Останні події і зростаюче напруження в раді міністрів створили, на думку частини спостерігачів ізраїльської політичної сцени, можливість зміни Нетаньяху на посаді прем’єра кимось із лівого боку кнесету. Хоча розпуск парламенту відбувся порівняно недавно, а до виборів ще досить часу і багато що може змінитись, уже спостерігаються перші рухи і певні тренди, які можуть привести до повалення нинішнього «суверена».
Нині найбільшою надією противників Нетаньяху було підписання коаліційної угоди між лівою Партією праці з Ісааком Герцогом на чолі і центристською партією Ха-Тнуа на чолі із Ципі Лівні. Саме лідери цих угруповань вважаються можливими спадкоємцями популярного Бібі — вони самі оголосили, що у випадку приходу до влади поділяться посадою прем’єра (будуть виконувати функції глави уряду рівно половину каденції).
Теоретично це повинно змінити ізраїльську політичну сцену і створити шанси на зміну. Але треба пам’ятати, що сама Лівні походить з Лікуду, а створена нею у 2012 році Ха-Тнуа могла стати темною конячкою вже на попередніх виборах, проте здобула лише шість місць у парламенті.
Також невідомо, чи коаліційні плани не зіпсує Яїр Лапід з Єш-Атід, який теж планував домовитись із Лівні. На сьогодні лідер цього центристського угруповання, яке у 2013 році ураганом увірвалось у парламент, здобувши 19 місць, має проблеми в самій партії, і очікується значне падіння його підтримки. Тим не менш Єш-Атід може відібрати виборців блоку Партії праці і Ха-Тнуа та зруйнувати їхні виборчі плани.
За опитуваннями, Лапід може отримати не більше восьми місць у кнесеті, а коаліція Герцога і Лівні має найбільші шанси на перемогу. Прогнозується, що їх блок здобуде навіть 24 місця. Однак це недостатня кількість, щоб спокійно думати про будівництво нової коаліції. Правлячий Лікуд має підтримку на рівні 23 місць, а якщо здійсняться плани щодо створення спільного виборчого списку з релігійно-сіоністським угрупованням Єврейський дім (Бейт-Єгуді), то обидві партії можуть здобути 33 мандати (борючись окремо, Лікуд може розраховувати на 23 місця і 15 для Єврейського дому). Експерти зазначають також: це не сила і популярність Герцога і Лівні позитивно впливають на добрий рейтинг, а слабкість Нетаньяху, який мусить подолати багато проблем у своїй партії.
Саме Бібі становить найбільшу загрозу для самого себе. У нього вже нема такої значної підтримки, як на попередніх виборах. Однак визначений спадкоємцем Нетаньяху Гідеон Са’ар недавно заявив, що не буде претендувати на роль лідера партії, чим посилив позицію Бібі.
Силою Лікуду є те, що його виборці голосують радше на партію, а не тільки на лідера, отже, Нетаньяху щонайбільше може розраховувати на поліпшення результату виборів. Через послаблення своїх позицій він намагається консолідувати прихильників. Нещодавно Бібі звинуватив медіа, ніби вони вимагали лівого прем’єра і негативно впливали на його підтримку. Нетаньяху обрав також чутливу для своїх виборців тональність, заявивши: хто, як не він, захистить Ізраїль від ХАМАСу і «Ісламської держави», а також загальмує наплив емігрантів з Африки?
Незрозумілою залишається роль новоствореної партії Кулану. Хоча її вважають центристською, її засновником (як і у випадку непарламентської Кадіми чи партії Лівні — Ха-Тнуа) став колишній член Лікуду і міністр в уряді Нетаньяху Моше Кахлон. Останній розраховує на повторення успіху Єш-Атід у 2013 році і обрав подібну тактику, зосередившись на суспільно-економічних питаннях, одночасно дистанціюючись від чіткої позиції відносно майбутнього мирних переговорів із палестинцями чи питань національної безпеки.
Партія хоче стати посередником між обома сторонами політичної сцени, про що наполегливо нагадує Єш-Атід. Представники Кулану офіційно заперечили плани спільного списку, але можливо, що ці обидва угруповання, щоб не відбирати у себе взаємно виборців, об’єднають сили на березневих виборах. Нині опитування дають Кулану від 9 до 13 місць у кнесеті, що ставить їх на четверте місце.
Цікаво складається ситуація на правому фланзі, який на останніх виборах показав дуже добрі результати і здійснив вирішальний вплив на створення урядової коаліції. Свій час дуже добре використав Нафталі Беннет з Єврейського дому, зміцнивши позицію не тільки в партії, а й на правому фланзі ізраїльської політики. Він і його угруповання стали найбільшими політичними представниками єврейських поселенців і релігійних ортодоксів. Тому Єврейський дім не схильний ділитися місцями у виборчих списках із коаліційною Ткумою, яка у 2013 році отримала 4 місця у першій десятці списку, а нині може розраховувати лише на 2–3 з них.
У такій ситуації Ткума розглядає можливість участі у виборах в тандемі з іншою правою партією — Шас, яка переживає внутрішні проблеми боротьби за лідерство. Але може статися, що один із лідерів Ткуми — Елі Бен-Даган — покине її лави, щоб заявитись у списках Єврейського дому, це додатково зміцнить угруповання Беннета за рахунок колишнього коаліціанта.
Ситуація у правиці показує тенденції всієї сучасної ізраїльської політичної сцени, де відчувається зростання підтримки для великих і виразних партій і коаліцій. Хоча опитування показують, що кнесет і надалі буде роздрібнений і двоцифрову кількість депутатів матиме тільки коаліції Партії праці і Ха-Тнуа, Лікуда і Єврейського дому Беннета.
На результат у межах 10% натомість можуть розраховувати Кулану (9–13), Шас (9), Єш-Атід (8), Об’єднаний юдаїзм Тори (8) чи Ізраїль Бейтейну (8) колишнього міністра закордонних справ Авігдора Лібермана, який заявив, що не відкидає можливості співпраці з лівицею в разі його участі в уряді. У майбутньому кнесеті своїх депутатів буде мати також Мерец (5) та у випадку її утворення — коаліція арабських партій (10–11).
Отже, здається, ліва сторона ізраїльської політичної сцени має неповторний шанс прийти до влади. Проте це ще не все, оскільки мало виграти вибори, щоб утворити уряд, а Герцог і Лівні не є настільки сильними політиками, щоб легко керувати майбутнім кабінетом. Їх сила виникає скоріше з конфліктів в уряді Нетаньяху, які привели до послаблення його позиції і розпуску парламенту.
Ключовими для створення майбутнього уряду будуть, як і в минулих роках, центристські партії — Кулану чи Єш-Атід, котрі традиційно стають шалькою терезів і можуть легко порозумітись як із правим Лікудом, так і з лівою Партією праці. Тим не менш приклад Кадіми, яка перебуває поза парламентом, і швидке зменшення підтримки для Єш-Атід показує відсутність зацікавлення черговою маловиразною партією, яка є відламком великих політичних гравців. Попри розбуджені очікування від лівоцентристів не можна забувати, що роки правління правих і правоцентристських партій та велика підтримка суспільства саме для цього політичного табору дає перевагу Нетаньяху. Однак може виявитися, що якраз від його найближчих кроків буде залежати, чи 17 березня 2015 року громадяни Ізраїлю проголосують за зміни, чи дадуть черговий шанс нинішній формації.
Євген ПЕТРЕНКО