У нинішні драматичні часи культура допомагає формувати систему цінностей. Український пейзаж стає важливим інструментом самоусвідомлення нації, її ціннісного вибору. Він концентрує українську ідентичність більше, ніж інші мистецькі жанри. Раніше пейзаж був майже у кожній домівці й державному закладі. Хоча у мистецтві домінували історичні, батальні жанри. А натюрморт, пейзаж, анімалістика вважалися вторинними. Та вони подобалися людям, викликали теплі почуття.
Потім пейзаж зник з ієрархії жанрів сучасного мистецтва. На зміну прийшло складне мистецтво, модернізм, авангардизм. Пейзаж в актуальному мистецтві було відкинуто на десятиліття, як нібито один з основних засобів тоталітарного соцреалізму. Зараз відбувається процес реанімації пейзажного жанру. Переважна більшість художників повернулася до нього протягом останніх десяти років. Хоча був великий ризик не потрапити у ноту сучасності, залишитись у минулому.
Зросло молоде покоління талановитих художників, вільних від радянських мистецьких стереотипів. Уявна простота теми пейзажу відкриває особливі можливості для метафізики у звичайному й буденному. Мистецтво втілення інтелектуальних переживань, емоційної повноти через формальну пластику автора в тканину природного та індустріального ландшафту і є суттю пейзажу.
Через пейзаж легко побачити діалог автора з усім історичним, мистецьким і культурним надбанням, з традиціями і розумінням картинності. Масштабна виставка художніх робіт у жанрі пейзажу зуміла продемонструвати унікальність українського природного та культурного ландшафту, показала, що навіть традиційний пейзаж стає контрапунктом до трагічної картини театру воєнних дій, що сколихнули нашу країну.
Територія, ландшафт — це те, що об’єднує державу, і саме візуальний образ краєвиду пригадується у більшості випадків, коли людина думає про Батьківщину. Нова Україна, нові відчуття, нові мрії, нові образи, нова свідомість...
Оле­на КО­СЕН­КО