Поч­не­мо з то­го, що близь­ко 50% усь­ого на­шо­го на­се­лен­ня зна­ють про ан­гі­ну не з тео­рії, а з осо­бис­то­го до­сві­ду, тоб­то на ан­гі­ну хво­рі­ли. Мож­ли­ві за­пе­ре­чен­ня, мов­ляв, ста­тис­ти­ка не сум­на, а над­то опти­міс­тич­на і не­прав­ди­ва, ос­кіль­ки чер­во­не гор­ло, яке бо­лить, ра­но чи піз­но бу­ває у всіх.
Од­нак фа­хів­ці у від­по­відь на та­кі за­пе­ре­чен­ня за­зна­ча­ють: 99% на­се­лен­ня по­нят­тя не ма­ють, що та­ке ан­гі­на, то­му спе­ре­ча­ти­ся не бу­де­мо, а спро­бу­ємо з’ясу­ва­ти. У цьо­му до­по­мо­же нам фа­хі­вець — кан­ди­дат ме­дич­них на­ук, до­цент Ан­дрій Ци­мар.

— Що таке мигдалини — знають усі. Достатньо підійти до дзеркала і широко відкрити рота. У глибині порожнини за дужками, що обмежують вхід у глотку, містяться напівкруглі утворення — мигдалини. Вони складаються з лімфоїдної тканини і є одним із головних органів лімфоїдної системи, беруть участь у виробленні імунітету і дуже часто запалюються.

26 ЛИСТОПАДА — 90 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОПАНАСА ІВАНОВИЧА ЗАЛИВАХИ (1925–2007), УКРАЇНСЬКОГО ЖИВОПИСЦЯ, ВІДОМОГО ПРАВОЗАХИСНИКА-ШІСТДЕСЯТНИКА

На­ро­див­ся він на Хар­ків­щи­ні 26 лис­то­па­да 1925 ро­ку. Го­лод­но­го 1933 ро­ку сім’ї вда­ло­ся ви­їха­ти з Ук­раї­ни на Да­ле­кий Схід.
Про ті ро­ки Опа­нас Іва­но­вич зга­ду­вав так: «При­га­дую глей, чер­во­няс­тий, зер­нис­тий, він під­ко­рив­ся кож­но­му мо­єму до­то­рко­ві — м’який і теп­лий... і пер­ше, що я хо­тів злі­пи­ти, — це люд­ську под­обу, і щоб во­на бу­ла схо­жа до мо­го бать­ка, яко­го ме­ні так бра­ку­ва­ло і яко­го си­лу­вав­ся при­га­да­ти. Я злі­пив йо­го, а ко­ли ма­ти взя­ла ме­не за ру­ку й по­ве­ла на по­ба­чен­ня з бать­ком (він то­ді си­дів у ДО­ПРі), я взяв і свій злі­пок із со­бою, щоб по­ка­за­ти бать­ко­ві і щоб са­мо­му пе­ре­ко­на­ти­ся, що по­діб­ний. Бать­ко по­тра­пив під го­рез­віс­ну чист­ку за те, ма­буть, що слу­жив у цар­ській ар­мії на Кав­ка­зі, де був три­чі на­го­род­же­ний «Ге­ор­гі­єм». Зго­дом йо­го ви­пус­ти­ли на во­лю.

Життя біля моря, навіть якщо доля потім звертає у бік континенту, завжди залишає відбиток на уяві митця. Підтвердженням цьому покликана стати виставка «Три сторони» у залах київського Будинку художника.
Експозиційний простір надано роботам трьох молодих авторів — Катерини Спіртус, Антона Гудзікевича та Михайла Томасика. Їх батьківщиною є Крим, хоча нині кожен із них мешкає поза півостровом. Тим не менш у полотнах художників так чи інакше знаходять відображення теми, пов’язані із сонцем і морем, які вони інтерпретують відповідно до своєї творчої манери.
Усі три сторони, тобто троє митців, продовжують зосереджуватися на вічних темах і наближувати глядача до невигадливих життєвих істин, втілюючи їх чи то у статичних мариністичних пейзажах Катерини Спіртус та Антона Гудзікевича, чи у динамічно-алегоричних сюжетах Михайла Томасика.

Ве­чір мю­зик­лу, що впер­ше від­був­ся рік то­му в Ки­їв­сько­му на­ціо­наль­но­му ака­де­міч­но­му те­ат­рі опе­ре­ти, мав ве­ли­кий ус­піх, то­му бу­ло ви­рі­ше­но зро­би­ти йо­го тра­ди­цій­ним. А вра­хо­ву­ючи по­пу­ляр­ність то­ріш­ньо­го кон­цер­ту, цьо­го ра­зу мю­зик­лу бу­ло при­свя­че­но два ве­чо­ри по­спіль.

Як зазначив режисер-постановник, художній керівник театру, народний артист України Богдан Струтинський, цей жанр дуже близький Національній опереті: «По-перше, жанр мюзиклу дуже чітко випливає з оперети — така собі американізована оперета. І зрозуміло, що це наш прямий жанр, і ми його нікому не віддамо, будемо це завжди робити дуже якісно і професійно, з новими іменами.