Днями представницька китайська делегація побувала у Венесуелі. Цей візит засвідчив декілька глобальних тенденцій, які матимуть тривалий ефект. Насамперед цікавий час, який китайці обрали для візиту до Каракаса, адже основна увага світової громадськості зараз прикута до бурхливих подій в Європі та на Близькому Сході.
Гостра конкурентна боротьба за сфери впливу між США і Китаєм розгортається на наших очах у Латинській Америці. Наприкінці 2014 року китайські інвестори допомогли Аргентині погасити значну частину заборгованості перед США. Формою оплати Пекіна стали аргентинські землі, на які прийшли китайські сільськогосподарські фірми.
Водночас як тільки Вашингтон відкрито заявив, що всіляко перешкоджатиме реалізації китайського проекту з побудови Нікарагуанського каналу, який, за задумом пекінських інвесторів, має стати альтернативою Панамському каналу, відразу Китай активізувався у Венесуелі. Економіка цієї латиноамериканської нафтовидобувної держави вже не перший рік потерпає від стрімкого падіння світових цін на нафту.
Помітно змінилася ситуація із союзниками Венесуели. Росія, опинившись під ударом економічних санкцій, значно більше уваги приділяє власним проблемам. Найближчий союзник Венесуели у Латинській Америці — Куба зайнята відновленням дипломатичних відносин із США, які були перервані п’ятдесят п’ять років тому.
За цих обставин Венесуелі конче потрібні надійні кредитори, аби підтримати на плаву правлячий режим Ніколаса Мадуро, який два роки тому замінив популістський режим Уго Чавеса. Досі стратегічними інвесторами у венесуельську нафтовидобувну галузь були Росія і Білорусь. Натомість Китай та Іран займали більш скромні позиції. Проте недавні переговори з китайцями у Каракасі засвідчили, що Венесуела активно переорієнтовується з Росії на Китай та Іран. Зокрема, китайські дипломати посприяли знаходженню спільної мови між Венесуелою та Іраном щодо стабілізації світової ціни на нафту, адже здешевлення цього енергетичного ресурсу збільшує й час отримання прибутків китайськими інвесторами у венесуельський нафтопереробний комплекс.
Отже, Китай не приховує наміру стати стратегічним інвестором і кредитором венесуельської економіки. Це стало рятівною паличкою для правлячого у цій країні режиму. У свою чергу, Китай, зміцнивши позиції у Венесуелі, має нагоду продовжити реалізацію свого головного латиноамериканського проекту — побудови Нікарагуанського каналу. Це дасть можливість китайським суднам мати власну надійну комунікацію між Атлантичним і Тихим океанами та створити фундамент китайського впливу у Латинській Америці.
Андрій МАРТИНОВ
