Піс­ля ви­льо­ту з Лі­ги чем­піо­нів ки­їв­ське «Ди­на­мо» мо­же зо­се­ре­ди­ти­ся на чем­піо­на­ті та Куб­ку Ук­раї­ни. У гос­тьо­во­му мат­чі з луць­кою «Во­лин­ню» Сер­гій Реб­ров не став ро­би­ти гло­баль­ної ро­та­ції скла­ду. Ви­ді­ли­ти мож­на ли­ше по­яву з пер­ших хви­лин мо­ло­до­го Орі­хов­сько­го та пів­за­хис­ни­ка Ар­те­ма Гро­мо­ва.

«Динамо» на правах фаворита захопило ініціативу вже зі старту матчу, однак на початку зустрічі киян зустрів «холодний душ» у виконанні швидкого гола господарів. Шабанов зза меж штрафного майданчика завдав потужного удару, Рудько відбив м’яч перед собою, але першими на добиванні виявилися не захисники киян, а Діденко, який пробив під поперечину.

Норвезький гросмейстер Магнус Карлсен зберіг титул чемпіона світу з шахів, перемігши на тайбрейку народженого в українському Сімферополі Сергія Карякіна, який був «анексований» Росією ще в 2009 році, задовго до окупації Кримського півострова.
Основна частина матчу, проведена з класичним контролем часу, завершилася внічию (6:6). Від початку матчу Карлсен тиснув на свого суперника і міг перемагати Карякіна, але Сергій щоразу знаходив можливість звести гру до нічиєї.

Слі­дом за ки­їв­ським «Ди­на­мо», яке про­ва­ли­ло­ся в Лі­зі чем­піо­нів, за тур до за­вер­шен­ня гру­по­во­го тур­ні­ру Лі­ги Єв­ро­пи втра­ти­ла шан­си на про­дов­жен­ня бо­роть­би в єв­ро­тур­ні­рі лу­ган­ська «Зо­ря».

Лише донецький «Шахтар» продовжує в цьому ж змаганні штампувати перемоги і доводити, що в наступному сезоні місце гірників — у чемпіонській лізі.
Донецький «Шахтар» колекціонує перемоги: у п’ятому турі підопічні Фонсеки вдруге в сезоні завдали розгромної поразки турецькому «Коньяспору».

Хро­ніч­ні ри­ні­ти псу­ють жит­тя ба­га­тьом. Осо­бли­во за­гос­трюю­ть­ся проб­ле­ми та­ких страж­даль­ців із на­стан­ням хо­ло­дів і мо­ро­зів. Чим мож­на за­ра­ди­ти у та­ких ви­пад­ках?

За рекомендаціями ми звернулися до фахівця — Олек­сан­дра Науменка, доктора медичних наук, професора кафедри отоларингології Національного медуніверситету імені О. О. Богомольця.

Наш спів­роз­мов­ник — Сер­гій Бор­щев­ський, ві­до­мий ук­ра­їн­ський дип­ло­мат (має ранг Над­зви­чай­но­го і Пов­но­важ­но­го По­слан­ни­ка), пе­ре­кла­дач, пуб­лі­цист, по­ет, ав­тор епі­грам, ла­уре­ат пре­мій ім. М. Риль­сько­го, М. Го­го­ля, В. Ко­чу­ра, М. Ку­лі­ша та ін.

С. Борщевський переклав десятки томів прози і поезії вершинних творів класиків іспаномовних культур. Для театрів України переклав понад 30 п’єс, серед них світові класики — Лопе де Вега, П. Кальдерон, А. Касон, Буеро Вальєхо, Вільям Шекспір...
Іспанською переклав тексти українських пісень, вірші Тараса Шевченка, поеми Бориса Грінченка «Матільда Аграманте» та Бориса Олійника «Ода музиці».

