо актори були співтворцями вистави.
Ми практично не змінювали сюжету твору. Лише додали деякі моменти, скажімо, як Чортеня робить вигляд, що помирає. Автор був дуже радий, коли дізнався, що його казку поставлять в Україні. На жаль, він не зміг приїхати на прем’єру, але пообіцяв обов’язково завітати до Києва», — розповіла пані Марія.
Ми досить часто чуємо інформацію про замінування різних об’єктів. У Харкові в чотири рази збільшилася кількість дзвінків про теракти, у Львові — в десять разів. Які сценарії розвитку агресії Російської Федерації в Харкові і Львові, розповіли кореспонденту «ДУ» львівські експерти: заступник голови Львівської ОДА Юрій Підлісний, консультант начальника управління СБУ у Львівській області з питань антитерористичної діяльності полковник Руслан Бішко, радник міського голови Львова з питань безпеки Ігор Браславський, полковник у відставці, командир різних авіаційних підрозділів і частин, котрі служили за часів Радянського Союзу в Німецькій Демократичній Республіці і на Далекому Сході, Валентин Дейнеко.
А крім того, харківські експерти: полковник у відставці, голова Харківської обласної організації політичних консультантів і ГО «Слобожанський регіональний центр» Валерій Дудко, начальник відділення впровадження психотренінгових технологій науково-дослідної лабораторії екстремальної і кризової психології НДЦ Національного університету цивільного захисту України, кандидат психологічних наук, капітан Андрій Побідаш.
Збройні Сили України нарешті починають відчувати: вони є державною структурою, яка грає чи не першу скрипку у її обороноздатності. Одне зі свідчень цього — бюджет військового відомства на 2015 рік: видатки на його потреби становлять 44,6 мільярда гривень, тобто 2,6% валового внутрішнього продукту. Із цієї суми 4,4 мільярда — державні гарантії.
Читачам — платникам податків, з кишень яких і фінансується українське військо, сподіваємося, цікаво дізнатися, куди будуть спрямовані ці кошти.
МІНІСТР ОБОРОНИ СТЕПАН ПОЛТОРАК СПОДІВАЄТЬСЯ, ЩО ЗБІЛЬШЕНЕ
В КІЛЬКА РАЗІВ ФІНАНСУВАННЯ ЗС ЗНАЧНО ПІДВИЩИТЬ ЇХ БОЄГОТОВНІСТЬ
Так ось, із цієї суми понад 18 мільярдів планується витратити на грошове забезпечення військовиків та заробітну плату цивільних працівників, близько 5 мільярдів — на речове забезпечення і харчування захисників країни. Дехто вже встиг назвати цей кошторис кошторисом проїдання, мовляв, а що ж залишиться на бойову підготовку?
— Розмірковувати так можуть тільки люди, далекі від проблем армії, які не розуміють банальних речей, — вважає військовий експерт Дмитро Тимчук. — Адже для того, щоб солдат достойно виконував свій обов’язок, його потрібно як слід одягти, нагодувати.
Торік, коли ситуація на Донбасі загострилася, до ЗС, інших військових формувань держави були призвані чимало українців.
— Це дозволило підвищити бойову готовність частин і підрозділів, задіяних у боротьбі з російсько-терористичними бандами, — говорить перший заступник начальника головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України генерал-майор Володимир Талалай. — Для особового складу, який поповнив сили АТО, законодавці передбачили соціальні пільги і гарантії. Зокрема, збереження середнього заробітку та робочих місць, термін дії яких скоро закінчується.
Отже, цих людей потрібно демобілізувати. Тож для їхньої заміни і недопущення зниження рівня боєготовності військ проводяться і чергові хвилі мобілізації, яка розпочалася 20 січня і триватиме 210 діб. Проходить вона за рішенням Верховної Ради, яка затвердила відповідний указ Президента України.
У 2015 році буде призвано стільки осіб, скільки потрібно для здійснення періодичної ротації особового складу, який уже виконує бойові завдання. При цьому майже третина мобілізованих потрапить у зону бойових дій, а третина проходитиме бойове злагодження, решта перебуватиме у відпустках. Проведення нинішньої мобілізації дозволить створити і резерв для виконання бойових завдань.
Кого призивають? Військовозобов’язаних громадян України віком від 25 до 60 років, які за станом здоров’я придатні до військової служби.
Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».