24 лис­то­па­да ВПС Ту­реч­чи­ни зби­ли ро­сій­ський бом­бар­ду­валь­ник Су-24, який по­ру­шив ту­рець­кий по­віт­ря­ний прос­тір у при­кор­дон­ній із Си­рією про­він­ції Га­тай. Ту­рець­ка сто­ро­на за­яви­ла, що не­од­но­ра­зо­во по­пе­ре­джа­ла ро­сі­ян, та­кож без­по­се­ред­ньо пе­ред ін­ци­ден­том.

Літак упав у сирійській провінції Латакія — на території, де проживають сирійські турки. Через кілька годин після події російський президент Володимир Путін заявив, що Су-24 перебував включно у сирійському повітряному просторі і жодним чином не загрожував Туреччині, а його знищення назвав «ударом у спину з боку «поплічників терористів».
На прохання Анкари негайно було проведено засідання послів держав НАТО у Брюсселі, після якого генеральний секретар НАТО запевнив про повну підтримку територіальної інтегральності Туреччини, закликавши Анкару і Москву до деескалації конфлікту. У подібному тоні також висловилися президенти США Барак Обама і Франції Франсуа Олланд під час зустрічі у Вашингтоні; при цьому американський лідер підтвердив, що Туреччина має право захищати власний повітряний простір.

18 черв­ня цьо­го ро­ку ро­сій­ський «Газ­пром» під­пи­сав із ні­мець­ким E.ON, гол­ланд­сько-бри­тан­ським Shell і авст­рій­ським OMV ме­мо­ран­дум про бу­дів­ниц­тво га­зо­про­во­ду «Норд-Стрім-2» (Nord Stream 2). Він пе­ред­ба­чає под­во­єн­ня про­пуск­ної здат­но­сті га­зо­про­во­ду по дну Бал­тій­сько­го мо­ря для транс­пор­ту­ван­ня га­зу з Ро­сії. Зро­зу­мі­ло, що це озна­чає іс­тот­ну ко­рек­цію енер­ге­тич­ної по­лі­ти­ки Ні­меч­чи­ни.

У липні на зустрічі віце-канцлера Зігмара Габріеля з керівником «Газпрому» Олексієм Міллером було зазначено, що в період скорочення виробництва газу в Європі «необхідно визначати нові траси, по яких буде потрапляти російський газ».
Однак справа виявилася набагато серйозніша. Зокрема, за повідомленням газети «Ведомости», «Сіменс» поставить росіянам газові турбіни, які будуть використані для поліпшення енергетичної безпеки Криму. Контракт виписано так, щоб оминути санкції ЄС. Черговим негативним фактом стало посилене лобіювання керівництвом E.ON і OMV поступок Європейської комісії у справі «Норд-Стрім-2» щодо його відповідності енергетичному праву ЄС.

29 лис­то­па­да 2015 ро­ку від­бу­ли­ся ви­бо­ри до Вер­хов­ної Ра­ди При­дніс­тров­ської Мол­дав­ської Рес­пуб­лі­ки (ПМР) та до міс­це­вих ор­га­нів са­мо­управ­лін­ня. Вже май­же 25 ро­ків ПМР не ви­зна­на жод­ною дер­жа­вою. Зви­чай­но, у ви­пад­ку з Ро­сією це не­ви­знан­ня є су­то фор­маль­ним, бо Кремль зав­жди був і за­ли­шає­ть­ся го­лов­ним спон­со­ром іс­ну­ван­ня ПМР.

У 2008 році, коли більшість країн євроатлантичної цивілізації визнали незалежність Косова, Придністров’я навіть провело референдум про «приєднання до Росії». Незабаром у тому ж році російсько-грузинська війна спонукала придністровських політиків вимагати у Кремля визнання за сценарієм, застосованим до Південної Осетії або Абхазії.
Утім, Росія намагалася продовжувала розігрувати одночасно й молдовську карту. Головним завданням російської політики залишається недопущення аншлюсу Молдови й Румунії, тому Придністров’я у цьому сенсі залишається козирною картою. Крім румунського напрямку, нею можна шантажувати й Україну.

29 лис­то­па­да 2015 ро­ку у Брюс­се­лі від­був­ся са­міт Єв­ро­пей­ський Со­юз — Ту­реч­чи­на. Пре­зи­дент Єв­ро­пей­ської ра­ди До­нальд Туск за йо­го під­сум­ка­ми за­зна­чив, що пріо­ри­тет­ним пи­тан­ням у від­но­си­нах із Ту­реч­чи­ною є мі­ні­мі­за­ція кіль­ко­сті бі­жен­ців із Си­рії, яка до­ся­гає кра­їн Єв­ро­со­юзу.

Туреччина наполягає на суттєвому збільшенні фінансової допомоги, аби створювати нові табори для переміщених осіб на своїй території. Відкритим тільки залишається питання, де Євросоюзу ці кошти знайти, бо значні суми необхідні на облаштування тих біженців, які останніми місяцями вже досягнули країн Євросоюзу.
З точки зору стратегії помітний прорив у відносинах Туреччини з Євросоюзом стався місяць тому. Тоді німецький канцлер Ангела Меркель, відвідавши Анкару, пообіцяла зняти заперечення проти вступу Туреччини до ЄС, якщо Туреччина залишить у себе більшу частину біженців із Сирії. Це принципова корекція позиції особисто канцлера та її Християнсько-демократичної партії, які досі пропонували Туреччині лише «особливі відносини».