Ко­ли те­атр бе­реть­ся за кла­си­ку, то пе­ред ним зав­жди сто­їть ве­ли­ка від­по­ві­даль­ність. Адже но­ву ви­ста­ву гля­дач обо­в’яз­ко­во по­рів­ню­ва­ти­ме з по­пе­ред­ні­ми по­ста­но­вка­ми.

Що можна розповісти нового про загальновідомий твір, як змусити глядача подивитися на нього іншими очима?
Саме таке завдання стояло перед молодим режисером Тамарою Труновою, яка поставила трагіфарс «Безприданниця. Версії» за п’єсою Олександра Островського у Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра.

Мік­ро­сце­на Ки­їв­ської ака­де­міч­ної май­стер­ні те­ат­раль­но­го мис­тец­тва «Су­зір’я» вже не пер­ший рік є твор­чим май­дан­чи­ком, на яко­му ви­про­бо­ву­ють свої си­ли мо­ло­ді ук­ра­їн­ські ре­жи­се­ри та ак­то­ри. Не­рід­ко ук­ра­їн­ський гля­дач тут від­кри­ває ві­до­мих на За­хо­ді, але ма­лозна­них в Ук­раї­ні дра­ма­тур­гів.

Саме таким відкриттям стала постановка Валерією Демченко вистави «Бар’єр» за повістю відомого болгарського письменника Павла Вежинова (1914–1983).

ДО 160-РІЧ­ЧЯ ВІД ДНЯ НА­РО­ДЖЕН­НЯ ІВА­НА ФРАН­КА

Цьо­го ро­ку ми від­зна­ча­ємо 160-річ­чя від дня на­ро­джен­ня ве­ли­ко­го ук­ра­їн­сько­го по­ета, про­за­їка, гро­мад­сько­го та по­лі­тич­но­го ді­яча Іва­на Фран­ка. 25 лис­то­па­да на­реш­ті від­бу­ло­ся дов­го­очі­ку­ва­не від­крит­тя квар­ти­ри-му­зею ро­ди­ни І. Фран­ка у Ки­єві, у бу­дин­ку по вул. Во­ло­ди­мир­ській, 48-а.

Музей було створено за ініціативи онука Івана Франка — Роланда Тарасовича, голови правління Міжнародного фонду Івана Франка, у квартирі № 15, куди в 1949 році радянською владою було примусово переселено зі Львова родину Франків.

На Пол­тав­щи­ні зно­ву за­го­во­ри­ли про де­ко­му­ні­за­цію. Бо­лю­чу для гро­ма­ди те­му, до якої вже ні­би­то по­ча­ли пот­ро­ху втра­ча­ти ін­те­рес, зно­ву ре­а­ні­му­ва­ли. Але вже не в ідей­ній пло­щи­ні, в якій чу­би­ли­ся на шпаль­тах різ­них ви­дань і на­віть тя­га­ли за пе­тель­ки один од­но­го на май­да­нах при­хиль­ни­ки і про­тив­ни­ки пе­ре­йме­ну­вань.

Повернулися до теми декомунізації тоді, як і попереджували скептики, коли ідеологія матеріалізується у побутові незручності для полтавців. І коли активна частина громади відчула, що до їхньої думки про недоцільність поспішної декомунізації влада не хоче дослуховуватися...

6 ГРУД­НЯ — ДЕНЬ ЗБРОЙ­НИХ СИЛ УК­РАЇ­НИ

«Ук­раї­на мі­лі­та­ри­зує­ть­ся...»
Усі позитивні зміни, що відбуваються в Україні останнім часом, російські політики (за рідким винятком), підконтрольна Кремлю преса всіляко оббріхують, зміщуючи акценти і таким чином намагаючись маніпулювати суспільною думкою.
Наприклад, головний рупор російської армії газета «Красная звезда», зважаючи на переміни в нашій армії, стверджує, що «Україна надмірно мілітаризується, витрачаючи на військові потреби останні копійки».