ВАСИЛЬ ГОЛОБОРОДЬКО

Наш спів­роз­мов­ник — Ва­силь Го­ло­бо­родь­ко, ви­дат­ний ук­ра­їн­ський по­ет, ди­си­дент, ла­уре­ат Шев­чен­ків­ської пре­мії (1994 р.), який у свої 69 ро­ків по­ки­нув по­ні­ве­че­ний Лу­ганськ і знай­шов при­хис­ток на Ки­їв­щи­ні.
За пле­чи­ма у Ва­си­ля Іва­но­ви­ча вель­ми склад­не жит­тя, чи­ма­лий від­рі­зок яко­го по­зна­че­ний тав­ром «во­рог-ан­ти­со­вєт­чик». З 1970 по 1986 рік йо­го вза­га­лі не дру­ку­ва­ли, пев­но, за те, що мав влас­ну дум­ку. Пра­цю­вав на шах­ті, в рад­гос­пі і... тво­рив віль­но­люб­ну чес­ну по­езію. Остан­ні ві­сім­над­цять ро­ків до­слі­джує ук­ра­їн­ську на­род­ну каз­ку.
Не­що­дав­но Окса­на За­буж­ко ви­сту­пи­ла з іні­ці­ати­вою но­мі­ну­ван­ня Ва­си­ля Го­ло­бо­родь­ка на Но­бе­лів­ську пре­мію.

— Василю Івановичу, ваша письменницька доля-стезя почалася з біди. «Зарубали» вашу першу книжку. Та вона вийшла за кордоном, за що Вам заборонили на роки друкуватися, тобто реалізуватися. У таких випадках багато хто ламається: спивається або навіть узагалі кидає писати. За яких обставин ця історія сталася, що то за «крамола» була?

Кияни і гості столиці отримали незабутні яскраві враження від творів соціального мистецького проекту «Український пейзаж», організованого Національним культурно-мистецьким музейним комплексом «Мистецький Арсенал». Проект приурочений до Дня Незалежності України, який був зовсім іншим, ніж попередні. Більшість українців по-новому відчули його сутність, адже у 2014-му незалежність у повному розумінні цього слова дається нам дуже дорогою ціною.
Особливість виставки в тому, що її організатори були відкриті до пропозицій, вони хотіли зробити максимально простий, зрозумілий, красивий проект. І це їм вдалося. Для них не було принциповим, чи то були знані роботи художників, чи зовсім нові. Головне — широке висвітлення теми й високий рівень творів. Надійшло більше тисячі пропозицій, авторитетна конкурсна комісія впродовж року відібрала 300 найкращих. Виставка українського пейзажу стала наймасштабнішою за роки незалежності.
Проект об’єднав сто авторів, серед учасників якого — визнані митці й молоді перспективні художники. До експозиції увійшли роботи Анатолія Криволапа, Андрія Сагайдаковського, Олександра Бабака, Артема Волокітіна, Олександра Ройтбурда, Максима Мамсікова, Олександра Сухоліта, Олега Тістола, Миколи Маценка, Марини Скугарєвої, Тиберія Сільваші, Даниїла Галкіна, Юрія Пікуля та ін.

Як і що­ро­ку над міс­том Трос­тя­нець, що на Сум­щи­ні, не­що­дав­но зно­ву за­зву­ча­ли піс­ні про ук­ра­їн­ське се­ло, де, як лі­рич­но пи­са­ла Лі­на Кос­тен­ко, «пів­ні кри­чать у ме­га­фо­ни мальв — аж де­рен­чить по­ли­в’яний сві­та­нок». А ста­ло­ся це за­вдя­ки ХХІV Все­ук­ра­їн­сько­му фес­ти­ва­лю мис­тецтв «Бо­ром­ля-2014», що фак­тич­но є ро­вес­ни­ком не­за­леж­но­сті на­шої кра­їни і вже про­тя­гом два­дця­ти чо­ти­рьох ро­ків да­рує пре­крас­не му­зич­не мис­тец­тво на­пе­ре­до­дні най­біль­шо­го дер­жав­но­го свя­та Ук­раї­ни.

Біля витоків фестивалю стояли легендарні Анатолій Солов’яненко, Микола Кондратюк, Костянтин Огнєвий, а своє творче сходження починали відомі нині українські виконавці Алла Кудлай, Микола Свидюк, Анжеліка Вербицька, Надія Шестак.
Головною метою фестивалю, який, до речі, вже понад два десятиліття є єдиним Всеукраїнським сільським фестивалем, залишається завдання дати путівку в творче життя талантам.

Ки­їв­ський ака­де­міч­ний мо­ло­дий те­атр на­дає мож­ли­вість мо­ло­дим ре­жи­се­рам вті­лю­ва­ти в жит­тя до­сить смі­ли­ві твор­чі екс­пе­ри­мен­ти. А май­дан­чи­ком для всьо­го но­во­го та не­звич­но­го ста­ла не­що­дав­но ство­ре­на мік­ро­сце­на. Са­ме тут від­був­ся де­бют ре­жи­се­ра Іри­ни Пас­ту­щак, яка здійс­ни­ла по­ста­но­вку ви­ста­ви «Роз­пус­та змії» за од­но­ймен­ною но­ве­лою япон­сько­го пи­сьмен­ни­ка Уеда Акі­на­рі.

Напевне, на планеті Земля навряд чи знайдеться більш незвичайна культура, ніж японська, адже сучасна Японія уособлює феноменальну подвійність і навіть потрійність, де тісно переплелися минуле, сьогодення і майбутнє. З одного боку — високі технології, лідерство в розвитку комп’ютерної техніки, а з іншого — непохитна живучість вікових традицій.

Саме таке поєднання минулого і майбутнього притаманне японській фантастиці. Традиції літературної фантастики тут сягають глибокої давнини, а там і загадкові чудесні перетворення, і фантастичні подорожі. Принагідно зазначимо, що японці здавна були великими майстрами нереального світу. Оповідання У. Акінарі, об’єднані у збірку «Місяць у тумані», належать до вершин японської фантастики. І новела «Розпуста змії» входить до цієї збірки.