Як засвідчили дослідження американських фахівців, ті мами, які лягають спати разом із малюком (укладаючи того поруч із собою), піддають його підвищеному ризику. Однак оскільки від подібної практики молоді матусі не поспішають відмовлятися, була розроблена серія рекомендацій, як усунути першопричину даної практики.
До речі, медики стверджують, що третя за частотою причина смерті маленьких дітей у Сполучених Штатах — це синдром раптової смерті. Наступити він може, коли мама з необережності у сні навалюється тілом на немовля.
Отже, першопричин того, що жінка бере із собою дитятко у ліжко, може бути декілька. Саме їм були присвячені дослідження. Найголовніша причина — зручність годування груддю. Потім ідуть: емоційний комфорт, можливість постійно бачити дитину, а значить, стежити за нею, прагнення поліпшити сон дитини. І останній рядок причин посіли сімейні традиції. Соціологи відзначають, що подібну поведінку жінок можна пояснити наявністю й соціально-економічної проблеми: неможливістю придбати окреме ліжечко для немовляти.

Час­то про ньо­го чу­ти до­во­дить­ся у чер­гах — хоч до сто­ма­то­ло­га, хоч до те­ра­пев­та або в ощад­ка­су для опла­ти ко­му­нал­ки, а то й прос­то у на­би­то­му па­са­жи­ра­ми тро­лей­бу­сі. Сло­во це за­мор­ське і ду­же три­вож­не — «ос­тео­по­роз». Усі зна­ють ли­ше те, що по­в’яза­не во­но з по­ру­шен­ням каль­ці­єво­го об­мі­ну в ор­га­ніз­мі, й те, що кіст­ки ста­ють крих­ки­ми. Страх і жах, од­не сло­во.
А щоб сер­йозно ро­зі­бра­ти­ся з ос­тео­по­ро­зом, ми звер­ну­ли­ся до фа­хів­ця — док­то­ра ме­дич­них на­ук, про­фе­со­ра Ан­дрія Ка­лаш­ни­ко­ва.

— Остеопороз (буквально: пориста кістка) — це прогресуюче зменшення щільності кісткової тканини, що призводить до зменшення міцності кісток. Це захворювання вражає одночасно всі кістки скелета, що зумовлює ризик переломів у найпростіших життєвих ситуаціях, при звичних повсякденних навантаженнях. У наших кістках містяться мінеральні речовини, зокрема кальцій і фосфор, які надають кісткам твердість і щільність. Остеопороз характеризується зменшенням вмісту цих мінеральних речовин у всіх кістках скелета за рахунок їх вимивання.

8 жовт­ня 1991 ро­ку пар­ла­мент Хор­ва­тії од­но­стай­но про­го­ло­су­вав що­до роз­ри­ву всіх по­пе­ред­ніх угод і кон­сти­ту­цій­них зо­бов’­язань від­нос­но ін­ших суб’­єк­тів ко­лиш­ньої Юго­слав­ської Фе­де­ра­ції. При­чо­му ос­кіль­ки на­пе­ре­до­дні лі­та­ки й ра­кет­ні ус­та­нов­ки во­йов­ни­чо на­лаш­то­ва­них серб­ських на­ціо­на­ліс­тів роз­бом­би­ли де­які цен­траль­ні бу­дів­лі хор­ват­ської сто­ли­ці (включ­но з Бан­ськи­ми Дво­ра­ми, де то­ді за­сі­да­ло най­ви­ще ке­рів­ниц­тво рес­пуб­лі­ки на чо­лі зі щой­но об­ра­ним пре­зи­ден­том Фра­ньо Ту­джма­ном), то з ме­тою за­по­біг­ти люд­ським жерт­вам бу­ло ви­рі­ше­но по­тай під по­кри­вом но­чі пе­ре­бра­ти­ся у під­вал Хор­ват­ської наф­то­вої ком­па­нії.

Саме тут, по суті, й народилася на світ нова незалежна балканська країна. Крім того, на цьому ж історичному засіданні було трохи згодом ухвалено також і 15 першочергових законів, конче потрібних (враховуючи чинні норми міжнародного права) задля остаточного утвердження державного суверенітету.
Україна стала першою у світі державою, котра як дійсний член ООН визнала Хорватію.

Мос­ква спас­ла Рос­сию, за­ду­шив всё, что бы­ло сво­бод­но­го в рус­ской жиз­ни.
О. Гер­цен

Цьо­го ро­ку на те­ре­ни на­шої Бать­ків­щи­ни прий­шов іс­то­рич­ний юві­лей — 360-а річ­ни­ця воз­з’єд­нан­ня (чи при­єд­нан­ня?) Ук­раї­ни та Ро­сії. Про­те за­мість свят­ко­вих са­лю­тів — смер­то­нос­ні зал­пи ро­сій­ських сна­ря­дів від сис­те­ми «Град», що об­стрі­лю­ють ук­ра­їн­ський кор­дон із те­ри­то­рії Ро­сії.
На­пев­но, йде од­віч­ний про­цес зби­ран­ня зе­мель, як за до­би кня­зя Іва­на Ка­ли­ти? Вже оку­по­ва­но Крим, а на Дон­бас удер­ли­ся ро­сій­ські во­яки, які спус­то­шу­ють цей ре­гі­он і сі­ють там смерть. Не­вже це й є під­су­мок, на­віть апо­фе­оз ба­га­то­річ­ної «друж­би й брат­ньої лю­бо­ві» з пів­ніч­но-схід­ним су­сі­дом?
Бі­ля ви­то­ків фе­но­ме­ну не­прос­тих від­но­син між дво­ма кра­їна­ми — Пе­ре­яс­лав­ська ра­да 1654 ро­ку. Від­то­ді ба­га­то во­ди збіг­ло з Дніп­ра... Нав­ко­ло цієї по­дії ви­ник­ло чи­ма­ло ле­генд та мі­фів в ін­тер­пре­та­ції іс­то­ри­ків. Ма­буть, із ча­сом від­криє­ть­ся нам яс­не ус­ві­дом­лен­ня сво­го іс­то­рич­но­го шля­ху крізь приз­му ми­ну­ло­го...